Постанова 4811 № 454/1444/15-ц

Справа № 454/1444/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я. Провадження № 22-ц/811/761/18 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І. за участі секретаря: Савчук Г.В. з участю представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 грудня 2017 року у справі за позовом Державного підприємства «Жовківське лісове господарство» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, - ВСТАНОВИЛА: У червні 2015 року Державне підприємство «Жовківське лісове господарство» звернувся з позовом до ОСОБА_1 у якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просили стягнути на їх користь 340245 гривень завданих збитків. Позовні вимоги обґрунтовували тим, що Державною фінансовою інспекцією у Львівській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Жовківське лісове господарство» за період роботи з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2014 року. Даною ревізією виявлено завищення вартості виконаних робіт фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 10 жовтня 2012 року між сторонами укладено договір №1 про надання послуг по ремонту лісових доріг, згідно якого вартість роботи екскаватора становить 250 грн. за одну годину роботи, загальна сума договору становить 780000 грн. 16 жовтня 2012 року укладено договір №2, згідно якого вартість роботи трактора гусеничного становить 180 грн. за одну годину роботи, загальна сума договору 730000 грн. 01 листопада 2012 року між сторонами укладено договір №7 про надання послуг по перевезенню лісопродукції та матеріалів, згідно якого вартість надання послуг за одну годину роботи транспортного засобу автомобіля марки «КАМАЗ», р.н.з. НОМЕР_1 становить 130грн. Згідно договорів №1 та №7 по ДП «Жовківське лісове господарство» видано наказ №141 від 11 листопада 2012 року про закріплення дорожньо-будівельної техніки і витрати палива», яким екскаватор ЄО4321А р.н.з. НОМЕР_2 та автомобіль марки «КАМАЗ», р.н.з. НОМЕР_1 закріплено за Великомостівським лісництвом. Визначено витрати палива: екскаватор ЄО4321А 9л. на 1 год. роботи; автомобіль марки «КАМАЗ» - 34л на 100км пробігу; екскаватор ZTS DN0-112 7л на 1 год. роботи. На виконання даних договорів ОСОБА_1 для підписання та оплати представлено акти прийому-здачі виконаних робіт (наданих послуг), в яких завищено години роботи вищевказаної техніки на суму: по договору №1 - на 133625грн.; по договору №2 на 127620грн.; по договору №7 на 79000грн. Всього на загальну суму 340245грн. Повернути в добровільному порядку завдані збитки відповідачка відмовляється. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 28 грудня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Жовківське лісове господарство» 340245 грн. завданих збитків. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Жовківське лісове господарство» 3654 грн. судового збору. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права. Стверджує, що вона на підставі укладених договорів виконувала роботи щодо ремонту лісових доріг та надала такі послуги на загальну суму 631930 грн. Зазначає, що структура виконаних робіт та їх вартість повністю відповідають умовам укладених договорів, обсяги та вартості виконаних робіт відповідають актам приймання підрядних робіт. Звертає увагу, що сам позивач не спростовує того факту, що роботи, передбачені договорами, були виконані у повному обсязі і у встановлені строки, позивач не мав претензій щодо обсягу і якості виконаних робіт та повністю оплатив вартість виконаних робіт, яка була визначена сторонами в договорі. Вважає, що предявлення позову, позивач фактично вимагає перегляду ціни договору після його виконання. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав. З матеріалів справи встановлено, що 10 жовтня 2012 року між ДП «Жовківське лісове господарство» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 укладено договір №1, згідно якого остання зобов`язалася надати послуги по ремонту лісовозних доріг, зокрема: планування площу, улаштування дорожніх корит, улаштування основ та покриттів з піщано-гравійних сумішей, улаштування каналів, розробка ґрунту в траншеях та котлованах. Згідно п.4.4. даного договору, вартість роботи екскаватора ZTS DH-112 становить 250грн. за одну годину роботи, загальна сума договору становить 780000грн. ОСОБА_1 зобов`язана своєчасно та якісно надати обумовлені договором послуги (п.5.1.2. договору) (том 1 арк. спр. 10). Згідно договору №2 від 16 жовтня 2012 року, фізична особа підприємець ОСОБА_1 зобов`язалася перед ДП «Жовківське лісове господарство» надати послуги по ремонту лісовозних доріг. Вартість роботи трактора гусеничного ДТ-75 становить 180грн. за одну годину. Загальна сума договору 730000 грн. (том 1 арк. спр. 11) 01 листопада 2012 року між ДП «Жовківське лісове господарство» та ОСОБА_1 укладено договір №7, згідно якого ОСОБА_1 зобов`язалася надати послуги по перевезенню матеріалів (грунт, пісок, гравій, щебінь тощо) та лісопродукції. Згідно п.4.4. даного договору, вартість роботи автомобіля марки «КАМАЗ», р.н.з. НОМЕР_1 складає 130грн. за одну годину, загальна сума договору 800000грн. (том 1 арк. спр. 138-139) Зазначеними договорами передбачено обов`язок виконавця підписувати та надавати замовнику акти про надання послуг, а замовник зобов`язаний забезпечувати транспортні засоби паливно-мастильними матеріалами та запчастинами, оплачувати послуги в розмірах, визначеній в актах про надання послуг протягом тридцяти календарних днів з моменту підписання такого акту. Наказом №141 від 11 грудня 2012 року екскаватор марки ЕО-4321 р.н.з НОМЕР_2 та автомобіль марки «КАМАЗ» р.н.з. НОМЕР_1 закріплено за Великомостівським лісництвом, екскаватор ZTS DH-112 закріплено за Бутинським лісництвом. Згідно акта Державної фінансової інспекції у Львівській області, проведеною ревізією фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Жовкіцвське лісове господарство» за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2014 року встановлено різницю між фактичним часом роботи механізмів згідно відомостей забезпечення і списання паливно-мастильних матеріалів по даних бухгалтерського обліку Бутинського лісництва та часом роботи, зазначеним в актах прийому-здачі виконаних робіт ФОП ОСОБА_1 , які оплачено замовником, що призвело до завищення вартості робіт та завдання матеріальної шкоди державному підприємству на суму 398820 грн. Згідно претензій №09-19/376 від 17 квітня 2015 року та 09-19/417 від 29 квітня 2015 року, ДП «Жовківське лісове господарство» зверталося до ОСОБА_1 з вимогою повернути завищену суму вартості виконаних робіт. Згідно висновку судової будівельно - технічної експертизи №3673 від 30 липня 2021 року вартість фактично виконаних ремонтно-будівельних робіт по капремонту лісової дороги №1306-01-01 Бутинського лісництва загальною довжиною 4140 м з урахуванням зафіксованих обсягів 17 грудня 2014 року в акті контрольного обстеження комісією у складі спеціалістів ДП «Жовківське лісове господарство» в присутності заступника начальника відділу державного фінансового аудиту Держфініспекції у Львівській області визначена в цінах 2013 року становить 1 472 443 гривень, в тому числі будівельно-монтажні роботи 1 398821 гривень, - інші витрати 73622 гривень. Визначена вартість фактично виконаних робіт з капітального ремонту лісової дороги №1306-01-01 Бутинського лісництва перевищує вартість за активованих робіт підписаними Замовником і Підрядником фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 за період з жовтня 2012 року до серпня 2013 року. Обсяги фактично виконаних робіт та за активованих будівельних робіт мають розбіжності: окремі види робіт передбачені кошторисом не заактивовані повністю (таблиця 2, поз.2,7,8,9), деякі види робіт не за активовані частково (таблиця 2, поз.3,4), а деякі види робіт заактивовані з надлишком (таблиця 2, поз.1,5,6,10,12,13). Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ДП «Жовківське лісове господарство» понесло витрати коштів державного бюджету на послуги, надання яких не підтверджено відповідачем, а тому, дані кошти повинні бути повернуті. Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного. З матеріалів справи та досліджених доказів встановлено, що спір між сторонами виник з приводу виконання умов договорів укладених між ДП «Жовківське лісове господарство» та ФОП ОСОБА_1 . За своїм змістом вищезазначені договори є господарськими договорами. З відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 18 вересня 2012 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а 25 грудня 2014 року зареєстровано запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Згідно ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно ч.2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. За змістом статті 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства. При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій. У свою чергу, предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією цього суду, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту. Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, Державне підприємство «Жовківське лісове господарство» просило стягнути з ОСОБА_1 заподіяні збитки внаслідок виконання господарських договорів. Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням. За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року по справі №910/8729/18. У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її обов`язок укласти обов`язковий до укладення договір не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою. Фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства. З 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. Такий правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року по справі № 904/1083/18. При цьому колегія суддів враховує й те, що припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договорів, укладених між суб`єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про належність даного спору в цілому до господарської юрисдикції, відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарських договорів, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились. Таким чином, суд першої інстанції помилково розглянув дану справу в порядку цивільного судочинства, неправильно застосувавши норми статті 19, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Відповідно до ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Згідно вимог п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 грудня 2017 року підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. Керуючись ст. 367, ст.ст. 368, 374, 377, ст.ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 грудня 2017 року скасувати провадження по справі закрити. Роз`яснити ДП «Жовківське лісове господарство» його право звернутися із заявою про передачу справи за належною юрисдикцією. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 16 листопада 2021 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.