Постанова 4812 № 487/1901/20

07.04.21 22-ц/812/704/21 Єдиний унікальний номер судової справи:т 487/1901/20 Номер провадження: 22-ц/812/704/21 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 квітня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання Колосовою О.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Притуляк І.О. в приміщенні того суду о 9 - 15 год. у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (надалі АТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення, в с т а н о в и л а: 29 квітня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 29 жовтня 2016 року АТ КБ «Приватбанк» у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, отримав у власність будинок, загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 14 вересня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рябоконь К.Л. та зареєстрований у державному реєстрі за № 1775. Після отримання права власності на вказану нерухомість, Банк здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою цьому стало реєстрація та проживання в ньому відповідачів. Посилаючись на вказані обставини та на ст. 40 Закону України «Про іпотеку» позивач просив суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які зареєстровані та проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що за відсутності у матеріалах справи відомостей стосовно належного отримання відповідачами письмової вимоги іпотекодержателя про добровільне звільнення житлового приміщення яке є предметом іпотеки, позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просило вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку», АТ КБ «Приватбанк» було направлено письмову вимогу іпотекодержателя про добровільне звільнення житлового будинку, що підтверджується реєстром згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів та чеком про сплату послуг (штрих коди поштових відправлень: 49317002876270, 49317002876350, 49317002876430). Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК Українивбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в цілому відповідає. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За положеннями ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 36 Закону України «Про іпотеку»). Згідно ч.1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Частиною третьою статті 109 ЖК УРСР визначено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. За змістом вказаних норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а за інших обставин та є підставою для відмови у задоволенні позову про виселення. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14- 317цс18), у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 715/1764/17 (провадження № 61-11335св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 666/2571/15-ц (провадження № 61-5626св19). З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 07 вересня 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») було укладено кредитний договір № NK1PG04040053. З метою забезпечення вищенаведеного зобов`язання, 14 вересня 2007 року, між сторонами був укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір № 1775, предметом якого є житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.36-38). 29 жовтня 2016 року АТ КБ «Приватбанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність вищевказаний будинок, про що свідчить рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу, Чернігівської області Завалієва А.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32176722 від 02 листопада 2016 року. Згідно до інформації наданої Департаментом з надання адміністративних послуг ММР від 29 грудня 2017 № 19.02.02.10/3462/17 станом на 28 грудня 2017 року, у житловому будинку АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що також підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади м. Миколаєва від 03 квітня 2020 року (а.с.10,23). 25 листопада 2019 року, представником АТ КБ «Приватбанк» Савіхіною А.М., на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , було направлено вимогу про добровільне звільнення приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.8). Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Як на підставу задоволення своїх вимог, позивач посилається на невиконання відповідачами вимоги Банку про добровільне звільнення житлового будинку. Між тим, належних доказів на підтвердження отримання відповідачами вимоги Банку щодо звільнення житлового будинку АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять. З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність належних та допустимих доказів належного повідомлення відповідачів про необхідність звільнення займаного приміщення, яке було придбане ОСОБА_4 за кредитні кошти, а відтак обґрунтовано відмовив у задоволені позову. Доводи апеляційної скарги про належне повідомлення відповідачів про добровільне звільнення житлового будинку, що підтверджується штрих-кодами поштових відправлень 49317002876270, 49317002876350, 49317002876430 не заслуговують на увагу оскільки перевірити отримання вказаних відправлень відповідачами не є можливим, з огляду на те, що інформація на офіційному сайті Укрпошта за вказаними трек номерами відсутня. Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів. Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: Т.З. Бондаренко В.І. Темнікова Повний текст постанови складено 12 квітня 2021 року.