Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/9881/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2021 р.Справа № 520/9881/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , за участю секретаря судового засідання Губарєвої В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Офісу Генерального прокурора, Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 року (головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., повний текст складено 07.12.20 року) по справі № 520/9881/2020 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора , П`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур , Харківської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 28 липня 2020 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням зміни предмету позову, просив: - визнати протиправним та скасувати рішення про неуспішне проходження начальником відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область та слідчих регіональної прокуратури Харківської області Кадигробом Валерієм Олександровичем атестації, яке прийняте П`ятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 07.07.2020 № 2; - визнати протиправним та скасувати наказ Харківської обласної прокуратури № 2405к від 01.10.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області; - поновити ОСОБА_1 на роботі у Харківській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді, яку він обіймав на день звільнення з 05.10.2020; - стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день фактичного поновлення на роботі; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора та уповноважену кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур призначити новий час (дату) проведення співбесіди з урахуванням висновків суду для прокурора регіональної прокуратури ОСОБА_1 ; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі у Харківській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді, яку він обіймав на день звільнення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 позов задоволено. Визнано протиправним та скасувати рішення П`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 2 від 07.07.2020 про неуспішне проходження атестації начальником відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область та слідчих регіональної прокуратури Харківської області Кадигробом Валерієм Олександровичем. Визнано протиправним та скасовано наказ Харківської обласної прокуратури № 2405к від 01.10.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області. Поновлено ОСОБА_1 на роботі у Харківській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді, яку він обіймав на день звільнення з 05.10.2020. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Харківської обласної прокуратури суму середнього заробітку з 05 жовтня 2020 року по 26 листопада 2020 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора та Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп., солідарно по 420 грн. 40 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Офіс Генерального прокурора (далі - відповідач), не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, та встановлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії. Вказує на протиправне застосування статті 235 Кодексу законів про працю України та ігнорування норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач Харківська обласна прокуратура, також подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, просила скасувати рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації прийнято у межах компетенції кадрової комісії та у відповідності з приписами чинного законодавства. Підставами для висновку про неуспішне проходження позивачем атестації були висновки комісії про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності. Зазначає, що прокурори можуть бути переведені на посаду в обласну прокуратуру лише у разі успішного проходження ними атестації передбаченої розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, однак судом першої інстанції проігноровано зазначені норми права, які є спеціальними та мають застосовуватись імперативно та при прийнятті рішення про поновлення позивача застосовано норми ст. 40, 235 КЗпП України. Позивач надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, відзиву на них, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач з 2005 року проходив службу в органах прокуратури (а.с. 27-29). З 05.09.2019 року ОСОБА_1 працював в прокуратурі Харківської області на посаді начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратори прокуратури Харківської області , що підтверджується наказом № 1866к (а.с. 160). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон України №113-ІХ) слова «Генеральна прокуратура України» у Законі України «Про прокуратуру» замінено словами «Офіс Генерального прокурора». Цим же Законом встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, на підставі відповідної заяви. Позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру, приймав участь у проведенні атестації та успішно пройшов перші два етапи, що підтверджується рішеннями кадрової комісії №2 від 03.03.2020 року (а.с. 239-250 т.1, 1-6 т. 2). 07.07.2020 П`ятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора прийнято рішення №2 про неуспішне проходження прокурором атестації (а.с. 71-73 т.1). Наказом Харківської обласної прокуратури №2405к від 01.10.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратори прокуратури Харківської області з 05 жовтня 2020 року на підставі пункта 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Підставою звільнення слугувало рішення п`ятої кадрової комісії від 07.07.2020 року № 2 (а.с. 142, т.1). Не погоджуючись із рішенням кадрової комісії та наказом про неуспішне проходження атестації, позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення та наказ є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки рішення кадрової комісії щодо ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно з ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі по тексту - Закон № 1697-VII). Згідно з п.1 ч.1 ст.16 Закону №1697-VII незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до ч.3 ст.16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Наказом Генерального прокурора "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора" №358 від 27.12.2019 року юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменовано в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Статтею 7 Закону №1697-VII визначено, що систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Відповідно до ст.9 Закону №1697-VII Генеральний прокурор призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Колегія суддів зазначає, що пп.2 п.19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-IX (далі по тексту - Закону № 113-IX) визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із підстав, а саме: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Пунктом 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. На виконання вимог Закону № 113-IX, наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (в подальшому - Порядок № 221). Відповідно до п. 1 розділу 1 Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена Розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Атестація включає в себе три етапи: складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання (п. 6 розділу І Порядку № 221). Відповідно до п. 7 - п. 9 розділу І Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора. За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації; рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Згідно з пунктами 8-16 розділу IV Порядку №221 співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання. Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно). Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії. Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів). Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації. Отже, з урахуванням наведеного, у разі неуспішного проходження прокурором , зокрема регіональної прокуратури атестації та прийняття відповідного рішення кадровою комісією з атестації прокурорів у керівника регіональної (обласної) прокуратури виникає обов`язок звільнити таку особу з посади прокурора. Судовим розглядом встановлено, що позивач погодився на проходження атестації, успішно пройшов два етапи, проте під час проведення третього етапу-співбесіди, кадровою комісією прийнято рішення від 07.07.2020 № 2 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації. Так, зі змісту рішення комісії, вбачається, що остання на підставі досліджених матеріалів атестації, пояснень прокурора, з`ясування обставин, які свідчать про невідповідність прокурора вимогам професійної етики та доброчесності, зазначила, що у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності дій позивача вимогам професійної етики та доброчесності, які свідчать про порушення особою присяги працівника прокуратури в частині неухильного додержання законів України , а саме недодержання встановленого законом порядку набуття права на заняття адвокатською діяльністю, та вчинення дій, які свідчать про грубе порушення Кодексу професійної етики та поведінки прокурора. В рішенні кадрової комісії зазначено, що ОСОБА_1 26.03.2019 р. отримав у раді адвокатів Полтавської області свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. На підставі рішення ради адвокатів Полтавської області №5 від 26.03.2019 року право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 26.03.2019 р. Стажування позивач проходив у адвоката ОСОБА_2 , яка на той момент замість п`яти років мала шість місяців стажу адвокатської діяльності, що не відповідає вимогам ст. 10 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Крім того, до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення, на підставі висновку службового розслідування 17.03.2017 р щодо вчинення ним 11.02.2017 року дій, які свідчать про грубе порушення Кодексу професійної етики та поведінки прокурора . Зокрема, за встановлених службовим розслідуванням обставин, ОСОБА_1 на законну вимогу працівників поліції відмовився пройти у встановленому законом порядку огляд водія на стан сп`яніння. В подальшому, допустив порушення порядку відбору біологічних матеріалів для визначення експертом вмісту алкоголю у таких біологічних зразках. За результатами службового розслідування відносно ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення, з яким останній погодився та не оскаржував. Посилання ОСОБА_1 на закриття судом у квітні 2017 року відносно нього адміністративного провадження за відсутністю складу правопорушення комісія оцінила критично, оскільки в окремому службовому дисциплінарному провадження винність прокурора була доведена, дисциплінарне стягнення застосоване та винною особою не оскаржувалось. У зв`язку з цим, начальник відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратори прокуратури Харківської області ОСОБА_1 не пройшов атестацію. При цьому, в оскаржуваному рішенні, комісія зазначила, що під час проведення співбесіди , вона зясувала обставини , які свідчать про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що в рішенні не зазначено конкретні обґрунтування щодо невідповідності позивача вимогам професійної етики, які саме етичні норми порушено позивачем. Колегія суддів зазначає, що позивачем було успішно пройдено два іспити у формі анонімного тестування та отримано 86 бали за перший іспит та 106 балів за другий іспит. Разом з тим, з огляду на наведене вище, враховуючи підтвердження позивачем достатнього рівня професійних якостей, колегія суддів зазначає, що рішення № 2 було фактично прийнято виключно з огляду на дії прокурора, які на переконання Комісії свідчили про порушення особою присяги працівника прокуратури в частинні додержання законів України, а саме недодержання встановленого законом порядку набуття права на заняття адвокатською діяльність, та вчинення дій, які свідчать про грубе порушення Кодексу професійної етики та поведінки прокурора. При цьому, щодо висновків в оскаржуваному рішенні з приводу відповідності позивача критеріям доброчесності, колегія суддів вважає зазначити наступне. Необхідною та достатньою передумовою для прийняття відповідачем висновку про невідповідність прокурора критеріям професійної етики та доброчесності є отримання кадровою комісією достовірної інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією. Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді. Поряд із цим, як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішення №2, деталізації підстав прийняття стосовно позивача у зв`язку з недодержанням останнім встановленого законом порядку набуття права на заняття адвокатською діяльністю не містить. До того ж, рішення №2 не містить посилань на перелік документів чи зібраних матеріалів, які підтверджують викладене у рішенні. Натомість, судом встановлено, що станом на 04.09.2020 року свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльності серії ПТ №2655 видане радою адвокатів Полтавської області 26.03.2019 року на ім`я ОСОБА_1 є чинним, не анульовано, дія його зупинена. Правомірність видачі свідоцтва не оскаржувалася в судовому порядку. Призначення адвоката ОСОБА_2 керівником стажування, не свідчить про порушення позивачем вимог законодавства. (а.с. 203). За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про невмотивованість рішення Комісії в частині недодержання встановленого законом порядку набуття права на заняття адвокатською діяльністю, що не відповідає вимогам до такого рішення, встановленим абзацом 3 пункту 12 Порядку №233. Щодо висновків про порушення позивачем професійної етики та поведінки прокурора у зв`язку застосування у відношенні до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, колегія суддів зазначає наступне. Судовим розглядом встановлено, що наказом прокурора Прокуратури Харківської області № 404к від 17.03.2017 за грубе порушення вимог п. 4 ч. 4 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру", ст. 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, вчинення дій, що завдали шкоди його репутації та авторитету позивачу оголошено догану (а.с. 89-90). Підставою про притягнення до відповідальності слугувало те, що 11.02.2017 року, о 02:00 у м. Харкові по вул. А. Богомольця, стосовно прокурора Кадигроба В.О. інспекторами патрульної поліції УПП у м. Харкові на місці вчинення правопорушення складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130КУпАП. У ході складання протоколу про адміністративне стосовно ОСОБА_1 останній, на законну вимогу працівників поліції, безпідставно відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Постановою Жовтневого районного суду від 25.04.2017 по справі № 639/1323/17, яка набрала законної сили 10.05.2017, закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП стосовно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення (а.с.86-88). Крім того, колегією суддів встановлено, що Наказом Прокуратури Харківської області № 1873к від 09.10.2017, яким накладене наказом прокурора Харківської області № 404к від 17.03.2017 на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення знято достроково ( а.с. 91-92). Колегія суддів зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення комісія не врахувала факт зняття дисциплінарного стягнення з позивача, також в рішенні не наведено обґрунтованих мотивів не врахування зазначених обставин при його прийнятті. Так, вирішення зазначеного питання, згідно з наявними у матеріалах справи документами, відбувалось без посилання на докази, а голосування членів комісії з приводу такого питання - виключно на підставі внутрішнього переконання за наслідками співбесіди та опрацювання інформації, відомості про яку відсутні. Відповідно до п.12 Порядку № 233 рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Оскаржуване рішення кадрової комісії стосовно позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів зазначає, що таких доказів не було надано і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, тому суд критично сприймає висновок кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам доброчесності та професійної етики, оскільки останній не ґрунтується на положеннях законодавства та доказах. Суд апеляційної інстанції не заперечуючи того, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії, зазначає при цьому, що обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, оскільки обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора, виставляючи певну кількість балів, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне. Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді. Таким чином, відсутність в оскаржуваному рішенні №2 мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь-яких доказових доводів, які б слугували і стали підставою для дискреційних висновків Комісії, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів є достатньою підставою для визнання його (рішення) протиправним та скасування. Стосовно посилання в апеляційній скарзі Офісу Генерального прокурора на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в його рішеннях, в яких остання акцентувала увагу на тому, що жоден інший суб`єкт чи орган, в т.ч. й суд, не може втручатися у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції комісії щодо кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді в межах участі у конкурсі на заміщення вакантної посади судді; доводів Офісу Генерального прокурора про те, що Верховним Судом у справі №826/26007/15 було зазначено, що повноваження кадрових комісій є дискреційним та про відсутність у судів повноважень на перевірку оцінки якостей, здібностей та характеристик прокурорів під час атестації, а також доводів Офісу Генерального прокурора, з посиланням на рішення Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №9901/66/19, від 27.05.2020 у справі №9901/88/19, відповідно до яких в умовах коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку таких загальних категорій як "доброчесність" і "суспільна довіра, оцінювання завжди має суб`єктивний характер, а тому вирішальним є особисте переконання кожного члена складу комісій, яке зрештою і визначає їх голосування, колегія суддів, зазначає, що наявність в даному випадку в спірних правовідносинах у комісії дискреційних повноважень щодо проведення атестації, зокрема позивача, не звільняло останнього від наведення нею в оскаржуваному рішенні мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави та докази в їх обґрунтування. Відповідно суд апеляційної інстанції вважає, що посилання скаржника в його скарзі на правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду) не впливає на вирішення цієї справи. Посилання апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури області на те, що позивач скористався своїм правом та відповідно до вимог Закону №113-ІХ подав заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру та про намір пройти атестацію, а тому з огляду на це, останнім добровільно надано персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації його буде звільнено на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697 і така згода є усвідомленням наслідків неуспішного проходження атестації, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду щодо протиправності оскаржуваного рішення №2 від 07.07.2020 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 . Крім того, подання такої заяви, не звільняє відповідачів від обов`язку скласти обґрунтоване та мотивоване рішення . Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення П`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №2 від 07.07.2020 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Щодо доводів апеляційної скарги про правомірність наказу Харківської обласної прокуратури №2405к від 01.10.2020 про звільнення ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону № 1697-VII керівник обласної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку. Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; Так, приймаючи наказ №1886к від 18.08.2020, прокурор Харківської області керувався статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», якою передбачено його право приймати рішення про звільнення підпорядкованих йому прокурорів, та підпунктом 2 пункту 19 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Отже, рішення про звільнення позивача з займаної посади прямо пов`язано з наявністю відповідного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, а не з ліквідацією чи реорганізацію органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. При цьому, станом на день звільнення позивача з посади начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратори прокуратури Харківської області (з 05 жовтня 2020 року) прокуратура Харківської області, в якій працював позивач, не була ліквідована, накази про скорочення штатної чисельності не видавалися. Доказів зворотнього не було надано. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури № 113-ІХ від 19 вересня 2019 року, наказом Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414, який оприлюднено у державному друкованому виданні Голос України, 11 вересня 2020 року визначено днем початку роботи, зокрема Харківської обласної прокуратури. Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційний код Харківської обласної прокуратури співпадає з ідентифікаційним кодом Прокуратури Харківської області, а саме: 02910108. З урахуванням того, що рішення П`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №2 від 07.07.2020 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, колегія суддів вважає, що прийнятий на підставі вказаного рішення наказ Харківської обласної прокуратури №2405к від 01.10.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратори прокуратури Харківської області вірно визнано судом протиправним та скасовано. Доводи апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора щодо безпідставності висновків суду першої інстанцій щодо неможливості застосування як підстави для звільнення позивача п. 9 ч.1 ст.51 Закону № 1697-VII за відсутності факту ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України або скорочення частини кількості прокурорів органу прокуратури, зазначаючи при цьому, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України Про прокуратуру, у даному випадку є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, з посиланням на відповідну правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а, в п.57, колегія суддів відхиляє, як такі, що жодним чином не впливають на вирішення даної справи по суті, з урахуванням вже наведених вище висновків суду апеляційної інстанції, щодо протиправності рішення П`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №2 від 07.07.2020. Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня. Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Так, наказом Харківської обласної прокуратури від 01.10.2020 року №2405к позивача звільнено з посади начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратори прокуратури Харківської області з 5 жовтня 2020 року. Вирішуючи даний спір суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою захисту прав позивача, його необхідно поновити на роботі у Харківській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді, яку він обіймав на день звільнення з 05.10.2020 року. Проте, колегія суддів зазначає, що в Харківській обласній прокуратурі позивач не обіймав зазначену посаду, а тому поновленню він підлягає до органу та на посаду начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратори прокуратури Харківської області, з якої був звільнений. Отже, відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України позивач підлягає на посадів, з якої був звільнений , а тому у цій частині рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області в прокуратурі Харківської області з 05 жовтня 2020 р. Щодо доводів апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора про те, що захист прав позивача у спосіб поновлення на посаді в органах прокуратури не відповідає вимогам Закону №113-ІХ, колегія суддів відхиляє, оскільки враховуючи наведене вище, належним способом захисту прав позивача буде саме поновлення позивача на посаді , з якої відбулося звільнення. Колегія суддів наголошує, що у разі скасування судом наказу про звільнення посадової особи з посади, належним способом захисту прав такої особи є поновлення її на посаді, яку вона займала на момент прийняття такого наказу. Також, задовольняючи позов, суд першої інстанції не визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Частиною другою ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Із пункту 5 вказаного Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку. Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Верховного Суду у постанові від 24.10.2018 у справі №820/5932/16. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року (справа № 11-134ас18) підтримала правову позицію, сформульовану раніше Верховним Судом України, та вказала, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Втім, задовольняючи позовні вимоги шляхом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.10.2020 по 26.11.2020 року, судом першої інстанції не було вказано розмір виплати, а також не проведено розрахунок розміру виплати в мотивувальній частині судового рішення. Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 14 березня 2018 року у справі №822/1832/16, від 24 жовтня 2018 року у справі №820/5932/16, від 19 червня 2019 року у справі №2-а-1648/00(2-а/215/15/16), від 01 серпня 2019 року у справі № 820/1446/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №826/26589/15 вказує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача. Колегія суддів зазначає, що оскільки позивача звільнено з 05.10.2020, рішення суду про поновлення на посаді прийнято 26.11.2020, отже кількість днів вимушеного прогулу складає 38 робочих днів. Загальна сума заробітної плати за останні два місяці проходження служби позивача становить 41 186,96 грн, у тому числі: за 20 днів серпня 2020 року 30 565,43 грн, за 20 дня вересня 2020 року 10 621,53 грн., середній денний позивача становить 1 470, 962857 грн., що підтверджується довідкою Харківської обласної прокуратури від 05.10.2020 № 21-27 (а.с. 144 т. 1). Таким чином, оскільки період вимушеного прогулу позивача складає 38 робочих дня, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає до сплати у розмірі 55 896 грн. 56 коп. (38 х 1 470, 962857). З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні. За змістом частини першої ст. 317 КАС України підставами для зміни судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з частиною четвертою вказаної статті зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Таким чином, суд першої інстанції, зробивши висновок, без зазначення точної суми середнього заробітку за вказаний період, неправильно застосував норми матеріального права, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність змінити судове рішення, виклавши абзац п`ятий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 55 896,56 (п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот дев`яносто шість грн. 56 коп.) за період з 05 жовтня 2020 року по 26 листопада 2020 року». Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Харківської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 по справі № 520/9881/2020 скасувати в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі у Харківській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді , яку він обіймав на день звільнення з 05.10.2020". Прийняти в цій частині нову постанову, якою поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері корупції, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області в прокуратурі Харківської області з 05 жовтня 2020 р. Абзац п`ятий резолютивної частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 по справі № 520/9881/2020 змінити , виклавши в наступній редакції: Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 55 896,56 (п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот дев`яносто шість грн. 56 коп.) за період з 05 жовтня 2020 року по 26 листопада 2020 року. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 року по справі 520/9881/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 09.04.2021 року