LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4803200/5908/19

від 21.02.2023 ·

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3028/23 Справа № 200/5908/19 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року про закриття провадження по справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі і визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, - в с т а н о в и л а: У квітні 2019 року Дніпровська міська рада звернулась до суду з зміненим 14 червня 2021 року позовом до ОСОБА_1 , третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі і визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора. Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року провадження по справі закрито на підставі п.1ч.1ст.255 ЦПК України. Роз`яснено Дніпровській міській раді положення ч.1 ст.256 ЦПК України про те, що спір підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства. Не погодившись з такою ухвалою суду, позивач Дніпровська міська рада звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позовні вимоги заявлені до ОСОБА_1 саме як до фізичної особи та повинні вирішуватися в порядку цивільного судочинства, правові підстави для застосування п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України відсутні. 15 лютого 2023 року відповідачка ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість ухвали, просила залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказувала, що вона здійснює господарську діяльність, маючи у власності торговельний павільйон. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Закриваючи провадження у даній справі суд першої інстанції керувався вимогами п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність та є ФОП. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним. Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1,12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява №21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту». Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом частини 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, інші справи у спорах між суб`єктами господарювання. З матеріалів справи вбачається, що Дніпровська міська рада звернулась до суду позовом до ОСОБА_1 , третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі. У позові просили припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно торговельний павільйон, загальною площею 84,3 кв.м, розташований у АДРЕСА_1 .; зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу об`єктів: літ.Б-1 - магазин, В - навіс, І - замощення. Тобто матеріалами справи підтверджується факт того, що спір виник з приводу порушення права власності Дніпровської міської ради на земельну ділянку саме ОСОБА_1 як фізичною особою. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Колегія суддів вважає, що оскільки предметом спору у цій справі, зокрема, є припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно торговельний павільйон, загальною площею 84,3 кв.м, розташований у АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 та зобов`язання останньої усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу об`єктів: літ.Б-1 - магазин, В - навіс, І - замощення, то такий приватно-правовий спір за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства з огляду на те, що його вирішення впливає на права та обов`язки цієї фізичної особи. Отже, зважаючи на характер правовідносин та суб`єктний склад учасників у цій справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону, а тому оскаржувана ухвала, як незаконна, підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст.367,374,379,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково. Ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року про закриття провадження по справі скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»