Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/1846/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2477/21 Справа № 175/1846/20 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення додаткових витрат на оздоровлення та розвиток дитини, стягнення коштів витрачених на додаткові витрати на утримання дитини, - ВСТАНОВИЛА: В травні 2020 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення додаткових витрат на оздоровлення та розвиток дитини, стягнення коштів витрачених на додаткові витрати на утримання дитини. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення додаткових витрат на оздоровлення та розвиток дитини, стягнення коштів витрачених на додаткові витрати на утримання дитини - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року від інших учасників справи до суду не надходило. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12), який проживає разом з позивачкою (а.с.13). Сторони по справі сімейно-шлюбні відносини не підтримують, шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року по цивільній справі №175/623/18-ц змінено розмір аліментів, який стягується з ОСОБА_2 , що стягуються на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2013 року у справі №175/3785/13-ц на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 450 грн. щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на 1/6 частку всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з моменту набрання рішенням законної сили; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 додаткові витрати на оздоровлення та розвиток у розмірі 200 грн. щомісячно, починаючи стягнення з моменту набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною 10-ти років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10-11), про що позивачка отримала виконавчий лист та пред`явила його до виконання. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року по цивільній справі №175/1845/20-ц змінено спосіб стягнення аліментів, визначених рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/6 частини заробітку (доходу) до досягнення повноліття щомісячно на 2000 грн. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дня набрання чинності рішенням суду; відкликано виконавчий лист виданий на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року по справі №175/623/18-ц. Як вбачається з матеріалів справи, 25 червня 2013 року спільній дитині сторін ОСОБА_3 було встановлено інвалідність до 2030 року, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого від 20 січня 2020 року основний діагноз дитини: вроджена лактозна недостатність, супутні діагнози - синдром подразненого кішківника, невроз навязчивих станів (а.с.15). За змістом ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Таким чином, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору, такого висновку прийшла Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 16.12.2009 року №6-20478св09. Також, судом першої інстанції встановлено, що на даний час ОСОБА_2 перебуває на обліку в Дніпровській філії Дніпропетровського ОЦЗ як безробітний з 12 листопада 2020 року, а до того часу працював приватним підприємцем та мав мінливий дохід. Також на утриманні відповідача перебуває дружина ОСОБА_4 та їхня спільна донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.73), та двоє непрацездатних батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які є непрацездатними пенсіонерами та потребують постійного догляду, лікування та піклування за віком, оскільки ОСОБА_7 не виходить за межі квартири за станом здоров`я. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 витрати на оздоровлення та розвиток дитини у розмірі 200 грн. до досягнення дитиною 10-ти років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . При ухваленні вищевказаного рішення, судом враховано стан здоров`я дитини, матеріальне становище обох батьків, їх однакову міру відповідальності за виховання і розвиток дитини, стан здоров`я дитини та відповідача. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат. У випадку зміни особливих обставин, на яких ґрунтувалося рішення суду про стягнення додаткових витрат на дитину, кожна із сторін вправі звернутися до суду з відповідною вимогою - збільшення або зменшення суми додаткових витрат. Даний висновок узгоджується й з положеннями п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів». Аналізуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач бере участь в утриманні дитини, тобто сплачує щомісячно додаткові витрати на її оздоровлення та розвиток у розмірі визначеному рішенням суду, а тому відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог позивачки про збільшення розміру додаткових витрат. При цьому, остання не позбавлена права звернутись до суду з позовом про збільшення розміру додаткових витрат у разі надання суду доказів фактичного понесення додаткових витрат на дитину у значно більшому розмірі, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, хворобою, каліцтвом тощо). Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача коштів, витрачених на додаткові витрати на дитину у розмірі 4818,27 грн., необхідно зазначити наступне. Відповідно до ст. 185 СК України, стягуються додаткові витрати на дитину, а не додаткове стягнення коштів на утримання дитини. Розмір стягуваних додаткових витрат має визначатися залежно від понесених або передбачуваних витрат, з підтвердженням належними, допустимими та достатніми доказами у справі як сам факт понесення таких витрат, так і ту обставину, що такі витрати входять до складу саме додаткових витрат, а не аліментів. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, вони є індивідуальними у кожному випадку. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом України у постанові від 13.09.2017 року по справі №6-1489цс/17. Відповідно до змісту позовних вимог, предметом спору є обраховані позивачкою додаткові витрати на дитину виключно на лікування та особливе харчування в загальному розмірі 9636,53 грн., з яких 50 відсотків витрат на дитину, що викликані особливими обставинами у розмірі 4818,27 грн. позивачка просить стягнути з відповідача. На підтвердження таких витрат ОСОБА_1 долучила ряд копій квитанцій (а.с.20-27). За змістом ч. 2, 3 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоровця дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, та крім цього, саме батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти і повинні готувати її до самостійного життя. Отже, понесені ОСОБА_1 витрати на лікування та особливе харчування дитини не можуть вважатись додатковими, так як не є наслідком тяжкої або іншої хвороби, розвитком дитини та санітарно-курортним лікуванням дитини, що в свою чергу зумовлюється виключно виникненням особливих обставин, а кошти витрачені позивачкою на лікування та особливе харчування дитини є сплаченими відповідачем аліментами, стягнутими рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2013 року по цивільній справі №175/3785/13-ц, розмір яких в подальшому було збільшено рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року по цивільній справі №175/623/18-ц та рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року по цивільній справі №175/1845/20-ц. Тобто, витрати, які позивачка зазначає як додаткові по факту пов`язані з виконанням батьківського обов`язку щодо лікування та харчування дитини, не можуть вважатись додатковими. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для задоволення позову про збільшення додаткових витрат на оздоровлення та розвиток дитини, стягнення коштів витрачених на додаткові витрати на утримання дитини, у зв`язку з його безпідставністю та недоведеністю належними та допустимими доказами. Доводи апелянта, що відповідачем не підтверджено відповідними доказами те, що він утримує свою нову сім`ю та батьків пенсіонерів, колегія суддів вважає недоречними, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Твердження апелянта, що витрати на консультації, лікування та придбання ліків є додатковими витратами на дитину, зумовлені особливими обставинами, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивачем не доведено жодними належними доказами зміну стану здоров`я дитини з відповідними матеріальними витратами. Не доведена також сума щомісячних додаткових витрат, а тому відсутні підстави для стягнення даних витрат, як додаткових, оскільки їх стягнення визначене рішенням суду, яке набрало законної сили. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційна скарга ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова