Постанова 4852 № 280/6316/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 травня 2020 року м. Дніпросправа № 280/6316/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 (суддя суду першої інстанції Конишева О.В.), прийняте за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Запоріжжі в адміністративній справі № 280/6316/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 13 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати їй пенсію за віком з 20.11.2019 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач є громадянкою України, виїхала до Ізраїлю на постійне місце проживання, де прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Перед виїздом за кордон позивач проживала у м. Запоріжжі. Після досягнення необхідних умов призначення пенсії за віком позивач через свого представника звернулась до відповідача з заявою про призначенням пенсії за віком, проте відповідачем неправомірно відмовлено в призначенні пенсії. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове про задоволення адміністративного позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову. Також позивач зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції, що посвідчення особи позивача не є належним документом, що посвідчує особу, оскільки цим документом засвідчена особа позивача ізраїльським нотаріусом, питання належності позивача до громадянства України не оспорювалось та не було предметом розгляду цієї справи. Скаржник стверджує, що неподання відповідачеві діючого паспорту громадянина України не є достатньою підставою для відмови у призначенні пенсії з огляду на подання посвідчення особи, при цьому відповідач не спростував громадянство позивача. Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перед виїздом за кордон проживала у м. Запоріжжі, у 1997 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де згодом була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Позивачем через представника 08.10.2019 подано до Пенсійного фонду України лист з проханням визначити уповноважений орган, що має розглянути заяву про призначення пенсії по суті та направити її за належністю. Пенсійний фонд України листом від 29.10.2019 №27152/В-11 направив заяву про призначення пенсії позивачу до належного територіального органу - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Листом від 08.11.2019 №3824/02.5 відповідач повідомив про відмову у призначенні пенсії у зв`язку із тим, що позивачем недотриманий встановлений порядок звернення за призначенням пенсії, не надані оригінали необхідних документів, документ з відміткою про реєстрацію місця проживання, що є обов`язковою умовою для призначення пенсії. Відповідач зазначив, про необхідність подання зокрема, оригінальної заяви встановленої форми, пред`явлення паспорту громадянина України (або іншого документу, що засвідчує цю особу, місце проживання (реєстрації) та вік), надання документів про стаж, вік та заробітну плату в оригіналах. Також, 20.11.2019 представником позивача подано до відповідача особисту заяву позивача від 06.09.2019 про призначення пенсії. Не погодившись з відмовою органу Пенсійного фонду України у призначенні виплати пенсії за віком, позивач звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не дотримано вимог законодавства, що регламентують порядок звернення за призначенням пенсії. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України. Ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Таким чином, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (пункт 1). За змістом ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;. Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено ст. 44 Закону № 1058-IV, відповідно до частин 1 якої заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1, пунктом 1.1 якого визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи: Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Згідно з пунктом 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання. П. 30 Порядку передбачено, що документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі, якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, подається копія з неї, засвідчена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, відносяться паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист. Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 22 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років. Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється в Україні розпорядником Реєстру, а за кордоном - ЗДУ. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру та ЗДУ, а також уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону. Таким чином, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Частиною 8 статті 16 Закону № 5492-VI встановлено, що у разі закінчення строку дії документа або смерті особи її документи в порядку і строки, визначені законодавством, здаються уповноваженому суб`єкту, який видав такий документ, якщо інше не передбачено цим Законом, а якщо така особа проживає (проживала) за кордоном ЗДУ (закордонні дипломатичні установи України). Будь-які відомості про продовження терміну дії закордонного паспорту позивача після 23.10.2016 відсутні. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 21 грудня 2019 року у справі №663/574/17, паспорт громадянина для виїзду за кордон, що втратив чинність не є належним документом, що посвідчує особу. При цьому, суд апеляційної інстанції, зазначає, що лист Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області ДМС України від 10.10.2019 №10802/1/2301-19 не є належним документом, що посвідчує особу в розумінні Закону України «Про громадянство України» та Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Також, посвідчення особи, яке видано Державою Ізраїль, не підтверджує громадянство України у розумінні Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Враховуючи, що строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон позивача, копію якого надано представником позивача до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, закінчився 23.10.2016, а іншого документу, що посвідчує особу позивача, передбаченого Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», позивачем та його представником органу Пенсійного фонду разом із заявою про призначення виплати пенсії не надано, відповідачем обґрунтовано відмовлено позивачу у призначенні пенсії. Доводи апелянта щодо відсутності підстав для відмови у призначенні пенсії спростовані наведеними вище висновками суду. Оскільки позивачем не дотримано норм Порядку № 22-1 щодо подання необхідних документів для призначення пенсії, відповідачем обґрунтовано відмовлено у призначенні пенсії за віком. Суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості повторного звернення за призначенням пенсії до органів Пенсійного фонду України. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Згідно з витягом з Єдиного реєстру адвокатів серії АА №000680, поданим представником позивача, Меламед Вадим Борисович є адвокатом, з організаційною формою адвокатської діяльності - індивідуальна адвокатська діяльність (а.с. 60). Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про адвокатуру» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Разом з цим, копії документів, поданих до матеріалів справи адвокатом Меламедом В.Б., як представником позивача за довіреністю, в частині завірення копії містять відбитки штампу та печатки товариства з обмеженою відповідальністю «В. Меламед Юридичний офіс (Ізраїль-Україна), тобто копії завірені юридичною особою. Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що копії, які подані представником позивача завірені в неналежний спосіб, а тому є неналежними доказами та не приймаються до уваги. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим із дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду, тому підстави для зміни або скасування судового рішення в межах доводів апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, 321, 325 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 в адміністративній справі № 280/6316/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Постанова в повному обсязі складена 12.05.2020 року. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя Т.С. Прокопчук суддя А.В. Шлай