Постанова 4813 № 496/4233/20

Номер провадження: 33/813/31/21 Номер справи місцевого суду: 496/4233/20 Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.04.2021 року м. Одеса Суддя Одеського апеляційного суду: Громік Р.Д. за участю секретаря судового засідання: Сіваченко Д.Р., за участі правопорушника: ОСОБА_1 , адвоката Мелєзгінова Ю.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Біляївського районного суду Одеської області від 03 грудня 2020 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та піддано його адміністративному стягненню у виді штрафу на користь держави у розмірі шестиста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік; стягнено на користь держави судовий збір у розмірі 420,40 грн., В С Т А Н О В И В: Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №335353 від 28.09.2020р. вбачається, що 28 вересня 2020 року о 20 год. 40 хв. ОСОБА_1 на 459 км автодороги М-05 у Біляївському районі Одеської області керував автомобілем марки «Toyota Venza» з державним номерним знаком « НОМЕР_1 » в стані алкогольного сп`яніння 3.09 ‰ алкоголю, згідно висновку тесту алкотестеру марки «Драгер 6810» № 2744, чим порушив п. 2.9 «а» ПДР України. Постановою судді Біляївського районного суду Одеської області від 03 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та піддано його адміністративному стягненню у виді штрафу на користь держави у розмірі шестиста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік; стягнено на користь держави судовий збір у розмірі 420,40 грн. Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, адвокат Мелєзгінов Ю.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова судді Біляївського районного суду Одеської області від 03 грудня 2020 року є незаконною та необґрунтованою, тому просить її скасувати, та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він не керував транспортним засобом. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Однак, визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином не встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає він адміністративній відповідальності, тобто однобічно розглянув справу, без з`ясування фактичних обставин, що мають істотне значення для її розгляду, та не звернувши уваги на те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №3353534 від 28.09.2020 року, висновком тесту алкотестеру марки «Драгер 6810» № 2744 від 28.09.2020 року, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, письмовими поясненнями свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відеозаписом, долученим до матеріалів справи про адміністративне правопорушення. Однак апеляційний суд вважає, що вищенаведені докази не можна вважати допустимими, достатніми, належними та такими, що доводять вину ОСОБА_1 виходячи з наступного. Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, поваги до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, тощо. Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно п. 2.9 а ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Таким чином, об`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП полягає в тому, що порушник має перебувати в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або відмовитись від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння та обов`язково має керувати транспортним засобом. Відсутність будь-якої складової об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності. Проведення огляду на стан сп`яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, з дотриманням вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі Інструкція), а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 (далі Порядок). Відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, вищезазначених Інструкції і Порядку, особи, які керують транспортними засобами, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп`яніння, підлягають огляду на стан алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів , показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові. У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я. Висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог Інструкції, Порядку чи ст. 266 КУпАП, вважаються недійсними. При цьому, відповідно до п. 27 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Касаційний адміністративний суду в складі Верховного Суду в рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19р. зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані. Таким чином, знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 категорично заперечує факт керування транспортним засобом, зазначаючи, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18№335353 від 28.09.2020р., що 28 вересня 2020 року о 20 год. 40 хв. ОСОБА_1 на 459 км автодороги М-05 у Біляївському районі Одеської області керував автомобілем марки «Toyota Venza» з державним номерним знаком « НОМЕР_1 » в стані алкогольного сп`яніння 3.09 ‰ алкоголю, згідно висновку тесту алкотестеру марки «Драгер 6810» № 2744, чим порушив п. 2.9 «а» ПДР України. При цьому, Верховний Суд у справі №338/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст. 251 КУпАП працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення. Також слід зауважити, що Верховний Суд у справі №489/4827/16-а (постанова від 15.04.2020р.) зробив остаточний висновок, що рапорт інспектора не може вважатись об`єктивним доказом порушення, не може слугувати доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки поліцейський у спірних правовідносинах виступає в якості суб`єкта владних повноважень, який зацікавлений у розгляді справи. Отже, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Відповідно до вимог ст. ст. 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Отже, вищезазначеними вимогами закону, Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України №1026 від 18.12.2018р. та наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016р. №100, яким затверджено Інструкцію «Про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції» чітко регламентовано, що кожному патрульному поліцейському видається нагрудна відеокамера. Відеозапис портативного відеореєстратора з нагрудної камери поліцейського, копія якого долучена до матеріалів справи, не є безперервним. Матеріали справи не містять рапорту поліцейського із зазначенням причин перерви відео фіксації правопорушення. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом, зазначене викладено в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008р. у справі «Кобець проти України». Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України. Також, в справі «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (№46477/99), Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що допитаний у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції, яке відбулось 06 квітня 2021 року, свідок ОСОБА_5 показав, що 29 вересня 2020 року вони їхали в Одесу, ОСОБА_1 був тверезим. Не доїжджаючи до Одеси нам потрібно було розвернутись та заїхати на АЗС «WOG» для того, щоб зустрітись з компаньонами та залишити на стоянці АЗС машину. Коли розвертались, біля розвороту стояла якась машина, а біля неї стояло двоє чоловіків. Проїжджаючи біля цього автомобіля, я почув якійсь стук, вони зупинились, до них підбігли ці хлопці та агресивно почали щось кричати. Свідок не зрозумів, що саме, бо були посилання на те, що ми або заділи дзеркало їх авто, або наїхали на ногу комусь з них. ОСОБА_1 сказав, щоб ми всі разом під`їхали на АЗС і при світлі оглянемо, що сталось і вирішимо це питання. Вони погодились і ми поїхали на АЗС всі разом. Там ОСОБА_5 та ОСОБА_1 не побачили будь-яких ушкоджень, однак ті хлопці вимагали гроші, поступово зменшуючи суму. ОСОБА_1 запропонував випити «мирову» і я зайшов до магазину АЗС, де купив дві бутилки горіки, які ОСОБА_1 разом із одним із чоловіків випили впродовж півтори години. Після того, як ОСОБА_1 сказав, що нічого їм не буде платити, хлопці сказали, що в нас будуть проблеми і викликали поліцію, працівники якої оформили протокол про те, що ОСОБА_1 нібито керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння. Із запису нагрудних камер працівників поліції вбачається, що ОСОБА_1 знаходився в стані алкогольного сп`яніння на пасажирському місці в автомобілі. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що зібраними в справі доказами об`єктивно не підтверджено той факт, що 28 вересня 2020 року о 20 год. 40 хв. на 459 км автодороги М-05 у Біляївському районі Одеської області ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Toyota Venza» з державним номерним знаком « НОМЕР_1 », що виключає наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь. Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Враховуючи, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, та те, що ОСОБА_1 не погоджується із складеним відносно нього протоколом про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не доведена допустимими та достовірними доказами. За таких обставин, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, який передбачає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення. У відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі. Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову судді Біляївського районного суду Одеської області від 03 грудня 2020 року скасувати. Провадження по справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Постанова остаточна та оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Р.Д. Громік