Постанова 4807 № 335/5169/21

Дата документу 23.05.2022 Справа № 335/5169/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/864/22 Головуючий у 1-й інстанції: Воробйов А.В.. Є.У.№ 335/5169/21 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Кримської О.М., Подліянової Г.С. розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Держава Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про відшкодування морального шкоди, із апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2021 року, В С Т А Н О В И В: У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про відшкодування морального шкоди. Зазначає, що з листопада 2009 року отримує пенсію за вислугою років. У серпні 2019 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про перерахунок пенсії з 01січня 2018 року у відповідності до Постанови КМУ №704 від 30 серпня 2017 року, яка останнім була залишена без задоволення. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 280/5456/19 визнані протиправними дії ГУПФ України в Запорізькій області щодо зменшення раніше призначеної йому пенсії з 85% до 70% відповідних сум грошового забезпечення, зобов`язано ГУПФ здійснити перерахунок та виплату заборгованості по пенсії, призначеній відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням основного розміру пенсії у розмірі 85% відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 року. 09 квітня 2020 року Запорізьким окружним адміністративним судом був виданий виконавчий лист по справі № 280/5456/19. На підставі вказаного виконавчого листа та заяви ОСОБА_1 18 травня 2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) Косіновим І.В. було відкрито виконавче провадження ВП № 62115198. 30 березня 2021 року головним державним виконавцем прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, в якій було зазначено про часткове виконання рішення суду та нарахування пенсії у розмірі 17 447,01 грн., проте фактичної виплати даної суми заборгованості не відбулося, а отже рішення не було виконано. Внаслідок протиправної бездіяльності обох відповідачів, яка полягає в тому, що ГУПФ України в Запорізькій області протиправно не виплатило заборгованість по пенсії, а Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) в порушення ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» не забезпечило виконання судового рішення в повному обсязі, безпідставно завершило виконавчі дії та повернуло виконавчий лист, як такий, що «неможливо виконати», тобто проігнорувавши свої основні обов`язки щодо вжиття передбачених законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчинення виконавчих дій задля забезпечення обов`язковості виконання судового рішення, адекватної та справедливої сатисфакції ОСОБА_1 за тривале безпідставне грубе порушення своїх фундаментальних прав не отримав і тому вважає, що Відповідачі за цим позовом повинні відповідати за завдану йому моральну шкоду. Щодо суб`єктного складу спору, позивач зазначив, що з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. В обґрунтування розміру моральної шкоди позивач зазначив, що з січня 2018 року з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не до отримував свою пенсію, яка була та є єдиним джерелом засобів його існування. Зазначена обставина призвела до постійного пошуку коштів для задоволення своїх життєвих потреб, оплати комунальних послуг, придбання їжі, одягу та інше. Кошти для задоволення таких потреб він був змушена постійно займати у своїх родичів. Обмеження ( у вигляді не виплати пенсії в повній мірі) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області доступу до свого законного джерела існування та неможливість придбання необхідних для задоволення базових потреб речей призводило до погіршення стану здоров`я, головного болю, відчуття страху за своє майбутнє, приниження її гідності в своїх очах, постійного стресу. Задля захисту своїх прав та законних інтересів позивач був змушений звертатися за допомогою до органу правосуддя, проходити процедуру судового оскарження незаконної відмови від проведення перерахунку пенсії з січня 2018 року та в подальшому та невиплати боргу з пенсії, що також викликало негативні емоції з боку позивача, бо усвідомлюючи свою правоту, він стикався з необґрунтованою та аморальною позицією Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо виконання ним положень Основного закону та свого обов`язку щодо забезпечення пенсійного забезпечення населення. Але, дочекавшись судового рішення, яким Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області було зобов`язано поновити права Позивача та здійснити перерахунок пенсії з січня 2018 року та виплатити заборгованість по пенсії, яка утворилася за період з січня 2018 року, останній проігнорував обов`язок його виконання. Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в особі своєї посадової особи взагалі формальне поставилося до свого обов`язку, не вживаючи необхідних дій, задовольнився відпискою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про виконання судового рішення, за умови, що нічого окрім нарахування боргу не було виконане, не забезпечив виконання судового рішення, закінчив виконавче провадження та повернув виконавчий документ стягувачу як такий, що неможливо виконати в повному обсязі, чим продемонстрував неефективність судового захисту та запроваджених державою інструментів захисту прав людини. Враховуючи характер правопорушення, ступінь вини відповідачів, тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину його душевних страждань внаслідок протиправної бездіяльності відповідачів з урахуванням вимог розумності і справедливості, позивач просив суд: - стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на свою користь завдану моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. внаслідок протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області; - стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на свою користь завдану моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. внаслідок протиправної бездіяльності Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень, завдану внаслідок протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій областіподало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані фактичні обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 . Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, судом першої інстанції було ухвалено рішення по справі, яке побудоване на припущеннях, адже позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність обов`язкового елементу складу цивільного правопорушення та не надано доказів наявності причинно наслідкового зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів та вини останніх. Копія апеляційної скарги і ухвала про відкриття апеляційного провадження отримані ОСОБА_1 01.04.2022. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За змістом ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням у адміністративній справі визнані неправомірними дії пенсійного фонду щодо зменшення раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.12.2019 по справі №280/5456/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задоволено. Визнано протиправними з 01.01.2018 дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зменшення раніше призначеної ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії з 85% до 70% відповідних сум грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату заборгованості ОСОБА_1 по пенсії, призначеній відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням основного розміру пенсії у розмірі 85% відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018. На виконання рішення суду по справі №280/5456/19 Запорізьким окружним адміністративним судом видано 09.04.2020 виконавчий лист про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату заборгованості ОСОБА_1 по пенсії, призначеній відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням основного розміру пенсії у розмірі 85% відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018. На підставі виконавчого листа №280/5456/19 та заяви стягувача про примусове виконання головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) Косіновим І.В. 18.05.2020 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62115198. 30.03.2021 на підставі п. 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) Косіновим І.В. прийнято постанову ВП №62115198 про повернення виконавчого документа стягувачу. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно із вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та страждання, яких фізичних зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей, потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вин особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовуються одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 N 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (п. 5 Постанови). Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. Разом з тим, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Питання про відшкодування моральної шкоди в такому випадку має вирішуватися виходячи із наданих сторонами доказів на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування та з урахуванням принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третьої статті 12 ЦПК України), а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі N 920/715/17 (провадження N 12-199гс18) зазначила, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Ураховуючи викладене, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачеві посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено ст. ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилався на факт протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, встановленої судовим рішенням, яке набрало законної сили, проте, будь-яких інших обставин, зокрема щодо заподіяння позивачу моральної шкоди, причинного зв`язку між такою шкодою та діями відповідачів апеляційним судом не встановлено. Сам лише факт ухвалення окружним адміністративним судом вищевказаного рішення не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати про спричинення позивачу моральної шкоди та не звільняє його від обов`язку надати докази на підтвердження наявності підстав для відшкодування моральної шкоди. Крім того, саме лише посилання позивача на те, що йому заподіяна моральна шкода, не може бути підставою для задоволення позову без надання належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог. Аналіз викладеного свідчить про те, що позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що згідно зі статтею 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. За таких обставин колегія суддів вважає, що під час ухвалення рішення, судом першої інстанції були порушені норми процесуального права,у зв`язку з чим та у відповідності до статті 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволені позову у зв`язку з недоведеністю. Понесені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції підлягають компенсації в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. №

590. Керуючись ст.ст. 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2021 у цій справі скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Держава Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про відшкодування морального шкоди залишити без задоволення. Компенсувати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати в сумі 1362,00 гривень (одна тисяча триста шістдесят дві гривні 00 копійок) за рахунок держави. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: О.М.Кримська Г.С. Подлянова