Постанова 4824 № 757/7486/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/7486/20-ц Головуючий у 1-й інст. - Бусик О.Л. Апеляційне провадження 22-ц/824/5546/2021 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 квітня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Кулікова С.В., Мараєва Н.Є. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги,- В С Т А Н О В И В : В лютому 2020 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за житлово - комунальні послуги у розмірі 10 418 грн 38 к. Посилається на те, що відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_1 . Таким чином, відповідачі проживають, користуються та отримують в повному обсязі послуги з утримання будинку та прибудинкової території, однак, не виконують свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, у зв`язку з чим утворилась зазначена заборгованість. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року позовні вимоги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово- комунальні послуги задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду, 28 грудня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій вважають зазначене рішення таким, що не відповідає нормам матеріального і процесуального права, а також фактичним обставинам справи з наведених нижче підстав. Вказують, що судове рішення прийнято за відсутності відповідачів з посиланням на те, що вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Проте скаржники вважають такі твердження суду необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судові повістки направлялись на не вірну адресу, а саме помилково вказано квартиру АДРЕСА_1 , тоді як правильною поштовою адресою відповідачів є квартира ІНФОРМАЦІЯ_1 у тому ж будинку по тій же вулиці. Посилаються на те, що судом першої інстанції прийнято до уваги відповідь позивача на відзив відповідачів на позовну заяву у справі. В якості доказу надсилання позивачеві примірника відповіді, було додано копію квитанції про прийняття цінного поштового відправлення з описом вкладення. В квитанції не було зазначено адреси проживання відповідачів, на яку їм мало надійти повідомлення про надходження відправлення, а тому вони не мали можливості отримати указану відповідь позивача на відзив відповідачів, що позбавило їх можливості подати свої заперечення. Також вказують, що суд першої інстанції в порушення норм матеріального права послався зокрема на розпорядження Київської міської державної адміністрації №1221 від 29 грудня 2010 року, яке визнано незаконним та нечинним постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року у справі № 2а-118/11, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року. Серед іншого вважають необґрунтованим висновок суду про відмову у застосуванні строків позовної давності до вимог позивача. Представник позивача надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є власниками квартири АДРЕСА_2 . Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з утримання будинку і прибудинкової території є обґрунтованими, доведеними. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 10 березня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання відповідачів про зупинення провадження у справі. В якому простять зупинити провадження в справі до набрання законної сили рішенням у справі №826/8441/17. Вказують, що в провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва перебуває справа, предметом розгляду якої є законність розпорядження Київської міської державної адміністрації № 668 від 06 червня 2017 року на яке посилався позивач. Тому, вважають, що розгляд даної справи об`єктивно неможливий до розгляду справи №826/8441/17. Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 6 ч. 1 ст. 251 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»). А тому, враховуючи викладені обставини, суд приходить висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідачів про зупинення провадження у справі. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що у разі прийняття рішення у справі №826/8441/17 про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації № 668 від 06 червня 2017 року відповідачі не позбавлені можливості звернутись до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововияленими обставинами в порядку визначеному розділом 5 глави 3 Цивільного процесуального кодексу України. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 54, 80 кв.м, житловою площею 39,90 кв.м. Зазначений будинок знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Києва та перебуває на балансовому обліку КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», яка надає послуги з утримання вказаного будинку та прибудинкової території, нараховує та збирає квартирну плату з мешканців квартир житлового фонду комунальної власності територіальної громади на обслуговування території й збір із власників приватизованих квартир за відшкодування експлуатаційних витрат з утримання будинку та прибудинкової території. При нарахуванні плати за утримання будинку та прибудинкової території позивач керувався розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 442 від 30 квітня 2015 року та № 668 від 06 червня 2017 року. Так, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 442 від 30 квітня 2015 року встановлено тарифи та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, по будинку АДРЕСА_3 в розмірі 2 грн 98 к. за кв.м площі за місяць. В подальшому розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06 червня 2017 року, встановлено тарифи та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, по будинку АДРЕСА_3 в розмірі 6 грн 64 к. за кв.м площі за місяць. Позивач у своїй позовній заяві вказує, що відповідачі частково сплачували кошти за отримані комунальні послуги, а тому за період з травня 2015 року до грудень 2019 року у них утворилась заборгованість за послуги з утримання будинку і прибудинкової території у розмірі 10418 грн 38 к. Вказана заборгованість підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості. Відповідно до положень статті 13 Конституції України та за частиною четвертою статті 319, статті 322 Цивільного кодексу України, право власності зобов`язує власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною другою ст. 382 Цивільного кодексу України, власникам квартир нежитлових приміщень у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку розташовані на прибудинковій території. У відповідності до ст. 360 Цивільного кодексу України, співвласник, відповідно до частки у праві спільної часткової власності, зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особам за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Відповідно до пункту 5 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Відсутність юридичного факту відмови споживача від споживання послуг є підставою для визначення ціни за надані послуги між споживачем та керуючими компаніями, як сторонами вже укладеного договору, на час споживання споживачем відповідних послуг та свідчить про те, що ціна була узгоджена сторонами відповідно до норм частини першої статті 632 ЦК України. Відповідно до пункту 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відмова споживача (іншої особи), яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої виконавцем. Статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні, несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку (власників житлових та нежитлових приміщень). Обов`язок щодо належного утримання та забезпечення належного санітарного, протипожежного і технічного стану спільного майна багатоквартирного будинку покладено на співвласників багатоквартирного будинку (стаття 7 Закону «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). Оскільки, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги», статтею 1 якого визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством. Нарахування за надані послуги здійснюються, враховуючи витрати Підприємства, на умовах чинного договору. Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території був опублікований у випуску газети «Хрещатик» від 14 липня 2015 року № 99 (4695) (ст. 6-7) як договір приєднання відповідно до ст. 634 Цивільного кодексу України. Аналізуючи законодавство, що регулює відносини, які виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, суд може прийти до висновку щодо того, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року № 6-2951цс15 та у постанові від 15 травня 2014 року у справі № 5011-31/17255-2012. Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. Згідно із частиною першою ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду про задоволення вимог про стягнення з відповідачів заборгованості за комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території в сумі 10 412 грн 51 к. є обґрунтованими і доведеними. Вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позовної давності суд виходив з наступного. Відповідно до ст. ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Як вбачається з матеріалів справи КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» 17 лютого 2020 року звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за житлово - комунальні послуги у розмірі 10 418 грн 38 к. за період з травня 2015 року по грудень 2019 року. Із змісту позовної заяви вбачається, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» просить поновити строк позовної давності посилаючись на часткову сплату відповідачами плати за утримання будинку та прибудинкової території. У травні 2020 року відповідачі звернулись до суду із заявою про застосування строку позовної давності щодо вимог КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» про стягнення коштів до 14 лютого 2017 року. Відповідно до роз`яснень п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). З наданого позивачем розрахунку, що не спростовується відповідачами, за спірний період відповідачами частково вносилась плата за утримання будинку та прибудинкової території. А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищезгадані дії відповідачів свідчать про визнання ними свого боргу. Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). Посилання апеляційної скарги на те, що судове рішення прийнято за відсутності відповідачів є необґрунтованими, оскільки відповідачам було достеменно відомо про існування даної справи, що підтверджується їх неодноразовими заявами про відкладення розгляду справи та поданим ними відзивом на позовну заяву та іншими заявами (а.с. 37, 38, 50-52, 57-58, 60, 124, 136). Доводи апеляційної скарги на те, що матеріали справи не містять доказів направлення на адресу відповідачів відповіді на відзив не заслуговують на увагу, оскільки КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» додано до нього накладну, чек та опис вкладення у цінний лист, з якого вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 направлено відповідь на відзив по справі №757/7486/20 (2 примірника) з додатками на адресу: АДРЕСА_4 (а.с. 117). Щодо доводів скаржників про те, що суд першої інстанції в порушення норм матеріального права послався зокрема на розпорядження Київської міської державної адміністрації №1221 від 29 грудня 2010 року, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки, як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості відповідачів, борг по платі за утримання будинку та прибудинкової території нараховувався за період з травня 2015 року по грудень 2019 року, а відтак позивач керувався розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 442 від 30 квітня 2015 року та № 668 від 06 червня 2017 року. Посилання скаржників про недостовірність розрахунку наданого позивачем не заслуговують на увагу зважаючи на те, що відповідачами не надано власного розрахунку, який би спростовував його. А посилання щодо відсутності у наданому позивачем розрахунку плати за травень 2015 року не свідчить про його недостовірність, оскільки з наданої квитанції вбачається, що відповідачами плата за утримання будинку та прибудинкової території вносилась 22 червня 2015 року. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, на законність оскаржуваного рішення не впливають. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, а тому відсутні підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375,376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Рубан С.М. Судді Кулікова С.В. Мараєва Н.Є.