Постанова 4857 № 380/3628/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3628/20 пров. № А/857/2906/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., за участі секретаря судового засідання Пильо І.І., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року (головуючого судді Грень Н.М., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 16 год. 55 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 30.12.2020) у справі №380/3628/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020 за №135-о з займаної посади, поновити ОСОБА_1 , на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Городок» Галицької митниці Держмитслужби або на іншу рівнозначну посаду у Галицькій митниці Держмитслужби, стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року позов задоволено частково. Не погоджуючись із вказаним рішенням Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні заяви відмовити. Представник позивача Шокало В.С. проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Згідно із частинами 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на ОСОБА_1 наказом Львівської митниці ДФС 314-о від 23.04.2019 переведений на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Городок» Львівської митниці ДФС. Постановою Кабінету міністрів України від 02.10.2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком

1. Згідно з вказаним додатком утворено зокрема Галицьку митницю Держмитслужби. Окрім того згідно додатку № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України було видано наказ від 25.11.2019 року № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС. За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. 28.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби» та наказу ДФС України від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» з 28 листопада 2019 року розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. З 00.00 год. 08.12.2019 згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби. 21.12.2019 Львівською митницею ДФС видано наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УШ «Про державну службу» згідно списку, в який був включений позивач. 07.02.2020 наказом Львівської митниці ДФС № 03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 «Про попередження про наступне вивільнення» наказ №666 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ №666 від 21.12.2019 року було скасовано як такий, що не реалізований. Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 №07 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС скерувати відповідно до статті 9-1 Закону України від 10.12.2015 №889-УІІ «Про державну службу» (далі - Закон №889-VII), попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-УІІ та ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу «Про попередження про наступне вивільнення» зазначений ОСОБА_1 - головний державний інспектор відділу митного оформлення №3 митного поста «Городок» Львівської митниці ДФС. Із попередженням про наступне вивільнення ОСОБА_1 власноручно ознайомився 10.03.2020. Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №135-о позивача звільнено 15.04.2020 із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Городок» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся із цим позовом до суду. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Відповідно до частин 1 та 3 статті 569 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI, в редакції, чинній на час попередження позивача про наступне вивільнення та видання наказу про звільнення, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон №889-VІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №889-VІІ передбачено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. За змістом частини першої, другої статті 3 Закону №889-VІІ цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відповідно до частин другої-третьої статті 5 Закону №889-VІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Частину 3 статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом першим згідно із Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-IX, який набрав чинності 13.02.2020, тобто до моменту попередження позивача про його наступне вивільнення та звільнення. Так, відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Водночас, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII регулюється також нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40, 43-1, 49-2 КЗпП України. Відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Згідно пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Водночас частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до частини 1 статті 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян. Колегія суддів враховує також те, що відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України» суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника. Досліджуючи наказ про звільнення позивача з посади, останній містить лише посилання на пункт 4 частини 1 статті 83, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ із змінами, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу"). Наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника. Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що зазначене рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить перелік пунктів передбачених частиною 1 статті 87 Закону №889-VІІІ, які за своєю юридичною природою є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу правової визначеності, оскільки загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підстав та причин звільнення. Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.04.2019 (справа №815/1554/17), згідно з яким принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи. Отже, посилання відповідача в наказі про звільнення на пункт 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІІ без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з покликанням на норму закону породжує для позивача негативні наслідки у виді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб, визначений законом, а оскаржуваний наказ прийнято не на підставі, визначеній статтею 87 Закону №889-VІІІ. Крім того, щодо реорганізації Львівської митниці ДФС як підстави звільнення позивача з посади згідно з доводами відповідачів, колегія суддів зазначає наступне. За своєю суттю приєднання - це така форма реорганізації, за якої одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, яка продовжує існувати далі, але вже в більшому масштабі. При цьому реорганізовані юридичні особи припиняють своє існування, а їх права та обов`язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися. Таким чином, як наслідок, в процесі реорганізації юридичної особи виникають правовідносини, пов`язані з припиненням трудових договорів з працівниками. У цьому контексті в роботодавця виникає обов`язок чіткого дотримання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників. Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. Крім того, згідно з додатком № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. 28 листопада 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Отже, повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08.12.2019. При вирішенні питань щодо дотримання суб`єктом владних повноважень прав державних службовців під час проходження публічної служби та при звільненні з неї, колегія суддів звертає увагу на встановлену гарантію щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Колегія суддів зазначає, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення. Разом з тим, у спірних правовідносинах, на думку колегії суддів, відповідач як суб`єкт призначення не навів жодного обґрунтування як підстави для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу. Колегія суддів також враховує, що у своїх доводах відповідач (апелянт) стверджує, що переведення позивача із Львівської митниці ДФС до Галицької митниці Держмитслужби є правом, а не обов`язком керівника. Так, частина 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачає, зокрема, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Разом з тим, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності». Європейський суд з прав людини у справі «Полях та інші проти України» від 17.02.2020 визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. У вказаній адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріалами справи стверджується, що позивач має тривалий безперервний стаж роботи в митних органах, заходів дисциплінарного стягнення у позивача не було, однак відповідачі ні в рішенні про звільнення з посади, ні при розгляді цього публічно-правового спору не довели неможливості продовження позивачем державної служби у реорганізованому органі. З врахуванням встановленого, суд апеляційної інстанції погоджується з правовою позицією суду першої інстанції, що оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, в тому числі посада, що позивач обіймав до реорганізації, в тому ж структурному підрозділі і жодних перешкод у зайнятті такої посади відповідачем не наведено, його звільнення не може бути визнано обґрунтованим, отже оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю. Також колегія суддів враховує, що згідно з пунктом 4 наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. При цьому встановлено, що лише 24.03.2020 наказом ДФС України №14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», внесено зміни до наказу від 25.11.2019 №30-рг, замінивши слова «три місяці» словами «шість місяців» в пункті 4 цього наказу. Отже, в період з 01.03.2020 по 24.03.2020 строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений, а тому дії по виконанню плану заходів, пов`язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, вчинялись у цей період з порушенням строку. Враховуючи, що позивача було попереджено про наступне вивільнення 10.03.2020 року, у проміжку часу коли згідно наведених обставин не було законних підстав для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці ДФС, тобто позивача було попереджено про наступне вивільнення з порушенням порядку, визначеного положеннями частини 6 статті 49-2 КЗпП України та частини 3 статті 87 Закону №889-VIII. Відносно доводів апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про державну службу» в редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», що встановлює 30-денний строк для попередженню про вивільнення, а також право (не обов`язок) суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Згідно з рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Крім того, Конституційний суд України в рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Матеріалами справи стверджується, що правовідносини з приводу реорганізації Львівської митниці ДФС виникли 28.11.2019, тобто до набрання чинності Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи». Колегія суддів звертає увагу, що звільнення ОСОБА_1 є частиною процедури реорганізації Львівської митниці ДФС, яка розпочалась 28.11.2019. Тому, враховуючи вищевказані фактичні обставини справи, до правовідносин щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією державного органу необхідно застосовувати положення Закону України «Про державну службу» чинні на момент виникнення таких правовідносин, а саме, в період коли розпочався процес реорганізації Львівської митниці ДФС в Галицьку митницю Держмитслужби. З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість і правильність висновків суду першої інстанції щодо незаконності звільнення позивача, згідно оскарженого наказу Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №135-0 «Про звільнення ОСОБА_1 », який підлягає скасуванню. Відносно позовної вимоги щодо поновлення позивача на посаді, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до положень частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком №100. Згідно з пунктом 1 Порядку №100 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) обчислення середньої заробітної плати цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу. З урахуванням наведених норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку №100 якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Так як встановлено вище протягом останніх двох календарних місяці перед звільненням (березень, лютий) позивач не працював та не отримував заробітку. Вказане стосується також ще двох попередніх місяців (січень, грудень). За змістом абзацу 7 пункту 2 Порядку №100 якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку. Відповідно до пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Абзацом 2 пункту 8 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. Відповідно до відомостей наданих відповідачем-апелянтом довідка №13-70-05/38-426 від 22.12.2020 заробітна плата за лютий 2020 року склала 7980 грн. та січень 2020 склала 7980 грн. та відпрацьовано 41 робочий день, а тому середньоденна заробітна плата складає 389,27 грн. Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.04.2020 по 22.12.2020, враховуючи середньоденний заробіток 389,27 грн. та кількість робочих днів - 172, дорівнює 66954,44 грн., який підлягає стягненню на користь позивача та з якого відповідачем мають бути відраховані податки та обов`язкові платежі з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. З огляду на наведені правові норми, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на користь позивача за час вимушеного прогулу необхідно стягнути середній заробіток однак розрахована судом сума, з урахуванням положень Порядку №100 не є вірно розрахована, тому рішення суду в частині визначення та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні та середній заробіток повинен бути стягнутий з Львівської митниці ДФС. Суд першої інстанції вірно вказав на те, що оскільки позивач був звільнений з Митниці, то останній підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого його було протиправно звільнено. Таким чином, оскільки позивача було звільнено з Митниці, яка на час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції не виключена з ЄДРПОУ, запису про її припинення немає, відповідно саме з неї необхідно стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки судом першої інстанції по суті правильно вирішено спір, однак невірно розраховано суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з огляду на це у резолютивну частину рішення суду необхідно внести зміни враховуючи висновки суду апеляційної інстанції, що встановлені вище. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби - задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року у справі №380/3628/20 - змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини цього рішення у такій редакції: «Стягнути з Львівської митниці ДФС (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ 39420875) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.04.2020 по 22.12.2020 в розмірі 66954 (шістдесят шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривні 44 копійок з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.». В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року у справі №380/3628/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.Й. Коваль В.В. Гуляк Повний текст постанови складено 12.04.2021.