Постанова 4852 № 280/6566/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 червня 2020 року м. Дніпросправа № 280/6566/19 Суддя І інстанції Сацький Р.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі №280/6566/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій, рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, згідно з яким просила: - визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 викладене в листі від 04 грудня 2019 року протиправною; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі №280/6566/19 у задоволенні позовної заяви відмовлено у повному обсязі. Не погодившись з рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права просить його скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційна скарга обґрунтована протиправністю дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у поновленні пенсії ОСОБА_1 , оскільки пенсія позивачу вже була призначена і виплачувалась до 1997 року, а тому підлягає поновленню. Крім того, скаржник вказує, що законодавство не вимагає підтвердження громадянства у питанні поновлення пенсії, яке у позивача є, про що свідчить посвідчення особи, видане державою Ізраїль, а Порядом № 22-1 не визначено вимог до виду паспорту, який подається до органу Пенсійного фонду. На думку апелянта, висновок суду першої інстанції про закінчення строку дії паспорту є неправильним та таким, що не відповідає приписам Закону України «Про громадянство України», позивачем не припинялось громадянство України. Крім того, не врегулювання на законодавчому рівні пенсійного забезпечення громадян України, які виїхали за кордон в країни, з якими не укладено відповідних договорів, за практикою Європейського Суду з прав людини породжує дискримінацію таких громадян. В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому фіксування судового засідання відповідно до ст. 229 КАС України не здійснюється. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що 20 листопада 2019 році представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про поновлення виплати пенсії за віком. До заяви про поновлення пенсії були надані наступні документи: заява ОСОБА_1 про поновлення пенсії за віком від 23.09.2019; копія трудової книжки; копія картки платника податків; довіреність представників №317489110; паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 31.01.1997, термін дії якого встановлений до 31.01.2007. Заява про поновлення пенсії була підписана особисто позивачем, його підпис завірено нотаріально та засвідчено належним чином заповненим апостилем, що відповідає чинному законодавству. Листом від 04.12.2019 № 109/М-1 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовило ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії у зв`язку з відсутністю паспорту громадянина України (або іншого документу, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік, документу, який підтверджує місце проживання (реєстрації) в Україні. Також зазначено, що позивач не перебувала на обліку в Пенсійному фонду України як пенсіонер. Не погоджуючись із відмовою у поновленні виплати пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом. Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України. Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення. Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Таким чином, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (пункт 1). За змістом частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років. Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону № 1058-IV, відповідно до частин 1 якої заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1, пунктом 1.1 якого визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи: Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Згідно з пунктом 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання. Спірним є питанням відмови у призначенні пенсії через не надання особою паспорту громадянина України (або іншого документу, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Як зазначено вище, представником позивача надано відповідачу разом із заявою про поновлення пенсії за віком копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI). За змістом п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, відносяться паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист. Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 22 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років. Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється в Україні розпорядником Реєстру, а за кордоном - ЗДУ. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру та ЗДУ, а також уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону. Таким чином, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Частиною 8 статті 16 Закону № 5492-VI встановлено, що у разі закінчення строку дії документа або смерті особи її документи в порядку і строки, визначені законодавством, здаються уповноваженому суб`єкту, який видав такий документ, якщо інше не передбачено цим Законом, а якщо така особа проживає (проживала) за кордоном - ЗДУ (закордонні дипломатичні установи України). Зазначеним Законом в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 р. № 1474-VIII не передбачено продовження строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Аналогічно, Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.04.1994 р. № 3857-XII, який регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 р. № 1474-VIII не передбачено продовження строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Таким чином, паспорт громадянина України за виїзду за кордон, строк дії якого закінчився, є недійсним. У разі закінчення строку дії такого документу громадянин України, який постійно проживає за кордоном, повинен звернутися до відповідної закордонної дипломатичної установи України в порядку, визначеному частиною 11 статті 22 Закону № 5492-VI, для оформлення паспорту. Однак строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон позивача, копію якого надано представником позивача до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, закінчився 31.01.2007 р., а іншого документу, що посвідчує особу позивача, передбаченого Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», позивачем та його представником органу Пенсійного фонду разом із заявою про призначення виплати пенсії не надано. Крім того, за змістом ст. 49 Закону №1058 та п. 2.8 Порядку №22-1 обов`язковою умовою для поновлення виплати пенсії є наявність у пенсійного органу пенсійної справи особи. Натомість, як вбачається зі службової записки №16/02.5 від 13.01.2020, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до електронної бази даних, як пенсіонер в Пенсійному фонді України, на обліку не перебувала. Листом від 04.12.2019 №06-04/6354 Управління соціального захисту населення по Олександрівському районі повідомило, що згідно алфавітної книги архівних пенсійних справ літера "Р". пенсійна справа ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на зберігання до архіву не надходила. Копія пенсійного посвідчення ОСОБА_1 що може підтвердити факт перебування її на обліку як пенсіонера та отримання пенсійних виплат, в матеріалах справи також відсутня. Таким чином, жодних доказів призначення ОСОБА_1 пенсії за віком (пенсійна справа, документи, які підтверджують факт призначення пенсії, посвідчення пенсіонера) немає, а тому відсутні підстави стверджувати, що позивачу була призначена пенсія. Відтак, оскільки позивачем не дотримано норм Порядку № 22-1 щодо подання необхідних документів для призначення пенсії, а також відсутності документів, які підтверджують факт призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, то відповідачем обґрунтовано відмовлено у поновленні її виплати. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін. Доводи апеляційної скарги позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321,322 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі №280/6566/19 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова суддя В.В. Мельник