Постанова 4872 № 915/39/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/39/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Філінюка І.Г. суддів Богатиря К.В., Поліщук Л.В. секретар судового засідання - Чеголя Є.О. Представники сторін в судове засідання не з`явились. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином. Розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2021 (про відмову у відкритті провадження у справі) по справі №915/39/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 3584181,54 грн. суддя суду першої інстанції: Мавродієва М.В. місце винесення ухвали: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області ВСТАНОВИВ: 06.01.2021 за вх.№187/21 ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 30.12.2020 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь коштів в сумі 3584181,54 грн, з яких: 1) 379523,47 грн - заборгованість по орендній платі за договорами оренди обладнання №1 від 01.11.2011 та б/н від 01.11.2011, укладеними між Фізичною особою-підприємцем Медовкіним Павлом Олеговичем та Фізичною особою-підприємцем Вороненко Богданом Миколайовичем, та нараховані на суму такої заборгованості 21366,98 грн - інфляційні втрати, 36544,28 грн - 10% річних, 120557,80 грн - проценти, 570987,69 грн - неустойка, 117615,31 грн - пеня; 2) 1897275,14 грн - заборгованість пов`язана з несплатою відшкодування вартості обладнання та нараховані на суму такої заборгованості 205608,94 грн - проценти, 9319,64 грн - інфляційні втрати, 16457,54 грн - 10% річних, 207198,98 грн - пеня, 860,63 грн - інфляційні втрати від несплати пені, 865,14 грн - 10% річних від несплати пені. В обґрунтування вимог позивач вказує, що за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2018 у справі №915/1056/16 стягнуто з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця Медовкіна Павла Олеговича за договором оренди №1 від 01.11.2011 заборгованість з орендної плати в сумі 238989,51 грн, з урахуванням індексу інфляції, 16500,53 грн - 3% річних, 55001,76 грн - пені; за договором оренди б/н від 01.11.2011 заборгованість з орендної плати в сумі 167229,92 грн з урахуванням індексу інфляції, 11558,23 грн - 3% річних, 38527,41 грн - пені; та 7917,11 грн судового збору. Позивач стверджує, що станом на 30.09.2017 за вказаним рішенням суду з відповідача стягнуто заборгованість з орендної плати за спірними договорами. Позивач зазначає, що 31.07.2020 за договором про відступлення права вимоги (цесії) ОСОБА_3 відступив йому право вимоги до ОСОБА_2 за спірними договорами оренди обладнання №1 від 01.11.2011 та б/н від 01.11.2011, а тому саме він звернувся до суду за захистом порушеного права. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2021 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь коштів в сумі 3584181,54 грн. Ґрунтуючись на приписах п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України та відмовляючи у відкритті провадження у справі за відсутністю підстав для розгляду даної справи за правилами господарського судочинства, суд першої інстанції встановив, що позивачем у даній справі є не орендодавець за спірними договорами оренди - ОСОБА_3 , а новий кредитор - ОСОБА_1 за укладеним між ними, як фізичними особами, які не є підприємцями, договором від 31.07.2020 про відступлення права вимоги (цесії). Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_3 припинив підприємницьку діяльність 21.02.2017, а ОСОБА_1 - 12.11.2019. Тобто, договір про відступлення права вимоги (цесії) укладено між фізичними особами, які не є підприємцями - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Таким чином, за суб`єктним складом вказаний договір є цивільно-правовим договором, а тому між сторонами такого договору виникли цивільні правовідносини, а не господарські. Не погодившись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2021 та направити справу № 915/39/21 на розгляд до Господарського суду Миколаївської області. Узагальнені доводи апеляційної скарги. Скаржник з посиланням на правові позиції Верховного Суду зазначає, що фізичні особи, які на час звернення з позовом не є підприємцями, можуть звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Припинення підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства. Тобто, стороною правочину виступала фізична особа-підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює статус особи у зобов`язанні. Орендодавець ОСОБА_3 на момент укладення договору уступки права вимоги, на 31.07.2020, своє право вимагати від ОСОБА_2 сплати заборгованості за договорами оренди не втратив, мав право самостійно стягувати в порядку господарського судочинства, тому передання ним за договором цесії права вимоги ОСОБА_1 , не змінює господарську підсудність. Тому позивач вважає, що раз до нього перейшли права первісного кредитора - орендодавця, за договорами оренди №1 і б/н від 01.11.2011, якими були визначені господарські правовідносини, то цивільно-правові відносини які випливають з договору уступки права вимоги, ніякого впливу на зобов`язання ОСОБА_2 перед своїм кредитором не мають. Договір уступки права вимоги не зачіпає зобов`язання ОСОБА_2 сплатити борг який він має перед первісним кредитором новому кредитору, тому визначати зобов`язання ОСОБА_2 не господарськими, а цивільно - правовими - є невірними. Скаржник зазначає, що Новий кредитор ОСОБА_1 (позивач), отримав права орендодавця за договором цесії, які ґрунтуються на господарських зобов`язаннях орендаря, і ніякі інші зобов`язання він за договором цесії не отримував. Сам договір цесії не є предметом позову, це тільки спосіб заміни сторони в зобов`язанні, тому на підсудність в порядку господарського судочинства, передача прав вимоги за договором від 31 липня 2020 року впливу не має. Це є порушенням судом першої інстанції норм матеріального права. Процесуальний рух справи в суді апеляційної інстанції. 26.01.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2021. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Філінюка І.Г., суддів: Богатир К.В., Бєляновського В.В. що підтверджується витягом з протоколу розподілу судової справи між суддями від 26.01.2021. На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи № 915/39/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили. Ухвалою Південно -західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 доручено господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи № 915/39/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 до надходження матеріалів даної справи з господарського суду Одеської області. 10.02.2021 матеріали справи №915/39/21 надійшли до суду першої інстанції. Ухвалою Південно -західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2021 по справі № 915/39/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2021 у справі № 915/39/21. Призначено справу № 915/39/21 до розгляду на 18.03.2021 о 16:00 год. У зв`язку з тимчасової непрацездатністю судді Бєляновського В.В. з 23.02.2021, розпорядженням керівника апарату суду № 69 від 17.03.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2021, для розгляду апеляційних скарг сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Філінюка І.Г., судді: Богатир К.В., Поліщук Л.В. Ухвалою Південно -західного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 прийнято справу № 915/39/21 до провадження у зміненому складі суддів: головуючий суддя Філінюк І.Г. судді: Богатир К.В., Поліщук Л.В. В судове засідання 18.03.2021 представники сторін не з`явились, у зв`язку з чим оголошено перерву до 06.04.2021 о 16:00 год. 22.03.2021 до суду апеляційної інстанції надійшла зава від ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі. Представники сторін в судове засідання 06.04.2021 не з`явились. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином. Відповідно до частини дванадцятої статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів переходить до розгляду апеляційної скарги по суті. Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне. Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції. Предметом позовних вимог у даній справі є стягнення процентів, штрафних санкцій, річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договорів оренди обладнання №1 від 01.11.2011 та б/н від 01.11.2011, укладених між Фізичною особою-підприємцем Медовкіним Павлом Олеговичем як орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Вороненко Богданом Миколайовичем, як орендарем. Позивачем у даній справі є не орендодавець за спірними договорами оренди - ОСОБА_3 , а новий кредитор - ОСОБА_1 за укладеним між ними, як фізичними особами, які не є підприємцями, договором від 31.07.2020 про відступлення права вимоги (цесії). Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_3 припинив підприємницьку діяльність 21.02.2017, а ОСОБА_1 - 12.11.2019. Місцевим господарським судом зазначено, що договір про відступлення права вимоги (цесії) укладено між фізичними особами, які не є підприємцями - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Таким чином, за суб`єктним складом вказаний договір є цивільно-правовим договором, а тому між сторонами такого договору виникли цивільні правовідносини, а не господарські. Так, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що даний спір не відноситься до юрисдикції господарських судів, оскільки за приписами ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, колегія суддів виходить з таких міркувань. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту. Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь коштів в сумі 3584181,54 грн., з яких: 1) 379523,47 грн - заборгованість по орендній платі за договорами оренди обладнання №1 від 01.11.2011 та б/н від 01.11.2011, укладеними між Фізичною особою-підприємцем Медовкіним Павлом Олеговичем та Фізичною особою-підприємцем Вороненко Богданом Миколайовичем, та нараховані на суму такої заборгованості 21366,98 грн - інфляційні втрати, 36544,28 грн - 10% річних, 120557,80 грн - проценти, 570987,69 грн - неустойка, 117615,31 грн - пеня; 2) 1897275,14 грн - заборгованість пов`язана з несплатою відшкодування вартості обладнання та нараховані на суму такої заборгованості 205608,94 грн - проценти, 9319,64 грн - інфляційні втрати, 16457,54 грн - 10% річних, 207198,98 грн - пеня, 860,63 грн - інфляційні втрати від несплати пені, 865,14 грн - 10% річних від несплати пені. Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо виконання господарського договору. Так, в обґрунтування позову, позивач зазначив, що за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2018 у справі №915/1056/16 стягнуто з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця Медовкіна Павла Олеговича за договором оренди №1 від 01.11.2011 заборгованість з орендної плати. Позивач стверджує, що станом на 30.09.2017 за вказаним рішенням суду з відповідача стягнуто заборгованість з орендної плати за спірними договорами. Позивач зазначає, що 31.07.2020 за договором про відступлення права вимоги (цесії) ОСОБА_3 відступив йому право вимоги до ОСОБА_2 за спірними договорами оренди обладнання №1 від 01.11.2011 та б/н від 01.11.2011, а тому саме він звернувся до суду за захистом порушеного права. Так, статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, переданняним своїх прав іншій особі за правочином (відступленняправа вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Тобто, правонаступництво прав чи обов`язків юридичної особи (кредитора або боржника) можливе і без правонаступництва юридичної особи у випадках заміни сторони у зобов`язанні. Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням. За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18. Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно норми статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Колегія суддів враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, а також факти: - предметом позовних вимог у даній справі є стягнення процентів, штрафних санкцій, річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договорів оренди обладнання №1 від 01.11.2011 та б/н від 01.11.2011, укладених між Фізичною особою-підприємцем Медовкіним Павлом Олеговичем як орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Вороненко Богданом Миколайовичем, як орендарем. - Позивач у даній справі відповідно до договору від 31.07.2020 про відступлення права вимоги (цесії) набув права первісного кредитора у зобов`язанні за договорами оренди обладнання №1 від 01.11.2011 та б/н від 01.11.2011; - Договір про відступлення права вимоги (цесії) від 31.07.2020 не є предметом даного позову, означений договір лише змінив кредитора у зобов`язанні за договорами оренди обладнання №1 від 01.11.2011 та б/н від 01.11.2011. Оскільки спірні правовідносини виникли щодо виконання фізичною особою-підприємцем умов господарського договору, та під час здійснення відповідачем господарської діяльності, припинення надалі підприємницької діяльності не змінює статус особи у зобов`язанні, колегія суддів дійшла висновку про належність спору у цій справі до юрисдикції господарського суду. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України не відповідають наведеним вище нормам матеріального та процесуального права. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню. Згідно статті 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відповідно до частини третьої статті 271 ГПК України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2021 у справі № 915/39/21 про відмову у відкритті провадження у справі є необґрунтованою і не відповідає нормам процесуального законодавства, тому в зазначеній частині підлягає скасуванню згідно з пунктом 4 частини першої статті 280 ГПК України з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. У зв`язку з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги, має здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України. Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2021 у справі № 915/39/21 - скасувати. Позовну заяву ОСОБА_1 (вх.н. 187/21 від 06.01.2021) направити для подальшого розгляду до господарського суду Миколаївської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України. Повний текст постанови підписано 08.04.2021. Головуючий суддя І.Г. Філінюк Суддя К.В. Богатир Суддя Л.В. Поліщук