Постанова 4852 № 280/946/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 січня 2021 року м. Дніпросправа № 280/946/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.06.2020 (суддя у 1 інстанції Стрельнікова Н.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії за віком позивачу з дати звернення 28.08.2018 року у зв`язку з додатково наданим 09.12.2019 року до управління документом паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 виданого органом 2 ISR від 27.03.2019 року з підстав визначених у листі управління від 10.01.2020 року за №230/Б-3; - зобов`язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком позивачу, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, підвищення розміру пенсії відповідно до ч.1 ст. 28, ч. 3 ст. 29 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, але в розмірі не менше прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення 28.08.2018 року. В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач є громадянином України, який виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. 28.08.2018 року представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, проте рішенням №4859 від 11.09.2018 року відповідачем відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на те, що до заяви не надано паспорта або іншого документа, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації). 09.12.2019 року представник позивача Акерман О.М. звернувся до відповідача із заявою про долучення до матеріалів пенсійної справи позивача нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , проте листом відповідача від 10.01.2020 року №230/Б-3 протиправно відмолено позивачу у призначені пенсії за віком. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року у задоволені позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, щовідповідач не надав позивачу або його представнику строк для подачі документів, яких не вистачає для призначення пенсії. При цьому, Дніпропетровський адміністративний апеляційний суд у постанові від 20.09.2016 року у справі №320/945/16-а дійшов висновку, що закінчення терміну дії паспорту громадянина України не позбавляє останнього гарантованих прав, не ставить особу у положення коли він позбавляється громадянства. Також закінчення дії паспорту не робить такий паспорт не чинним. За таких обставин суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відмову у задоволені позову. В відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивачка є громадянкою України, яка на теперішній час виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. 28.08.2018 року представник позивача ОСОБА_2 звернулася до Мелітопольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення позивачу пенсії як не працюючому пенсіонеру, здійснити запити відповідно до записів у трудовій книжці щодо отримання довідок по заробітній платі, що враховується для обчислення пенсії, довідок про перейменування (реорганізацію) підприємств, інших недостатніх для призначення пенсії документів, врахувати найвигідніший період по заробітній платі. 11.09.2018 року відповідачем надано повідомлення №4859 про відмову в призначенні пенсії за віком (пенсійна справа №4859). Не погодившись з вказаною відмовою, представник позивача звернувся з відповідним позовом до суду. Так, 17.01.2019 року рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі 280/4787/18, яке залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.05.2019 року, в задоволенні позову відмовлено. 09.12.2019 року представник позивача Акерман О.М. звернувся до відповідача із заявою про долучення до матеріалів пенсійної справи позивача нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , проте листом відповідача від 10.01.2020 року №230/Б-3 відмолено позивачу у призначені пенсії за віком, посилаючись на те, що підстав для повторного розгляду заяви позивача від 28.08.2018 року про призначення пенсії за віком, у зв`язку з наданням додаткових документів немає. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного. Згідно зі ст. ст. 3, 19, 46 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV. Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені устатті 36цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Згідно із статтею 1 Закону «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. З урахуванням викладеного, право на отримання пенсії є конституційним правом громадян України. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (статті 25 Конституції України). Частиною 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення. За змістом частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років. Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону № 1058-IV, відповідно до частин 1 якої заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1, пунктом 1.1 якого визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). Відповідно до п.1.6, п. 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: - документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; - документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); - документи про місце проживання (реєстрації) особи; - документи, які засвідчують особливий статус особи. Згідно з пунктом 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Щодо посилання скаржника про те, що в розписці повідомлені від 28.08.2018 року спеціалістом не зазначено документів яких недостатньо для призначення пенсії, які позивач має додати протягом трьох місяців, колегія суддів зазначає, що позивач вже скористався правом на оскарження відмови пенсійного фонду від 11.09.2018 року (рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/4787/18, яке набрало законної сили), а тому суд не вбачає підстав для надання оцінки вказаним доводам, оскільки вказані посилання скаржник мав обґрунтовувати у справі №280/4787/18. Відносно посилань скаржника про те, що Дніпропетровський адміністративний апеляційний суду у постанові від 20.09.2016 року у справі №320/945/16-а дійшов висновку, що закінчення терміну дії паспорту громадянина України не позбавляє останнього гарантованих прав, не ставить особу у положення коли він позбавляється громадянства, а також закінчення дії паспорту не робить такий паспорт не чинним, слід зазначити наступне. По перше, висновки апеляційний суддів не є обов`язковими для врахування іншими судами під час розгляду справ. По друге, слід врахувати наступні приписи чинного законодавства. Так, правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. № 5492-VI (далі Закон № 5492-VI). За змістом п. 1 ч. 1 ст. 13 цього Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, відносяться паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 вказаного Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист. Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 22 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років. Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється в Україні розпорядником Реєстру, а за кордоном - ЗДУ. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру та ЗДУ, а також уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону. Таким чином, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Частиною 8 статті 16 Закону № 5492-VI встановлено, що у разі закінчення строку дії документа або смерті особи її документи в порядку і строки, визначені законодавством, здаються уповноваженому суб`єкту, який видав такий документ, якщо інше не передбачено цим Законом, а якщо така особа проживає (проживала) за кордоном ЗДУ (закордонні дипломатичні установи України). Таким чином, паспорт громадянина України за виїзду за кордон, строк дії якого закінчився, є недійсним. У разі закінчення строку дії такого документу громадянин України, який постійно проживає за кордоном, повинен звернутися до відповідної закордонної дипломатичної установи України в порядку, визначеному частиною 11 статті 22 Закону № 5492-VI, для оформлення паспорту. Так, позивач отримала паспорт громадянина України за виїзду за кордон з продовженим строком дії до 27.03.2029 року. При цьому, оскільки паспорт отримано 27.03.2019 року, станом на день звернення з заявою від 28.08.2018 року про призначення позивачу пенсії строк дії закордонного паспорту сплив, а тому фактично на момент подачі вказаної заяви не було подано чинного документа на підтвердження приналежності позивача до громадянства України. Слід зазначити, що вказані обставини вже встановлені рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/4787/18, яке набрало законної сили. Так, відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Також зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 805/153/18-а. Крім того, слід врахувати, що представником позивача було пропущено трьох місячний строк для подачі додаткових документів до заяви від 28.08.2018року, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров