Постанова 4803 № 213/3850/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3501/21 Справа № 213/3850/20 Суддя у 1-й інстанції - Князєва Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони по справі: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження згідно ч.13 ст.7,ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення осіб цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року, яке ухвалено суддею Князєвою Н.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області відомості щодо складання повного тексту судового рішення відстуні,- ВСТАНОВИВ: В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі АТ «Південний ГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач в період часу з 1967 року по 1975 року позивач працював машиністом екскаватора, помічником машиніста екскаватора на Криворізькому ордену Трудового Червоного прапору Південному ГЗК правонаступником якого є АТ «Південний гірничо- збагачувальний комбінат». У зв`язку із шкідливими і тяжкими умовами праці, позивачем отримано хронічні професійні захворювання : хронічна шийна та попереково-хрестовидна полірадикулопатія, поперековий остеохондроз, хронічний бронхіт. Висновком ЛЕК від 20.04.1999 позивачу вперше встановлено 80 % втрати професійної працездатності, при повторному переогляді висновком МСЕК від 07.05.2003 позивачу встановлено 80 % втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності - безстроково. У зв`язку з отриманими професійними захворюваннями порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він постійно відчуває біль у грудях, значне утруднення ходи. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в 146 413 гривні, які просить суд стягнути з відповідача на свою користь без утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Південний ГЗК», на користь ОСОБА_1 28 000 грн. моральної шкоди без утримання податку з доходів осіб та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з АТ «Південний ГЗК», - 840,80 грн. судового збору на користь держави. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Судом першої інстанції при визначенні суми відшкодування моральної шкоди, не враховано роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року. Судом першої інстанції в достатній мірі не враховано, що у зв`язку з професійним захворюванням у позивача систематично спричиняється фізичний біль, позивач вимушений регулярно проходити медичне лікування, внаслідок професійного захворювання був вимушений неодноразово щорічно проходити огляди експертних комісій (в період з 1999 року по 2003 рік), професійне захворювання призводить до істотної зміни звичного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності, стало причиною нераціональної втрати життєвого часу та енергії, супроводжується больовими відчуттями та дискомфортом. На сьогоднішній день Позивач в значній мірі позбавлений можливості повноцінно працювати, реалізовувати свої наміри в професійній сфері, реалізовувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Внаслідок професійного захворювання, отриманого на підприємстві відповідача, позивач постійно відчуває біль в хребті, переважно в попереково- крижовому відділі, наразі в нього порушено функції опори та руху. Зазначені обставини переконливо доводять, що вже протягом 20 років життя позивача переповнене болю та страждань, він потребує систематичного лікування, постійно відчуває біль, обґрунтовану важкістю самопочуття, професійне захворювання призводить до суттєвого обмеження можливостей організму, порушення його функцій, має наслідком втрату Позивачем охоронюваного законом блага здоров`я, істотно знижує якість його життя, призводить до втрати блага повноцінно працювати, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, забезпечувати сім`ю, радіти життю, а також істотно знизило активність життя останнього. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача представник АТ «Південний ГЗК посилається на те, що доводи викладені в апеляційній скарзі не відповідають дійсним обставинам справи тане підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку із чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги ,за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 21.12.1967 року по 01.07.1972 року працював помічником машиніста екскаватора рудоуправління; з 02.07.1972 по 20.01.1975 машиністом екскаватора рудоуправління; 20.01.1975 звільнений у зв`язку з переведенням на ІнГЗК (а.с. 12-13, 38). Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання від 25.03.1999 року проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 хронічної шийної и попереково-хрестовидної полірадикулопатії. Зазначений діагноз встановлений Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини. Пунктом 12 акту визначено діагноз: хронічна шийна та попереково-хрестовидна полірадикулопатія, поперековий остерохондроз, хронічний бронхіт. Згідно п.14 акту професійне захворювання виникло за таких обставин: конструктивні недоліки машин, механізмів, обладнання. У п.15 вищезазначеного Акту встановлено, що причиною професійного захворювання визнано тривалу роботу в впливу загальної вібрації, яка перевищувала допустиму в 2 рази, та фізичного перевантаження. Працював помічником машиніста і машиністом екскаватора на ВАТ «ПівдГЗК» 7 років 1 місяць, на ВАТ «ІнГЗК» - 24 роки 1 місяць (а.с. 14-15, 16). Висновком ЛТЕК від 20.04.1999 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 80 % з 12.04.1999 року по 01.05.2000 року з наступним переоглядом 01 квітня 20000 року (а. с. 18). Висновком МСЕК від 07.05.2003 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 80 % з 01.05.2003 року та другу групу інвалідності безстроково (а.с. 17). На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведені заявлені позовні вимоги та наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди відповідачем, через отримане професійне захворювання та втрату працездатності. Колегія суддів погоджується із висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду спричинену втратою здоров`я на виробництві, вважає його законним і обґрунтованим. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 09.08.1999 року у зв`язку з професійними захворюваннями, тобто встановлено наявність втрати професійної працездатності, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року ( з наступними змінами). У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 5000 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 25 000 грн. а максимальний 750000,00 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 25.03.1999 року, причиною виникнення у ОСОБА_1 є тривала робота під впливом загальної вібрації, яка перевищувала допустиму в 2 рази, та фізичного перевантаження. Працював помічником машиніста і машиністом екскаватора на ВАТ «ПівдГЗК» 7 років 1 місяць, на ВАТ «ІнГЗК» - 24 роки 1 місяць (а.с. 14-15, 16). Отже, відповідач - ПрАТ «Південний ГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня впливу вібрації, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Спростовуються доводи відповідача викладених у відзиві щодо не доведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з отриманими ним професійним захворюванням встановлений та доведений матеріалами справи. Так, згідно виписних епікризів, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить моральні страждання, оскільки його турбує біль у хребті, переважно в попереково- крижовому відділі, наразі в нього порушено функції опори та руху. Професійне захворювання призводить до істотної зміни звичного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності, стало причиною нераціональної втрати життєвого часу та енергії, супроводжується больовими відчуттями та дискомфортом. На сьогоднішній день Позивач в значній мірі позбавлений можливості повноцінно працювати, реалізовувати свої наміри в професійній сфері, реалізовувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли також й з вини відповідача, яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги позивача, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, визначено без урахування роз`яснень викладених в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, характер отриманого ним професійного захворювання, тривалість роботи на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів 7 років 1 місяць, відсоток втрати професійної працездатності в розмірі 80%, який є незмінним, встановлення другої групи інвалідності, у зв`язку з професійним захворюванням позивач постійно відчуває біль у хребті, переважно в попереково- крижовому відділі, наразі в нього порушено функції опори та руху.. Самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в його житті є незворотними, що завдає позивачу душевного болю та страждань, вважає що визначений судом першої інстанції розмір компенсації моральної шкоди слід змінити та збільшити з 28 000 грн. до 160 000 грн., що відповідно положення п.п.1,3 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду. Посилання представника позивача, як приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Отже, з урахуванням того, що позивач ОСОБА_1 працював також й на підприємстві відповідача впродовж 7 років 1 місяця у шкідливих умовах виробничого середовища, йому вперше було встановлено 80 % втрати працездатності, (безстроково) та другу групу інвалідності, а також характер професійного захворювання, пов`язаного зі спричиненням йому фізичних і моральних страждань, його тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, і наслідків, що наступили, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди слід змінити та збільшити з 28 000 грн. до 160 000 грн., що відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з АТ «ПівденнийГЗК» на користь держави та збільшує цей розмірі з 840,80 грн. до 1600,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди. Таким чином, з відповідача АТ «ПівденнийГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 2400,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (1600,00 грн. х 150%). В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 28 000 гривень 00 копійок до 160 ­­­­­­­­­­ 000 (сто шістдесят тисяч) гривень 00 копійок. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року змінити, збільшивши розмір стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судового збору з 840, 80 гривень до 1600 (одна тисяча шістсот) гривень 00 копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» за подання апеляційної скарги позивача на користь держави судовий збір у розмірі 2400 (дві тисячі чотириста) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 08 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: