Постанова Дніпровський апеляційний суд № 177/1011/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/278/21 Справа № 177/1011/19 Суддя у 1-й інстанції - Строгова Г. Г. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,- ВСТАНОВИЛА: В червні 2019 року до Криворізького районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання АДРЕСА_2 ) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 26 900 (двадцять шість тисяч дев`ятсот) грн. 00 коп., втрати від інфляції за період з 01.01.2015 по 30.04.2019 в сумі 29025 (двадцять дев`ять тисяч двадцять п`ять) грн. 10 коп., 3% річних в сумі 3228 (три тисячі двісті двадцять вісім) грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання АДРЕСА_2 )судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп., та витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі. Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2020 року від інших учасників справи до суду не надходило. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 05.12.2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписали попередній договір, відповідно до умов якого продавець - ОСОБА_1 зобов`язалася відчужити та передати покупцю - ОСОБА_2 майно, а саме, квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 , а покупець зобов`язався прийняти це майно у власність сплативши продавцю 10000 грн. Послуги пов`язані з укладенням та оформленням основного договору сторони домовилися оплачувати порівну (п. 1.1. Договору) ( а.с. 6). У пункті 4.1. Попереднього договору, сторони обумовили, що в день підписання цього договору покупець сплачує продавцю 15500 грн., а решту суми - у день підписання та оформлення основного договору нотаріально, але не пізніше 01.04.2015 року (а.с.6). У разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов`язання за Договором, винна сторона зобов`язана сплатити другій стороні неустойку у розмірі 0,1% від ціни договору за кожен день прострочення та завдані збитки (п.6.1 Договору). Відповідно до розписки, що наявна в матеріалах справи (а.с.7), ОСОБА_1 , отримала від позивача за продаж квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 14 400,00 грн. Також, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 передала відповідачу 26900,00 грн. , про що зазначила в своїх запереченнях(а.с.39-40). Між тим, ОСОБА_1 умов договору, щодо відчуження квартир не виконала, у зв`язку із тим, що вона не була власником вищезазначених квартир, а отже не мала права їх відчужувати та передавати. Отже, грошові кошти в сумі 26900,00 гривень отримані відповідачем безпідставно. Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24.01.2018 року, відмовлено у задоволенні вимог за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартир, визнання права власності на квартири, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та відмовлено у задоволенні вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та виселення із житлового приміщення (а.с. 8-11). Вказаним рішенням суду було встановлено, що відповідно до розписок, які наявні в матеріалах справи (а.с.21,104 справа № 177/50/17), ОСОБА_4 від ОСОБА_2 в рахунок оплати за вищевказані квартири, отримані грошові кошти на загальну суму 26900,00 гривень. Також, станом на 05.12.2014 року право власності на спірні квартири було зареєстровано відповідно за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.58-63 справа №177/50/17). ОСОБА_3 25.05.2016 року видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_1 розпоряджатися належними їй на праві власності квартирами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 (а.с.107 справа № 177/50/17). Таким чином, на момент укладення попереднього договору від 05.12.2014 року, ОСОБА_1 не була власником квартир, що були предметом цього договору та не мала відповідних повноважень діяти від імені їх власників. Отже, при розгляді вищезазначеної цивільної справи встановлено, з урахуванням того, що станом на 05.12.2014 ОСОБА_1 не мала повноважень на укладення попереднього договору купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 , від імені ОСОБА_3 , більш того, на момент укладення вказаного договору спірні квартири не належали на праві власності ОСОБА_3 , а також, що вказаний попередній договір укладений без дотримання встановленої законом форми, а саме нотаріально не посвідчений, а отже попередній договір від 05.12.2014 є нікчемним, тобто недійсним в силу закону. За таких обставин, набуті відповідачем ОСОБА_1 кошти за цим договором від ОСОБА_2 , є такими, що набуті без відповідної правової підстави, у зв`язку з чим остання може претендувати на їх повернення відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України. Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.09.2018 року (а.с.12-14), апеляційну скаргу ОСОБА_2 , залишено без задоволення, а рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24.01.2018 - залишено без змін. Частиною 4 ст. 82 ЦПК України, встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Частиною 1 ст. 82 ЦПК України, визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Таким чином, ОСОБА_1 , набула кошти в розмірі 26900,00 грн., без достатньої правової підстави, так як відповідачем вимога позивача про повернення коштів залишена без реагування, добровільно кошти не повернуті, вони підлягають стягненню з відповідача. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що відповідачем в період з 05.12.2014 року по 30.04.2019 року не повернуті позивачу безпідставно набуті кошти, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню втрати від інфляції за період з 01.01.2015 року по 30.04.2019 року в сумі 29025 грн. 10 коп., відповідно до встановленого індексу інфляції за період з 01.01.2015 року по 30.04.2019 року, та 3% річних в сумі 3228,00 грн. Доводи апелянта, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 з моменту часткової сплати за вартість квартир, вселилась в ці квартири і проживала в них, тобто розпорядилась майном і використовувала його на власний розсуд без доплати повної вартості квартир, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не позбавляє відповідача обов`язку повернути позивачу безпідставно набуті кошти, інфляційні втрати та 3% річних. Разом з цим, відповідач не позбавлена звернутись до суду з окремим позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, що спричиненні внаслідок незаконного користування її нерухомим майном. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова