Постанова КЦС ВС № 175/1338/18-ц

Постанова Іменем України 24 червня 2020 року м. Київ справа № 175/1338/18-ц провадження № 61-5548св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М., суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач) розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., учасники справи: позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У квітні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулася до суду до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що відповідач ОСОБА_1 18 травня 2010 року отримав кредит у розмірі 3 100 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язання за кредитним договором відповідач станом на 01 квітня 2018 року має заборгованість у розмірі 80 106 грн. 64 коп., яку банк просиа стягнути із бржника. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 травня 2010 року у розмірі 80 106 грн 64 коп., що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 2 281 грн 40 коп., заборгованості за процентами у розмірі 69 034 грн 45 коп., заборгованості за пенею та комісією у розмірі 4 500 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна складова) у розмірі 3 790 грн 79 коп. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідності до умов договору б/н від 18 травня 2010 року відповідач зобов`язався повернути кредит та плату за його користування не пізніше закінчення строку дії картки, однак відповідач в добровільному порядку кредитні кошти не повернув, чим порушив прийняті на себе договірні зобов`язання. Станом на 01 квітня 2018 року розмір заборгованості позичальника щодо повернення кредитних коштів за договором про надання кредиту від 18 травня 2010 року становить 80 106 грн 64 коп., що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 2 281 грн 40 коп., заборгованості за процентами у розмірі 69 034 грн 45 коп., заборгованості за пенею та комісією у розмірі 4 500 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна складова) у розмірі 3 790 грн 79 коп. Таким чином, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу в розмірі 80 106 грн 64 коп. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що з матеріалів справи, а саме: з анкети-заяви, заповненої ОСОБА_1 18 травня 2010 року, вбачається, що поля для заповнення даних стосовно оформлення кредиту та зазначення його ліміту є пустими. У вказаній анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відсутня позначка про видачу кредитної картки «Універсальна» або будь-якої іншої картки відповідачу. За таких обставин, доказів укладення відповідачем та позивачем кредитного договору б/н від 18 травня 2010 року з встановленим кредитним лімітом 3 100 грн позивачем не надано. Доказів того, що позивачем був наданий кредит в розмірі та на умовах, передбачених вищезазначеним кредитним договором та, що саме вищезазначені умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме зазначені умови та правила надання банківських послуг мав на увазі відповідач, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, та, відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач з повернення кредиту, зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту не надано.Тобто, позовні вимоги про стягнення заборгованості, заявлені банком, є недоведеними, доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтовані. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що він отримував кредитні кошти від банку, суд до уваги не приймає, оскільки ОСОБА_1 не зазначає, на виконання умов якого кредитного договору він їх отримав. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи касаційної скарги У касаційній скарзі АТ «ПриватБанк» просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач в апеляційній скарзі визнав факт отримання кредиту та просив відмовити у позові за пропуском строку позовної давності. Кредитний договір не визнано недійсним, а тому він зберігає правові наслідки, передбачені ним. На підтвердження позовних вимог банк надав кредитний договір, підписаний відповідачем особисто; розрахунок боргу, із якого вбачаються обставини періодичного погашення кредиту позичальником. (2) Позиція відповідача У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що доказів укладення з ним кредитного договору б/н від 18 травня 2010 року з встановленим кредитним лімітом 3 100 грн позивачем не надано, рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу. Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів. Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX). Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суд першої інстанції при вирішенні справи виходив із того, що 18 травня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання строкового кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцем терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Умови надання споживчого кредиту фізичним особам з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені у заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Вказаний висновок щодо застосування норм викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що з анкети-заяви, заповненої ОСОБА_1 18 травня 2010 року, вбачається, що поля для заповнення даних стосовно оформлення кредиту та зазначення його ліміту є пустими. У вказаній анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відсутня позначка про видачу кредитної картки «Універсальна» або будь-якої іншої картки відповідачу.За таких обставин, доказів укладення відповідачем та позивачем кредитного договору б/н від 18 травня 2010 року з встановленим кредитним лімітом 3 100 грн позивачем не надано. Доказів того, що позивачем був наданий кредит в розмірі та на умовах, передбачених вищезазначеним кредитним договором та, що саме вищезазначені умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме зазначені умови та правила надання банківських послуг мав на увазі відповідач, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, та, відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач з повернення кредиту, зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту не надано. Апеляційний суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку згідно зі статтями 76-80, 89, 263-264, 367, 382 ЦПК України, правильно встановив обставини справита дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Доводи касаційної скарги про те, що позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України, підстави для скасування оскаржуваного рішення суду відсутні. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 410 ЦПК України). Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик