Постанова 4813 № 521/21386/18

Номер провадження: 22-ц/813/2374/21 Номер справи місцевого суду: 521/21386/18 Головуючий у першій інстанції Гранін В.Л. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.03.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 521/21386/18 Номер провадження: 22-ц/813/2374/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач), суддів - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання - Дерезюк В.В., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідачі - 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення сторін до первісного стану та виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси, ухваленого у складі судді Граніна В.Л. 05 листопада 2019 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеною позовною заявою, в якій просить: 1) визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 16.01.2018 року, який зареєстрований в реєстрі за №25 та складається в цілому з двох жилих кімнат, житловою площею - 25,5 кв. м., загальною площею - 73,6 кв. м., розташованої за адресою - АДРЕСА_2 ; 2) привести сторони по договору купівлі - продажу квартири від 16.01.2018 року в первісний стан, шляхом скасування запису в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_3 : 3) виселити ОСОБА_3 без надання іншого житла та передачі квартири ОСОБА_2 . ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05.04.2016 року у справі за №521/1501/15-ц, яке набрало законної сили, позивача та її дітей - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вселено у квартиру АДРЕСА_4 , власником якої на той час був ОСОБА_2 .. З метою виконання вказаного рішення суду позивачка звернулася до виконавчої служби про примусове вселення у спірну квартиру. У зв`язку з чим, з метою уникнення примусового виконання рішення суду між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, в результаті чого вони навмисно та протиправно позбавили позивача та її дітей права на проживання у зареєстрованій квартирі. Таким чином, позивач вважає, що спірний договір є фіктивною угодою з метою ухилення відповідачем ОСОБА_2 від виконання рішення суду про вселення, а тому просить визнати його недійсним з приведенням сторін договору в первісний стан та виселення з неї ОСОБА_3 (а. с. 1-2). 2.2Позиція відповідача в суді першої інстанції Відповідач ОСОБА_3 у письмових пояснень, які за своєю природою є відзивом на позовну заяву, позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволені. Посилається на те, що сторонами укладено правочин із реальним виконанням договору купівлі - продажу від 16.01.2018 року (а. с. 169-171). 2.3Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2019 року відмовлено в повному обсязі у задоволені вищевказаного позову ОСОБА_1 . Рішення суду мотивоване доведеністю позивачем нікчемності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 16.01.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. за реєстровим №25 (а. с. 176-177). 2.4Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2019 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушення норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що: 1) в матеріалах справи не міститься відомостей про сплату коштів за придбану квартиру; 2) судом не надано оцінку доказам, які підтверджують реєстрацію місця проживання позивача та її дітей; 3) суд першої інстанції не звернув увагу на не виконання продавцем вимог ст. 659 ЦК України про обов`язковість попередження покупця про всі права третіх осіб на товар (а. с. 183-184). 2.6 Узагальнені доводи відповідачів в апеляційному суді Відповідачі не скористались правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. 2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2019 року. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2019 року, в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення сторін до первісного стану та виселення. (а. с. 193-194). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.01.2020 року вищезазначену справу було призначено до судового розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с.195 ). Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, багаторазове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому 15. 11. 2008 р. другим відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції шлюбі, який рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12. 03. 2015 р. (набрало чинності 23. 05. 2015 р.) розірвано з наданням ОСОБА_6 в подальшому іншого прізвища - ОСОБА_7 . Відповідно до довідки, що міститься в матеріалах справи (а. с. 41), ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зареєстровані за адресою - АДРЕСА_5 з 21.01.2009 року. ОСОБА_2 належала квартира АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 05.06.2008 року. ОСОБА_2 було відчужено вказану квартиру шляхом укладення 16.01.2018 року з ОСОБА_3 договору купівлі - продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В.. ОСОБА_2 реалізував своє право власника на розпорядження належним йому майном уклавши договір купівлі-продажу з ОСОБА_3 .. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05.04.2016 року по справі №521/1501/15, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи - органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської Ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Зустрічний позов ОСОБА_10 , поданий від власного імені та від імені та в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про вселення задоволено. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04.10.2016 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05. 04. 2016 р. залишено без змін. 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують. Частиною 1 статті 316 ЦК України встановлено, що право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). При цьому, згідно статті 346 ЦК України, право власності припиняється, зокрема, в разі відчуження власником свого майна. Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). За приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У відповідності з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Разом з тим, в силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 року № 6-301цс15). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивачем не доведено, що відповідачі порушують права позивача у справі. 3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу Доводи апелянта про те, що в матеріалах справи не міститься відомостей про сплату коштів за придбану квартиру, колегія суддів відхиляє, оскільки пунктом 2 Договору купівлі-продажу від 16.01.2018 року визначено, що продаж квартири вчинено за - 203 722 гривні, які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору та сторони своїми підписами підтвердили факт повного розрахунку за продану квартиру. Відсутні будь-які претензії фінансового характеру щодо розрахунку. Також колегія суддів зауважує, що факт повного розрахунку за вищевказаним договором сторонами правочину, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не оспорюється. Доводи апелянта про те, що судом не надано оцінку доказам, які підтверджують реєстрацію місця проживання позивача та її дітей, колегія суддів відхиляє, оскільки ці докази не підтверджують недійсність правочину. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на невиконання продавцем вимог ст. 659 ЦК України про обов`язковість попередження покупця про всі права третіх осіб на товар, колегія суддів також відхиляє, з огляду на наступе. Аналіз змісту ст. 659 ЦК України та умов п. 8 договору купівлі-продажу у системному та логічному взаємозв`язку свідчить про обов`язок продавця попередити саме під час укладення договору про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, права застави, право довічного користування тощо), тобто законодавець наводить певний перелік цих прав, при цьому, мається на увазі всі права третіх осіб щодо відчуженого майна, окрім права власності. У статті 659 ЦК України йдеться про право третіх осіб, які не позбавляють продавця розпоряджатись належним йому на праві власності майном, проте встановлюють певні вимоги, які впливають на формування ціни договору. Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_3 будучи обізнаною про наявність судових справ про вселення, виселення та визнання недійсним договору купівлі-продажу, у наданих письмових поясненнях вказала, що сторонами укладено правочин із реальним виконанням договору купівлі-продажу від 16.01.2018 року, та зазначає, що вже 26.01.2018 року звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності, для захисту своїх прав, як власника. ОСОБА_1 в апеляційні скарзі також наголошує, що ОСОБА_3 була обізнана про наявність зареєстрованих осіб у своїй квартирі. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторін, яка вимагає розірвання договору. Встановлюється не лише наявність істотного порушення договору, а і наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмірі, який не дозволяє потерпілій стороні отримувати очікуване при укладенні договору, крім того, встановлюється, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір і тим, що у дійсності вона змогла отримати. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу оскільки зводяться до переоцінки доказів, а тому не мають собою наслідків скасування рішення суду першої інстанції. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними, а тому її треба залишити без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 12 квітня 2021 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Суддів О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе