Постанова Запорізький апеляційний суд № 337/3066/20

Дата документу 12.04.2021 Справа № 337/3066/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 337/3066/20 Головуючий у 1 інстанції: Мурашова Н.А. № 22-ц/807/536/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 02.01.2020р. інспектором УПП в Запорізькій області ДПП Шелудько В.О. відносно нього була винесена постанова ЕАК №1930467 про накладання адміністративного стягнення за ч.3 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510,00грн. Однак рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 28.01.2020р. у справі №2-а/337/13/2020 (ЄУН 337/40/20), яке набрало законної сили 08.02.2020р., вказана постанова скасована, а справа про адміністративне правопорушення відносно нього закрита у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Ухвалюючи це рішення, суд прийшов до висновку про протиправність оскаржуваної постанови і незаконність притягнення його до адміністративної відповідальності. Вважає, що незаконними діями працівників УПП в Запорізькій області, які полягають у незаконному здійсненні відносно нього провадження у справі про адміністративне правопорушення, яка в подальшому закрита судом за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, йому спричинена моральна шкода, відповідальність за яку несе Держава Україна відповідно до ст.56 Конституції України, ст.1174,1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Моральну шкоду пов`язує з сильними душевними стражданнями, яких він зазнав в результаті протиправності дій поліцейських, оскільки його безпідставно було визнано правопорушником законів України і це відобразилось на зниженні його престижу як відомого в м.Запоріжжі правозахисника, він не міг спокійно спати та працювати. Крім того, для відновлення своїх прав він вимушений був звертатися до суду, відвідувати засідання, що для нього як людини пенсійного віку, було важко. Через ці події він вимушений був змінити свій звичний спосіб життя. Розмір моральної шкоди він визначив в сумі 5628,92грн., виходячи з вимог ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та тривалості провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності 1 міс.6дн. (з 02.01.2020р. по 08.02.2020р.). Посилаючись на вищезазначене просив суд, стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в сумі 56288,92грн. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , моральну шкоду в розмірі 1 000,00грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Департамент патрульної поліції Національної поліції України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Позивач скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Судом першої інстанції встановлено, що постановою інспектора поліції 1 роти 1 батальйону УПП в Запорізькій області ДПП Шелудько В.О. ЕАК №1930467 від 02.01.2020р. ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510,00грн. за те, що він 02.01.2020р. о 16.30год., керуючи автомобілем SKODA YETI, державний номер НОМЕР_2 , по вул.Сергія Тюленіна, буд. 73 в м. Запоріжжі в бік мосту Преображенського, в порушення п.17.1 ПДР здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеною дорожнім знаком 5.8. ОСОБА_1 звернувся до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з адміністративним позовом про скасування зазначеної постанови та закриття провадження у справі з посиланням на відсутність в його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення та протиправність дій інспектора патрульної поліції під час винесення постанови про накладання адміністративного стягнення. Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 28.01.2020р. у справі №2-а/337/13/2020 (ЄУН 337/40/20), яке набрало законної сили 08.02.2020р., постанова інспектора поліції 1 роти 1 батальйону УПП в Запорізькій області ДПП Шелудько В.О. ЕАК №1930467 від 02.01.2020р. скасована, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.122 КУпАП закрита. В силу ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (у разі, якщо шкода відшкодовується за наявності вини). Судом першої інстанції вірно встановлено, що для вирішення спірних правовідносин застосуванню підлягають статті 23, 1173, 1174 ЦК України. Шкода, спричинена незаконними рішеннями, діями чи бездіяльність державних органів, їх посадових осіб, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів та посадових осіб, у зв`язку з чим при вирішенні даної справи не підлягає встановленню та доведенню наявність вини заподіювача шкоди. Судом першої інстанції вірно встановлено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб органу державної влади. Аналогічний висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року, справа №569/1799/16-ц). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було доведено, що відносно нього мало місце незаконне провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 122 КУпАП, за результатами якого на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 гривень. Вказана обставина встановлена рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2020 року, тому відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню в межах розгляду даної цивільної справи, яка фактично стосується цивільно-правових наслідків незаконних дій. Вказаним судовим рішенням було встановлено, що інспектор патрульної поліції Шелудько В.О. як суб`єкт владних повноважень при накладанні на позивача ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.3 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу не дав належну оцінку усім обставинам справи, доводам ОСОБА_1 , не зібрав та не оцінив доказів вчинення відповідного порушення Правил дорожнього руху, не зазначив їх у своїй постанові, не навів мотивів прийняття оскаржуваного рішення, тобто діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Законом, чим порушив вимоги ст.19 Конституції України, тому прийняте ним рішення про накладання адміністративного стягнення є протиправним і підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.122 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закриттю. Суд першої інстанції вірно визначено, що рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2020 року встановлено факт неправомірності дій посадової особи патрульної поліції під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП, що, в свою чергу, безумовно свідчить про наявність у нього душевних страждань внаслідок таких дій посадової особи державного органу, тобто наявність моральної шкоди, і є підставою для її відшкодування державою. При цьому, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що спричинена ОСОБА_1 моральна шкода повинна відшкодовуватись на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а не на підставі ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на які посилався позивач, оскільки за відсутності цих підстав в силу вимог ч.6 ст. 1176 УК України шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України). Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року, справа №920/715/17. Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд відповідно до ст. 23 ЦК України судом враховано характер правопорушення, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого порушеного права. Суд першої інстанції вірно встановив, що відносно позивача мало місце неправомірне здійснення адміністративного провадження та накладання адміністративного стягнення саме з боку посадової особи державного органу, в той час, коли такий орган та його посадові особи, в першу чергу, зобов`язані гарантувати дотримання конституційних принципів захисту прав людини і громадянина, не допускати порушення таких прав. З дня притягнення позивача до адміністративної відповідальності 02 січня 2020 року і до дня ухвалення судом рішення про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності 28 січня 2020 року пройшло три тижні, до дня набрання судовим рішенням законної сили - один місяць. Справа розглядалась судом за участі позивача, який є людиною похилого віку. Все це призвело до зміни звичного укладу його життя, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав, що, на думку суду, викликало у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт, спричинило душевні переживання. Враховуючи вищевказані обставини, принцип розумності, виваженості і справедливості, судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про необхідність стягнути на користь позивача моральної шкоду в розмірі 1000 грн. При визначенні порядку стягнення з держави моральної шкоди, спричиненої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та їх посадових осіб, суд виходить з положень ст.ст. 2, 170 ЦК України, згідно з якими Держава Україна є учасником цивільних відносин, набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Доводи апеляційної скарги про те, що наявність рішення суду про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення не встановлює незаконності дій інспектора УПП в Запорізькій області Шелудько В.О. та відповідно не доводить наявності моральної шкоди, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову, є безпідставними, оскільки вчинення інспектором патрульної поліції законодавчо визначених дій має наслідком прийняття відповідного рішення суб`єкта владних повноважень - постанови у справі про адміністративне правопорушення. Самі по собі дії щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, складання постанови у такій справі не можуть бути окремим предметом оскарження. Ухвалюючи 28 січня 2020 року рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , суд надав оцінку діям інспектора УПП в Запорізькій області Шелудько В.О. під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача та прийшов до висновку про їх протиправність та відповідно скасування постанови про накладання адміністративного стягнення. Таким чином, доводи апеляційної скарги про недоведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди є переконливими. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2020 рокупо цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 12 квітня 2021 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков