Постанова КАС ВС № 420/2489/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року м. Київ справа №420/2489/20 адміністративне провадження №К/9901/4458/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді: Губської О.А., суддів: Білак М.В., Жука А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 420/2489/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року (колегія суддів: головуючий суддя Димерлій О.О., судді Шляхтицький О.І., Єщенко О.В.), ухвалену за наслідками розгляду його заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року, ВСТАНОВИВ: І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, у якому просив: 1.1. визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача, що полягають у невчасному опрацюванні та наданні подання Міністра юстиції до Кабінету Міністрів України через його Секретаріат про звільнення позивача, невчасному виконанні відповідачем розпорядження Кабінету Міністрів України про звільнення позивача з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, не визначенні відповідачем у трудовій книжці позивача норми закону про працю, за якою його було звільнено з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, не наданні позивачу письмового повідомлення про переміщення його трудової книжки після такого звільнення, у ненаданні відповідачем повної публічної інформації на запит про доступ до публічної інформації позивача від 03 лютого 2020 року №2-1/2020; 1.2. зобов`язати відповідача надати вичерпну належну публічну інформацію на запит про доступ до публічної інформації позивача від 03 лютого 2020 року №2-1/2020, доповнити запис трудової книжки позивача стосовно його звільнення з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини із визначенням конкретної норми Кодексу законів про працю України, а саме: частини 1 статті 38 та пункту 5 частини 1 статті 36 в їх сукупності як правової підстави звільнення позивача згідно Кодексу законів про працю України, 1.3. виплатити йому середній заробіток на посаді Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини з часу неналежного заповнення трудової книжки до часу доповнення запису трудової книжки стосовно його звільнення з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, 1.4. стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України моральну шкоду, заподіяну позивачу через незаконну бездіяльність суб`єктів владних повноважень, а саме: Міністерства юстиції України в розмірі 17000,00 грн. 1.5. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.06.2015р. №605-р ОСОБА_1 призначено Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини і ця посада відносилась до посад державної служби. 10.11.2015р. ОСОБА_1 звернувся до Секретаріату Кабінету Міністрів України із заявою про звільнення із займаної посади за власним бажанням з 24.11.2015р., яку Департаментом документообігу та контролю Секретаріату КМУ зареєстровано о 10год. 25хв. 10 листопада 2015р. за вхід.№45567/0/1-15. У подальшому, 11.11.2015р. ОСОБА_1 , через Міністерство юстиції України, звернувся до Прем`єр міністра України із заявою про залишення заяви від 10 листопада 2015р. без розгляду, та із заявою про звільнення з посади з 01.12.2015р. у зв`язку з сімейними обставинами, станом здоров`я та відсутністю житла у м. Києві, за статтею 38 Кодексу Законів про працю України, яка ним потім не відкликалась, та не змінювалась. Додатково до Міністерства юстиції України ОСОБА_1 подавався лист Інституту законодавства Верховної Ради України від 11.11.2015р. №22/717-14, скерований Кабінету Міністрів України щодо звільнення ОСОБА_1 з переведенням до подальшої роботи в Інститут законодавства ВРУ, та заява від 11.11.2015р., адресована Прем`єр міністру України, про звільнення з посади Уповноваженого із переведенням до подальшої роботи в Інститут законодавства ВРУ з 01.12.2015р. У зв`язку з відсутністю бажання продовжувати роботу на посаді Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини ОСОБА_1 01.12.2015р. припинив виконання трудових (службових) обов`язків та у період з 26.12.2015р. по 03.01.2016р. перебував поза межами України з приватною метою, а також з 01.12.2015р. знаходився на амбулаторному лікуванні. Однак, Розпорядженням КМУ від 16.12.2015р. №1357-р ОСОБА_1 звільнено з посади Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у зв`язку з переходом на іншу роботу. Згодом позивачу стало відомо, що його трудову книжку за відсутності його згоди протиправно передано до Інституту законодавства ВРУ. Крім того, позивач вважає, що на підставі частини першої статті 116 КЗпП України про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Однак, Міністерство юстиції України вказаних приписів трудового законодавства не виконало. До того ж, на думку позивача, запис про звільнення з займаної посади, який наявний у його трудовій книжці, не містить вказівок на статтю, пункт КЗпП або норму іншого закону, з урахуванням якої ОСОБА_1 звільнено. Отже, неналежно оформлена трудова книжка не вважається виданою належним чином, а тому МЮУ у межах спірних правовідносин зобов`язане виконати вимоги пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58. Також, позивач стверджував, що його запит про доступ до публічної інформації від 03.02.2020р. №2-1/2020 Міністерство юстиції України розглянуло неналежним чином. Указане завдало ОСОБА_1 втрат матеріального та немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, та інших негативних явищ. Окрім того, на думку позивача, Міністерство юстиції України неправомірно призначило Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) уповноваженим представником Міністерства юстиції України в судах. ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 2.1. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. 2.2. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не надання ОСОБА_1 повної публічної інформації на запит про доступ до публічної інформації від 03 лютого 2020 року №2-1/2020, а саме: яка конкретно службова особа (службові особи), із зазначенням посади, прізвища, ім`я, по-батькові, яка (які) не є Урядовим Уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини, призначеним Кабінетом Міністрів України, виконувала(ли) обов`язки Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини з 01 червня по 31 грудня 2015 року, із вказівкою в які конкретно дати такі конкретні службові особи (особа) виконували ці обов`язки; в який день та в який спосіб ОСОБА_1 було подано заяву про звільнення з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, за якою ОСОБА_1 було звільнено з цієї посади; яка посадова особа Міністерства юстиції України та у який конкретно день (дні) здійснила заповнення та видачу трудової книжки ОСОБА_1 за умов його звільнення з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, здійснила ознайомлення ОСОБА_1 із наказом про його звільнення; чи було здійснено видачу трудової книжки ОСОБА_1 та його ознайомлення з відповідним наказом у день його звільнення чи в інший день, чи було це здійснене особисто ОСОБА_1 чи в інший спосіб. 2.3. Зобов`язано Міністерство юстиції України надати ОСОБА_1 повну публічну інформацію на запит про доступ до публічної інформації від 03 лютого 2020 року №2-1/2020, а саме: яка конкретно службова особа (службові особи), із зазначенням посади, прізвища, ім`я, по-батькові, яка (які) не є Урядовим Уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини, призначеним Кабінетом Міністрів України, виконувала(ли) обов`язки Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини з 01 червня по 31 грудня 2015 року, із вказівкою в які конкретно дати такі конкретні службові особи (особа) виконували ці обов`язки; в який день та в якій спосіб ОСОБА_1 було подано заяву про звільнення з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, за якою ОСОБА_1 було звільнено з цієї посади; яка посадова особа Міністерства юстиції України та у який конкретно день (дні) здійснила заповнення та видачу трудової книжки ОСОБА_1 за умов його звільнення з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини здійснила ознайомлення ОСОБА_1 із наказом про його звільнення; чи було здійснено видачу трудової книжки ОСОБА_1 та його ознайомлення з відповідним наказом у день його звільнення чи в інший день, чи було це здійснене особисто ОСОБА_1 чи в інший спосіб. 2.4. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

3. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності Міністерства юстиції України, що полягають у невчасному опрацюванні та наданні подання Міністра юстиції до Кабінету Міністрів України через його Секретаріат про звільнення ОСОБА_1 , невчасному виконанні відповідачем розпорядження Кабінету Міністрів України про звільнення позивача з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, не визначенні відповідачем у трудовій книжці позивача норми закону про працю, за якою його було звільнено з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, не наданні позивачу письмового повідомлення про переміщення його трудової книжки після такого звільнення; зобов`язання Міністерства юстиції України доповнити запис трудової книжки ОСОБА_1 стосовно його звільнення з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, із визначенням конкретної норми Кодексу законів про працю України, а саме: частини першої статті 38 та пункту 5 частини першої статті 36 в їх сукупності як правової підстави звільнення позивача згідно Кодексу законів про працю України, виплатити позивачу середній заробіток на посаді Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини з часу неналежного заповнення трудової книжки до часу доповнення запису трудової книжки позивача стосовно його звільнення з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. 3.1. У вказаній частині позовних вимог прийнято нове рішення про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду. 3.2. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року залишено без змін.

4. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у цій справі в частині позовних вимог, які залишено без розгляду, відмовлено і залишено в силі постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року по справі №420/2489/20. 4.1. Таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов у зв`язку з тим, що наведені заявником обставини не належать до нововиявлених у розумінні статті 361 КАС України. ІІІ. Касаційне оскарження 4.2. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції в частині залишення його позовних вимог без розгляду та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог щодо захисту та відновлення його трудових прав у повному обсязі. 4.3. Підставами звернення з касаційною скаргою позивач зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 4.4. На обґрунтування підстави оскарження позивач зазначає про те, що після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення в ці справі за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції він 29 жовтня 2020 року звернувся до відповідача з заявою, у якій просив забезпечити повне т а невідкладне виконання судового рішення щодо надання йому повної, вичерпної та достовірної публічної інформації на його запит, а також сплатити присуджені рішенням та постановою суду коштів судового збору. Також просив залучити службових осіб до проведення службового розслідування за встановленим у судовому порядку фактом порушення службовими особами МЮУ законодавства про публічну інформацію та його прав щодо ймовірної прихованої мети такого порушення його прав, притягти винних осіб до відповідальності та повідомити позивачу про результати такого розслідування за вказаною ним адресою. 4.5. У відповідь на цю заяву позивачу МЮУ надіслало лист «Щодо розгляду запитів» №9923/14/-20 від 30 листопада 2020 року та лист «Щодо розгляду заяв» №9924/14/-20 від 30 листопада 2020 року, у яких міститься відмова у проведенні службового (дисциплінарного) розслідування щодо службових осіб МЮУ, які не надали йому запитувану публічну інформацію. Вказане, на думку позивача, свідчить, що МЮУ має очевидний намір приховати від нього обставини ймовірної зацікавленості службових осіб у переховуванні від нього та інших осіб справжніх обставин його звільнення з посади Уповноваженого. Крім цього, позивача повідомлено про повторний розгляд його запиту та надано відповідь на три запитання його запиту. Проте, позивач вважає надану інформацію неповною, некоректною та новою, яку відповідачем не було надано раніше добровільно до початку розгляду цієї справи. 4.6. Позивач вважає, що відповідач уперше в цих листах повідомив йому важливу обставину, яку він не знав і не міг знати після свого звільнення з посади Уповноваженого та яку МЮУ не повідомляло йому у першій відповіді на запит та під час розгляду у суді. 4.7. Крім цього, позивач вказує, що, зважаючи на надану йому неповну інформацію та надання нових відомостей на виконання рішення суду, він 07 грудня 2020 року електронною поштою звернувся з новим запитом до МЮУ про надання публічної інформації. 4.8. У відповідь на цей запит відповідач надіслав йому листа від 16 грудня 2020 року №56746/ПІ-Б-4621/14.1 про те, що з 02 до 28 грудня 2015 року керівник секретаріату виконувала обов?язки Урядового уповноваженого, чим, на думку позивача, вперше офіційно визнав, що у цей період його не було на робочому місці. 4.9. Зважаючи на ці обставин позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в частині вимог позову, які залишені судом без розгляду. 4.10. Як підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами позивач вказав як нововиявлену ту обставину, що його не ознайомлено про звільнення під підпис у особовій картці. 4.11. Крім цього, вважає, що в означених листах відповідач вказав інші факти, які підтверджують поважність причин пропуску ним строку звернення до суду з цими позовними вимогами, а саме: справжні обставини, які до 30 листопада 2020 року йому були невідомі та він не міг їх знати. 4.12. Також зазначає, що на його заяви надавав йому неповні відповіді, а тому він не одразу зрозумів про порушення своїх прав. 4.13. Позивач вказує, що звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що до 20 листопада 2020 року, до часу опублікування у ЄДРСР ухвали слідчої судді ВАС від 12 листопада 2020 року про інші обставини, які зазначені у цій ухвалі, яка не підлягає оскарженню, йому було невідомо і ці обставини вкрай ймовірно підтверджують приховану мету керівництва МЮУ щодо його звільнення з посади Уповноваженого. Вважає, що зміст цієї ухвали за виключенням питань змісту кримінального провадження сам по собі свідчить про високу ймовірність зацікавленості значної кількості осіб у переховуванні від нього підстав та обставин його звільнення. Така негативна зацікавленість осіб, вкрай ймовірно пов??язаних із відповідачем, за твердженням позивача, є фактором, який унеможливлював з 2015 року його можливість дізнатись про справжні обставини його звільнення з посади Уповноваженого. Така негативна зацікавленість, про докази якої він довідався лише у вказаний час, є обставиною, яка впливає на поважність пропуску строку звернення до суду.

5. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив щодо висловлених у скарзі обґрунтувань про помилковість висновків суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви позивача про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

6. Позивач подав пояснення щодо відзиву відповідача, у якому висловив свою незгоду з викладеними відповідачем у відзиві доводами та просив відмовити у задоволенні відзиву. IV. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

8. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

10. Відповідно до статті 361 КАС України (в редакції чинній на момент розгляду справи в суді касаційної інстанції) судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

11. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

12. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

13. Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

14. При перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

15. Відповідно до статті 362 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами.

16. Згеюдно зі статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. V.

Позиція Верховного Суду

17. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Отже, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

20. Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі стало посилання позивача на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

21. Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також вирішуючи питання щодо правильності їх застосування судом апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає таке.

22. В адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження.

23. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.

24. Тобто, перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

25. Нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.

26. До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору.

27. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є: - існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; - на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; - істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

28. Під нововиявленою обставиною мається на увазі фактична обставина, яка має істотне значення і яка об`єктивно існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути відома усім особам, які брали участь у справі, та суду. Нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справи.

29. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.

30. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, апеляційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

31. Істотне значення для справи мають обставини, які пов`язані з матеріалами справи, що розглянута судом, впливають на оцінку вже досліджених ним доказів і мають, відповідно, значення для об`єктивного розгляду спору.

32. Під такими обставинами розуміють факти, а не нові докази і тим більше не припущення учасників справи, що не підтверджено відповідними доказами.

33. Верховний Суд наголошує, що необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки, як вже зазначено, нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

34. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 20 липня 2019 року у справі №855/268/19, від 28 жовтня 2020 року у справі №200/11289/19-а, від 12 листопада 2020 року у справі № №804/2223/17.

35. Верховний Суд враховує, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у цій справі переглянута Верховним Судом в касаційному порядку, за наслідком чого залишена без змін як така, що ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні відносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

36. Верховний Суд у цій постанові, оцінюючи усі докази у їх сукупності, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині надання позивачу відповіді на запит про доступ до публічної інформації, а також з висновком суду апеляційної інстанції про звернення позивача з частиною вимог до суду поза межами встановлено процесуальним законом строку.

37. Водночас, Верховний Суд констатував, що доводам позивача щодо викладених питань надано належну правову оцінку, яка відповідає змісту зібраних у матеріалах справи доказів щодо предмету спору. Аналогічним доводам касаційної скарги позивача надавалася оцінка Верховним Судом і ці доводи визнані необґрунтованими.

38. З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що матеріалами справи не підтверджено та ОСОБА_1 не обґрунтовано те, яким чином наведені в ухвалі Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020р. у справі №991/8867/20 обставини могли вплинути на пропуск позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог, які залишено без розгляду. Також вказані обставини не підтверджені і щодо інформації, яка міститься у листах відповідача.

39. Отже, враховуючи встановлений судом апеляційної інстанції зміст листів Міністерства юстиції України «Щодо розгляду запитів» від 30.11.2020р. №9923/14/-20, «Щодо розгляду заяв» від 30.11.2020р. №9924/14/-20, «Щодо розгляду запиту» від 16.12.2020р. №56746/ПІ-Б-4621/14.1, ухвали Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020р. у справі №991/8867/20, Верховний Суд вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що наведені у них обставини не спростовують наведених у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2020р. у справі №420/2489/20 висновків про пропуск ОСОБА_1 встановленого законом процесуального строку звернення до суду із позовною заявою в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій та бездіяльності Міністерства юстиції України, які полягають у невчасному опрацюванні та наданні подання Міністра юстиції до Кабінету Міністрів України через його Секретаріат про звільнення ОСОБА_1 , невчасному виконанні відповідачем розпорядження Кабінету Міністрів України про звільнення позивача з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, не визначенні відповідачем у трудовій книжці позивача норми закону про працю, за якою його було звільнено з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, не наданні позивачу письмового повідомлення про переміщення його трудової книжки після такого звільнення; зобов`язання Міністерства юстиції України доповнити запис трудової книжки ОСОБА_1 стосовно його звільнення з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, із визначенням конкретної норми Кодексу законів про працю України в їх сукупності як правової підстави звільнення позивача згідно Кодексу законів про працю України, виплатити позивачу середній заробіток на посаді Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини з часу неналежного заповнення трудової книжки до часу доповнення запису трудової книжки позивача стосовно його звільнення з посади Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

40. Водночас Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість твердження позивача про те, що у першій декаді січна 2016 року під час відвідування МЮУ він проставив власноручно підпис за пропозицією співробітника Департаменту кадрової роботи та державної служби МЮУ у низці службових документів, копії яких йому не було надано та зміст яких він точно не пам`ятає.

41. Суд апеляційної інстанції правильно резюмував, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах знаходився у стані повної правової визначеності та, принаймні про інше він не вказував, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків підписання наданих йому на ознайомлення документів.

42. Верховний Суд окремо акцентує увагу на тому, що згадувана позивачем ухвала ВАС та листи відповідача на час розгляду справи по суті у судах попередніх інстанцій не існували, їх було створено після ухвалення П?ятим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 жовтня 2020 року.

43. За вказаних обставин, Верховний Суд констатує правильність висновку суду апеляційної інстанції про те, що обставини, на які посилається заявник, у розумінні положень КАС України, не є нововиявленими.

44. В контексті спірних правовідносин Верховний Суд також вважає необхідним звернути увагу на зміст висновків Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», в пункті 41 якого йдеться про те, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Рябих проти Росії»).

45. Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би привести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (рішення від 18.11.2004 у справі «Pravednaya v. Russia», пп.27, 28).

46. З огляду на такі висновки Європейського суду з прав людини, а також те, що позивачем не наведено обставин, які б могли бути кваліфіковані судом як нововиявлені відповідно до статті 361 КАС України, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови П?ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у цій справі за нововиявленими обставинами.

47. Отже, Верховний Суд вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у ній доказами, доводи касаційної скарги позивача і не приймає їх як належні.

48. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд уважає доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення такими, що не спростовують висновки суду попередньої інстанції.

49. Водночас, такі доводи касаційної скарги свідчать лише про власне тлумачення позивачем норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та вказують на наявність у нього власного бачення щодо результату вирішення цієї справи.

50. Щодо вимог касаційної скарги про постановлення Судом окремої ухвали про порушення відповідачем стосовно позивача вимог пункту 2.5 Інструкції про заповнення трудових книжок через ухилення МЮУ від ознайомлення його під розписку із записом у особистій картці Верховний Суд зазначає, що підстави для постановлення такої ухвали відповідно до приписів статей 249 та 278 Кодексу адміністративного судочинства відсутні.

51. Також Верховний Суд враховує, що вказана обставина не була предметом спору в цій справі, а тому в силу правил статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає перевірці судом касаційної інстанції.

52. В контексті решти доводів касаційних скарг Верховний Суд також вказує на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; п. 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

53. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

54. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.

55. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у цій справі.

56. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних доводів, які б свідчили про порушення судом норм матеріального права та не дотримання норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

57. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

58. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

59. Отже, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є таким, що належить залишити без змін. VIІ. Судові витрати З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року залишити без задоволення.

2. Ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. А. Губська Судді М.В. Білак А.В. Жук