Постанова КЦС ВС № 487/6678/15-ц

Постанова Іменем України 26 лютого 2020 року м. Київ справа № 487/6678/15-ц провадження № 61-19838св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М., суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач) розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2017 року у складі судді Біцюк А. В. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року у складі суддів: Лисенка П. П., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення. Позовні вимоги мотивовано тим, що 27 червня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладений кредитний договір № NKIPGA00000014, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 61 600 доларів США строком до 26 червня 2017 року із розрахунку 11,04 % річних. Відповідно до пункту 2.2.4, 7.1, 7.4 кредитного договору позичальник зобов`язався щомісячно в період з 01 по 07 число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості за цим договором в розмірі 889 доларів 54 центи США, у разі порушення вказаних термінів оплати відповідач зобов`язався повернути суму кредиту, відсотків, пені в повному обсязі в останній день місяця; крім того, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 0,92% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Забезпеченням виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором є іпотека нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 27 червня 2007 року, що укладений між банком та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Денисовою О. О. за реєстраційним № 3028/33. У зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2013 року в рахунок погашення заборгованості перед за кредитним договором у розмірі 666 371 грн 23 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банком з укладенням від імені іпотекодавця договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем за початковою вартістю не нижче 353 500 грн. Зазначивши, що у зв`язку з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання вимоги, та, посилаючись на небажання мешканців іпотечної квартири звільнити житло на його письмову вимогу, позивач просив виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_1 без надання іншого житла. Ухвалами Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 січня 2017 року до участі у справі в якості відповідачів залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в якості третьої особи - Службу у справах дітей адміністрації Заводського району виконавчого комітету Миколаївської міської ради. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності іпотекодавця на квартиру виникло на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Поліщук Л. В. від 30 серпня 1999 року.Таким чином, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову, так як іпотечна квартира не була придбана за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення. Посилання представника позивача на наявність іншого житла, яке може бути надане відповідачам, судом до уваги не приймається, оскільки позивачем не надано доказів про надання вказаного приміщення в постійне користування відповідачам, як того вимагають положення частини другої статті 109 ЖК України. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що квартира, яка є предметом договору іпотеки, придбана ОСОБА_1 не за рахунок отриманого кредиту, оскільки договір про її набуття укладено набагато раніше за час отримання кредиту. Таким чином кредитор виконав вимоги Закону України «Про іпотеку» (стаття 40) та статті 109 ЖК України щодо попередження іпотекодавця про наступне виселення. В той же час, квартира, яка передана в іпотеку, є забезпеченням кредитного зобов`язання, але набута у власність іпотекодавцем не за кредитні кошти. Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що має можливість надати житло для постійного проживання відповідачів. Його заява про можливість забезпечення такого житла за рахунок ТОВ «ЕстейтСеллінг» таким доказом не є, оскільки названа юридична особа не знаходиться у правових відносинах з відповідачами і не зобов`язана забезпечувати їх житлом, більше того, навіть надавши житло відповідачам, вона в будь-який момент може відмовитися від цього, залишивши тих напризволяще, що недопустимо. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи касаційної скарги У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення та передати справу до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що частина другастатті 109 ЖК України не покладає на банк обов`язок надати тимчасове житло відповідачам чи зазначати його у позові. Надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради віднесено до компетенції виконавчого комітету міської ради. Суд не з`ясував, до чиєї компетенції належить право надавати житло у разі виселення відповідачів; не перевірив, чи відсутні вільні приміщення з фондів житла для тимчасового проживання. Крім того, питання щодо надання відповідачам іншого житла має вирішуватися на стадії виконання рішення суду. Матеріали справи не містять доказів щодо відсутності у відповідачів іншого житла. Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX). Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Суди установили, що 27 червня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладений кредитний договір № NKIPGA00000014, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 61 600 доларів США строком до 26 червня 2017 року із розрахунку 11,04 % річних. Відповідно до пункту 2.2.4, 7.1, 7.4 кредитного договору позичальник зобов`язався щомісячно в період з 01 по 07 число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості за цим договором в розмірі 889 доларів 54 центи США, у разі порушення вказаних термінів оплати відповідач зобов`язався повернути суму кредиту, відсотків, пені в повному обсязі в останній день місяця; крім того, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 0,92% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Забезпеченням виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором є іпотека нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 27 червня 2007 року, що укладений між банком та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Денисовою О. О. за реєстраційним № 3028/33. У зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2013 року в рахунок погашення заборгованості перед за кредитним договором у розмірі 666 371 грн 23 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банком з укладенням від імені іпотекодавця договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем за початковою вартістю не нижче 353 500 грн. Право власності іпотекодавця на квартиру виникло на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Поліщук Л. В. від 30 серпня 1999 року. За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК України, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18). Встановивши, що квартиру АДРЕСА_1 придбано ОСОБА_1 не за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечено іпотекою вказаного житла, суди дійшли правильного висновку про те, що за таких обставин не допускається виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення. Доводи касаційної скарги про те, що рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради приймають органи місцевого самоврядування, а не банк, не впливають на законність судових рішень у справі, оскільки відповідно до статей 33, 36, 119 ЦПК України 2004 року, на позивача покладено обов`язок визначати співвідповідачів у справі, суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Звернувшись із позовом про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з іпотечної квартири, яка придбана не за рахунок кредитних коштів, позивач не заявляв клопотання щодо залучення до участі у справі органу місцевого самоврядування для вирішення питання щодо надання відповідачам іншого постійного житла. Суд позбавлений процесуальної можливості залучати осіб до участі у справі за власною ініціативою. Не становлять підставу скасування оскаржуваних судових рішень й доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів щодо відсутності у відповідачів іншого житла, оскільки кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, у тому числі й позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Позивач не обґрунтував підстави позову та не підтвердив їх доказами щодо наявності у відповідачів іншого постійного житла, крім спірного. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. І. Грушицький А. А. Калараш Є. В. Петров С. П. Штелик