Постанова 4857 № 380/3661/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3661/20 пров. № А/857/4675/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В., за участю секретаря судового засідання Лутчин А.М., за участю представника позивача Шнир Я.Б., за участю представника відповідача Івасечко Н.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року, прийняте суддею Мричко Н.І. о 17 годині 44 хвилині у місті Львові, повний текст складено 15.01.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу від 13.04.2020 року № 95-о Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлення ОСОБА_1 на роботі в Галицькій митниці Держмитслужби на посаді заступника начальника митного поста начальника відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» (або іншій рівнозначній посаді) з 16.04.2020 року; стягнення з Львівської митниці ДФС в користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.04.2020 року по день ухвалення судового рішення та судові витрати. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020 року № 95-о. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника митного поста начальника відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівській митниці ДФС з 16.04.2020 року. Рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання. Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 111156 грн 03 коп з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 12451 грн 85 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допущено до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що станом на момент попередження позивача про звільнення із займаної посади - 10.03.2020 року, у Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС були відсутні повноваження, оскільки тримісячний строк з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи закінчився, а наказ ДФС України від 24.03.2020 року № 14-рг, яким такий строк збільшено до шести місяців, ще не був прийнятий. Крім того, оскаржене рішення прийняте без конкретизації причин та підстав, а лише містить перелік пунктів передбачених частиною першою статті 87 Закону України «Про державну службу». Принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи. Маються покликання на постанову Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №815/1554/17. Суд також зазначив, що кількість працівників митниці внаслідок приєднання до Галицької митниці Держмитслужби не зменшилась, а навпаки збільшилась. При цьому, кількість працівників підрозділу, в якому працював позивач також зменшена не була, і на момент звільнення на цьому митному пості були наявні вакантні посади. Надання Законом України «Про державну службу» можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип правової визначеності. Належним способом захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача є поновлення його на тій посаді та у тому органі, з якого його протиправно звільнено, відтак, у задоволенні позовної вимоги про поновлення позивача на роботі в Галицькій митниці Держмитслужби на посаді заступника начальника митного поста начальника відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» (або іншій рівнозначній посаді) з 16.04.2020 року необхідно відмовити. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд взяв до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати та стягнув з Львівської митниці ДФС на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги звертає увагу на те, що відбулась реорганізація державного органу, проте суд не звернув уваги, що саме реорганізація є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення і за положеннями ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» обов`язок пропонування посади при звільненні з цієї підстави, відсутній. Крім того, зазначає, що оскаржуваний наказ виданий відповідно до вимог Типової інструкції з діловодства, яка і встановлює вимоги щодо документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними у паперовій формі. Звертає увагу на те, що звільнення позивача відбулося відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України від 14.02.2020 року №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13.02.2020 року. Також зазначає, що повноваження голови комісії виникають з моменту його затвердження та закінчуються виключно датою внесення запису про державну реєстрацію припинення територіального органу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, тому вручення позивачу попередження 10.03.2020 року відбулося повноважною особою в межах процедури реорганізації. На думку апелянта, врахування професійної підготовки та професійних компетентностей державного службовця здійснюється при його переведенні до іншого державного органу, а не при звільненні. Не пропонування позивачу вакантних посад при їх наявності, але за відсутності обов`язку щодо їх пропонування позивачу, не є порушенням. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено, що наказом Львівської митниці ДФС від 07.12.2018 року № 889-о позивача з 11.12.2018 року звільнено з посади заступника начальника митного поста начальника відділу митного оформлення №5 митного поста «Краковець» Львівської митниці ДФС та переведено на посаду заступника начальника митного поста начальника відділу митного оформлення № 3 митного поста «Краковець» Львівської митниці ДФС. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з Додатком

1. Згідно з вказаним додатком утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. Крім того, згідно з Додатком № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України видано наказ від 25.11.2019 року № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 14.11.2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. 28.11.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення. 09.12.2019 року позивач подав в. о. начальника Галицької митниці Держмитслужби заяву, в якій просив прийняти його на посаду заступника начальника митного поста начальника відділу № 5 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби. Листом від 03.01.2020 року № 7.4-08-12/12/255 в. о. начальника Галицької митниці Держмитслужби повідомив позивача про те, що його заява буде врахована та додатково розглянута при заповненні вакантних посад Галицької митниці Держмитслужби, з урахуванням кваліфікаційних вимог та досвіду роботи, у термін визначений для проведення реорганізації митниць ДФС. 10.03.2020 року Комісія з реорганізації Львівської митниці ДФС попередила позивача про наступне звільнення із займаної посади 13.04.2020 року на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 № 95-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з 15.04.2020 року із займаної посади заступника начальника митного поста начальника відділу митного оформлення № 3 митного поста «Краковець» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року№ 889-VIII, із змінами, пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі оскаржений наказ). Підстава звільнення попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року. Відносини щодо звільненням з публічної служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та/або коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Вирішуючи спірні правовідносини, суд застосовує законодавство України, чинне на час виникнення вказаних правовідносин. Суд першої інстанції вірно керувався наступними правовими нормами. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (далі Закон №889-VIII) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме, на час попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року та на час прийняття спірного наказу про звільнення від 13.04.2020 року. Згідно ч.1 ст.3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Частинами 2 та 3 ст.5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені ст.87 Закону №889-VIII, зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Частину 3 ст.87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом першим згідно із Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 року №440-IX, який набрав чинності 13.02.2020 року, тобто до моменту попередження позивача про його наступне вивільнення та звільнення. Так, відповідно до ч.3 ст.87 Закону №889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Водночас, судом першої інстанції вірно враховано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII регулюється також нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40, 43-1, 49-2 КЗпП України. Відповідно до ч.6 ст.49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Водночас ч.2 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до ч.1 ст.43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян. Колегія суддів враховує також те, що відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника. Досліджуючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади №95-0 від 13.04.2020 року, судом встановлено, що такий містить лише посилання на пункт 4 частини 1 статті 83, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» № від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ із змінами, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу). Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що зазначене рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить перелік пунктів передбачених ч.1 ст.87 Закону №889-VІІІ, які за своєю юридичною природою є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу правової визначеності, оскільки загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підстав та причин звільнення. Надання, згідно частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язк суб`єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності». Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.04.2019 року (справа №815/1554/17), згідно з яким принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи. Отже, посилання відповідача в наказі про звільнення на пункт 1 ч.1 ст.87 Закону №889-VІІІ без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з покликанням на норму закону породжує для позивача негативні наслідки у виді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб, визначений законом, а оскаржуваний наказ прийнято не на підставі, визначеній ст.87 Закону №889-VІІІ. Крім того, щодо реорганізації Львівської митниці ДФС як підстави звільнення позивача з посади згідно з доводами відповідачів, колегія суддів зазначає наступне. За своєю суттю приєднання - це така форма реорганізації, за якої одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, яка продовжує існувати далі, але вже в більшому масштабі. При цьому реорганізовані юридичні особи припиняють своє існування, а їх права та обов`язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися. Таким чином, як наслідок, в процесі реорганізації юридичної особи виникають правовідносини, пов`язані з припиненням трудових договорів з працівниками. У цьому контексті в роботодавця виникає обов`язок чіткого дотримання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. Крім того, згідно з Додатком № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. 28 листопада 2019 року до ЄДРПОУ внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04.12.2019 року №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Отже, повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08.12.2019 року. На момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання. Наказом Галицької митниці Держмитслужби від 25.02.2020 року № 78 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби» затверджено 1150 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами у сумі 5975850,00 грн. При цьому, як вбачається з Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 року № 858, внаслідок реорганізації до Галицької митниці Держмитслужби, крім Львівської митниці ДФС, було приєднано Івано-Франківську митницю ДФС, а також Тернопільську митницю ДФС. Штатна чисельність Івано-Франківської митниці ДФС затверджена в кількості 104 одиниці, штатна чисельність Тернопільської митниці ДФС становила 79 одиниць. Отже, загальна штатна чисельність працівників Львівської (948), Тернопільської (79) та Івано-Франківської митниць ДФС (104) на момент їх реорганізації шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби (разом 1131 штатна одиниця), була меншою на 19 штатних одиниць від затвердженого штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби (1150 штатних одиниць). Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що кількість працівників митниці внаслідок приєднання до Галицької митниці Держмитслужби не зменшилась, а навпаки збільшилась. При цьому, кількість працівників підрозділу, в якому працював позивач також зменшена не була, що не заперечується відповідачами, і на момент звільнення на цьому митному пості були наявні вакантні посади. При вирішенні питань щодо дотримання суб`єктом владних повноважень прав державних службовців під час проходження публічної служби та при звільненні з неї необхідно дотримуватись встановленої гарантії щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення. Разом з тим, у спірних правовідносинах, на думку колегії суддів, відповідач як суб`єкт призначення не навів жодного обґрунтування як підстави для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу за заявою. 09.12.2019 року позивач подав в. о. начальника Галицької митниці Держмитслужби заяву, в якій просив прийняти його на посаду заступника начальника митного поста начальника відділу № 5 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби. Листом від 03.01.2020 року № 7.4-08-12/12/255 в. о. начальника Галицької митниці Держмитслужби повідомив позивача про те, що його заява буде врахована та додатково розглянута при заповненні вакантних посад Галицької митниці Держмитслужби, з урахуванням кваліфікаційних вимог та досвіду роботи, у термін визначений для проведення реорганізації митниць ДФС. Однак, як свідчать матеріали справи, така заява позивача залишилась не врахованою як при заповненні вакантних посад Галицької митниці ДМС, так і на момент прийняття рішення про звільнення позивача. В матеріалах справи не відображено врахування кваліфікаційних вимог та досвіду роботи позивача при прийнятті спірного рішення. З приводу покликання апелянта на те, що переведення позивача із Львівської митниці ДФС до Галицької митниці Держмитслужби є правом, а не обов`язком керівника, колегія суддів зазначає, що справді ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» передбачає, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Разом з тим, як уже було заначено вище, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язок суб`єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності». Європейський суд з прав людини у справі «Полях та інші проти України» від 17.02.2020 року визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. У вказаній адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця. Також колегія суддів враховує, що згідно з п.4 наказу ДФС України від 25.11.2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 року внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. При цьому встановлено, що лише 24.03.2020 року наказом ДФС України №14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», внесено зміни до наказу від 25.11.2019 року №30-рг, замінивши слова «три місяці» словами «шість місяців» в пункті 4 цього наказу. Отже, в період з 01.03.2020 року по 24.03.2020 року строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений, а тому дії по виконанню плану заходів, пов`язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, вчинялись у цей період з порушенням строку, як вірно зазначив суд першої інстанції. Враховуючи, що позивача було попереджено про наступне вивільнення 10.03.2020 року, у проміжку часу коли згідно наведених обставин не було законних підстав для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці ДФС, суд першої інстанції правильно з`ясував, що позивача було попереджено про наступне вивільнення з порушенням порядку, визначеного положеннями ч.6 ст.49-2 КЗпП України та ч.3 ст.87 Закону №889-VIII. З приводу покликання апелянта на те, що звільнення позивача відбулося відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України від 14.02.2020 року №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Матеріалами справи стверджується, що правовідносини з приводу реорганізації Львівської митниці ДФС виникли 28.11.2019 року, тобто до набрання чинності Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи». Колегія суддів звертає увагу, що звільнення ОСОБА_1 є частиною процедури реорганізації Львівської митниці ДФС, яка розпочалась 28.11.2019 року. Тому, враховуючи вищевказані фактичні обставини справи, до правовідносин щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією державного органу необхідно застосовувати положення Закону України «Про державну службу», чинні на момент виникнення таких правовідносин, а саме, в період коли розпочався процес реорганізації Львівської митниці ДФС в Галицьку митницю Держмитслужби. З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість і правильність висновків суду першої інстанції щодо незаконності звільнення позивача, згідно оскарженого наказу Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 року №95-0 «Про звільнення ОСОБА_1 », який підлягає скасуванню. Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, оскільки права позивача були порушені, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскарженого наказу та поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено. З огляду на те, що позивача було звільнено з Львівської митниці ДФС 15.04.2020 року, суд першої інстанції дійшов підставного висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді заступника начальника митного поста начальника відділу митного оформлення №3 митного поста «Краковець» Львівській митниці ДФС, з 16.04.2020 року, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 28.02.2019 року у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 року у справі № 826/10460/16. Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Галицька митниця Держмитслужби в апеляційній скарзі не наводить обґрунтувань в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не оспорюючи правильність наведених судом першої інстанції розрахунків середнього заробітку позивача за період вимушеного прогулу. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 380/3661/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 18.05.2021 року.