Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/6501/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 280/6501/20 головуючий суддя І інстанції Бойченко Ю.П. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.12.2020 року в адміністративній справі №280/6501/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення суми,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії позивачу; - визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладене в листах відповідача від 13.03.2020 та 15.06.2020 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 03.06.2020 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; - стягнути з відповідача кошти в сумі 100,000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.12.2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем було протиправно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, оскільки останнім був наданий повний пакет належних документів, необхідний для призначення пенсії. Головним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останнє просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції, 10.01.2020 до Пенсійного фонду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за віком. В графі заяви «Перелік документів, доданих до заяви» будь-яких відомостей не міститься. Пенсійний фонд України листом від 21.02.2020 №4549-4397/З-03/8-2800/20 направив на адресу відповідача звернення представника позивача В. Меламеда від 30.01.2020 №564 (вх. від 18.02.2020 №4397/З-2800-20) та копії документів, доданих до звернення, для передання заяви позивача про призначення пенсії уповноваженому управлінню для розгляду по суті. Копії звернення від 30.01.2020 №564 до матеріалів справи не надано. Розглянувши вказане звернення, Головне об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Мелітопольський відділ обслуговування громадян) надало представнику позивача відповідь від 13.03.2020 №0800-0216-8/9357, у якій зазначено про ненадання документів, які підтверджують особу, яка звертається за призначенням пенсії, її віку та місця проживання (реєстрації) в Україні, оригіналів документів про стаж та заробітну плату, що свідчить про відсутність підстав для призначення пенсії позивачу. Листом від 03.06.2020 №1338 представник позивача повторно звернувся до відповідача із листом, у якому просив призначити ОСОБА_1 пенсію за віком. У листі вказано, що 03.06.2020 уповноважений представник позивача Жартовська А.Ю. з`явилася до управління з оригіналами далі перерахованих документів: довіреність (оригінал); посвідчення особи (оригінал для ознайомлення та копія); ІПН (оригінал); трудова книжка (оригінал для ознайомлення та копія); особиста заява про призначення пенсії (оригінал); особиста заява ОСОБА_1 про перерахування пенсії на банківський рахунок (оригінал); свідоцтво про соціальне страхування від 03.06.2002№ 2079109031 (копія); лист УДМС України в Запорізькій області від 13.02.2020 (оригінал для ознайомлення та копія); лист ПФУ від 21.02.2020 (оригінал для ознайомлення та копія); архівна довідка про навчання Державного навчального закладу «Мелітопольське вище професійне училище» від 10.02.2020 №275 (оригінал); архівна довідка про стаж ПАТ «ПРОМАВТОІНВЕСТ» від 24.02.2020 № 15 (оригінал); довідка про перейменування підприємства ПАТ «ПРОМАВТОІНВЕСТ» від 24.02.2020 № 79 (оригінал); довідка про заробітну плату ПАТ «ПРОМАВТОІНВЕСТ» від 24.02.2020 № 88 (оригінал); довідка про заробітну плату ПАТ «ПРОМАВТОІНВЕСТ» від 24.02.2020 № 87 (оригінал); довідка про заробітну плату ПАТ «ПРОМАВТОІНВЕСТ» від 24.02.2020 № 86 (оригінал); довідка про заробітну плату ПАТ «ПРОМАВТОІНВЕСТ» від 24.02.2020 № 85 (оригінал); архівна довідка про стаж ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» від 24.02.2020 № 16 (оригінал); архівна довідка про заробітну плату ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» від 24.02.2020 № 89 (оригінал); довідка про реорганізацію підприємства ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» від 24.02.2020 № 80 (оригінал) ,надала їх для огляду та засвідчення копій, та подала оригінал особистої заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії. Листом від 15.06.2020 №0800-0216-8/27773 відповідач повідомив, що оскільки до заяви про призначення пенсії не додано документи, які підтверджують особу, яка звертається за призначенням пенсії, її вік та місце проживання (реєстрації) в Україні, підстави для призначення пенсії відсутні. Не погодившись з наведеними доводами відповідача, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем під час звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії не дотримано вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в частині подання документу, що посвідчує його особу, у зв`язку з чим відповідач дійшов правомірного висновку про відмову в призначенні пенсії. Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України. Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення. Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Таким чином, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (пункт 1). Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону № 1058-IV, відповідно до частин 1 якої заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), пунктом 1.1 якого визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Згідно з пунктом 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання. Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. № 5492-VI (далі Закон № 5492-VI). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України належать: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист. Як свідчать встановлені обставини справи, за результатом розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії від 03.06.2020 року, пенсійним органом було оформлено лист від 15.06.2020 року про відмову в її призначенні. Однак, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що статтею 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. Частиною п`ятою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Отже, в порушення вказаних норм Закону, пенсійним органом, за результатом розгляду наведеної заяви, не з`ясовувалось питання наявності у позивача права на отримання пенсії на підставі наданих документів та, як наслідок, не приймалось рішення щодо призначення чи відмову у призначенні позивачем пенсії, як то передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, відповідач фактично обмежився лише посиланням на недотримання позивачем при наданні документів пунтку 2.9 Порядку № 22-1. Таким чином, з огляду на наведені обставини справи та з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо необхідності визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не прийняття рішення за результатом розгляду поданої заяви позивача про призначення пенсії та необхідності зобов`язання останнього повторно розглянути наведену заяву та прийняти відповідне рішення. Відносно правомірності зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 03.06.2020 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше. Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надавалась оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії. Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.09.2020 року по справі №361/1348/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Що стосується обґрунтованості вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 250000.00 грн., то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України). За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги. Обов`язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 року по справі № 818/1430/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення останньої з відповідача. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо необхідності часткового задоволення апеляційної скарги позивача, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.12.2020 року в адміністративній справі №280/6501/20- скасувати та прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Головного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 03.06.2020 року. Зобов`язати Головне об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 03.06.2020 року та за розглядом останньої прийняти відповідне рішення. В задоволені решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Головного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 840.80 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1261.20 грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко