Постанова Сумський апеляційний суд № 573/1700/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2021 року м.Суми Справа №573/1700/20 Номер провадження 22-ц/816/414/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Ткачук С. С. сторони: позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 січня 2021 року у складі судді Черкашиної М.С., ухвалене у м. Білопілля, повний текст якого складено 08 січня 2021 року, в с т а н о в и в : 22 вересня 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 132431,16 грн. Вимоги мотивовано тим, що 22 грудня 2010 року між банком та ОСОБА_1 , шляхом підписання заяви було укладено кредитний договір б/н, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, який в подальшому було змінено до 15000 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором, станом на 31 липня 2020 року у нього утворилася заборгованість у сумі 132431,16 грн, яка складається з наступного: 15288,09 грн заборгованість за кредитом, 117143,07 грн заборгованість за відсотками за період з 22 грудня 2010 року по 31 жовтня 2016 року. Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 05 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що правовідносин між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 виникли на підставі договору приєднання і надана банком анкета-заява, особисто підписана відповідачем, є належним та достатнім доказом надання ним згоди на укладення кредитного договору на умовах, вказаних у Пам`ятці клієнта, Умовах та правилах надання банківських послуг», «Тарифах банку», які разом становлять договір про надання банківських послуг. Відсутність підпису боржника на відповідних Тарифах, Умовах та Правилах не свідчать про не укладення договору, оскільки суть договору приєднання полягає у визначенні його умов однією стороною одноособово та викладення їх у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Вказує, що підписавши анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, відповідач висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Зазначає, що з виписки по рахунку чітко вбачається, що відповідач користувавсь кредитними коштами, знімав готівку в банкоматах та розраховувався в торгівельній мережі частково погашав заборгованість за кредитом, однак кошти на сплату боргу вносились не регулярно та не в повному обсязі, а тому суд дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем боргу за тілом кредиту. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує, що доводи апеляційної суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) щодо необхідності доведення позивачем факту ознайомлення відповідача з конкретними умовами та тарифами надання кредиту. Зазначає, що банк звернувся до суду з позовом з пропуском позовної давності, оскільки такий строк закінчився 28 листопада 2015 року. При цьому, звертає увагу, що інформація зазначена в розрахунку заборгованості щодо внесення 1391,33 грн на погашення боргу, не відповідає дійсності. Вказує й на те, що наданий банком розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення банку. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову 132431,16 грн не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. Як встановив суд першої інстанції, що 22 грудня 2010 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, який в подальшому було змінено до 15000 грн (а.с. 10). У вказаній заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з Договором про надання банківських послуг до його укладення та погодився з його умовами. Зобов`язався виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 11, 12-35). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 липня 2020 року складає 1 238 631,72 грн, з яких: 15288,09 грн - заборгованість за кредитом, 1 223 343,63 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом. Із зазначеної заборгованості позивач просить стягнути з позивача 15288,09 грн - заборгованість за кредитом та 117143,07 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 22 грудня 2010 року по 31 жовтня 2016 року, а всього 132 431,16 грн. Відмовляючи позивачу у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 22 грудня 2010 року по 31 жовтня 2016 року суд виходив з того, що відсутні правові підстави для стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, оскільки банком не доведено, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , з ним узгоджувались умови умов надання кредиту та розмір відсотків за кредитом. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновок суду першої інстанції в цій частині узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Підставами позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України йдеться про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Як передбачено ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 22 грудня 2010 року процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за тілом кредиту, стягнути заборгованість за процентами за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22 грудня 2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Також, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Що стосується вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, то відмовляючи у цій частині позову, суд першої інстанції виходив з того, що банком не доведено, що ОСОБА_1 надавалась відповідна банківська картка із встановленням погодженого кредитного ліміту та, що на цю картку зараховувались кредитні кошти. При цьому, в наявній в матеріалах справи анкеті-заяві не має вказівки ні про конкретну картку, яку отримав ОСОБА_1 , а розмір кредитного ліміту в ній не визначено. Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Як встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами кредитний договір від 22 грудня 2010 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), однак ця обставина не спростовує факти отримання відповідачем кредитних кошті. Так, з довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вбачається, що ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 , дата відкриття 12 листопада 2007 року, термін дії 11/11; № НОМЕР_2 , дата відкриття 23 грудня 2011 року, термін дії 06/15, № НОМЕР_3 , дата відкриття 29 жовтня 2012 року, термін дії 07/16 (а.с. 8). При цьому, факт видачі кредитних карток ОСОБА_1 підтверджується й фотознімками, зробленими у відділенні банку під час видачі кредитної картки, які були надані позивачем (а.с. 77, 87, 99 зворот). Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я ОСОБА_1 , 29 жовтня 2012 року відбулася зміна кредитного ліміту, а саме встановлено кредитний ліміт 15000 грн (а.с. 9). З виписки по руху коштів по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що після зміни кредитного ліміту до 15000 грн, починаючи з 29 жовтня 2012 року у по 10 листопада 2013 року, позичальник користувався кредитними коштами шляхом зняття готівки та безготівкового розрахунку. При цьому заборгованість по кредиту зростала і не погашалася ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с. 44-49). Із наданих банком розрахунку заборгованості за кредитним договором та виписки щодо руху коштів по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що 06 вересня 2019 року на погашення заборгованості було поповнено картковий рахунок на суму 4258,88 грн (а.с. 44) і цього ж дня 1391,33 грн із вказаної суми було зараховано на сплату відсотків, а 2867,55 грн було зараховано на погашення заборгованості за пенею накопичувальним підсумком (11 та 14 колонка розрахунку заборгованості, а.с. 6, зворот). З огляду на вказані обставини, колегія суддів не може погодитись з позицією відповідача щодо пропуску банком строку позовної давності, оскільки позовна давність має рахуватись із 06 вересня 2019 року і відповідно до ст. ст. 257, 265 ЦК України її строк не пройшов. Позиція відповідача відносно того, що він не вчиняв погашення заборгованості 06 вересня 2019 року, не знайшла свого підтвердження у матеріалах справи і спростовується вищевказаними письмовими доказами розрахунком заборгованості за кредитним договором та випискою руху коштів по особовому рахунку ОСОБА_1 . Не може колегія суддів погодитись й з позицією відповідача в частині того, що наданий банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, оскільки він не є документом первинного бухгалтерського обліку і повністю залежить від волевиявлення банку, так як сторони у цивільному провадженні вільні у виборі доказів на яких можуть ґрунтуватися їх вимоги і при цьому вказаний розрахунок у частині розрахунку заборгованості за тілом кредиту узгоджується із випискою руху коштів по особовому рахунку ОСОБА_1 та підтверджує вимоги банку у цій частині позову. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку повернуті не в повному обсязі, права позивача підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь банку отриманих, але не повернутих кредитних коштів. Так, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком, сума заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 15288,09 грн, однак, як зазначалося вище, 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 на погашення заборгованості було поповнено картковий рахунок на суму 4258,88 грн і ці кошти були направленні на погашення заборгованості за відсотками та заборгованості за пенею накопичувальним підсумком (11 та 14 колонка розрахунку заборгованості, а.с. 6, зворот). З огляду на те, що колегія суддів знайшла законним висновок суду в частині відсутності підстав для стягнення заборгованості за відсотками, то вищевказана сума 4258,88 грн, яка була зарахована банком у погашення заборгованості за відсотками і пенею, підлягає зарахуванню у суму заборгованості за тілом кредиту, а тому з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає стягненню 11029,21 грн (15288,09 грн 4258,88 грн) заборгованості за тілом кредиту. Отже, виходячи з викладеного, рішення суду першої інстанції на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та стягнення з ОСОБА_1 11029,21 грн заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 22 грудня 2010 року. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову та апеляційної скарги на 8,32% (11029,21 грн (сума задоволених вимог) х 100% / 132431,16 грн (ціна позову)), з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає компенсації 174,89 грн (2102 грн (сума судового збору, яка підлягала сплаті при подачі позову) х 8,32% / 100%) у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання позову та 262,33 грн (3153 грн х 8,32% / 100%) у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 січня 2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту та прийняти в цій частині постанову. Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 22 грудня 2010 року задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» 11029,21 грн заборгованості за кредитним договором б/н від 22 грудня 2010 року. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» 174,89 грн компенсації судового збору за подання позову та 262,33 грн компенсації судового збору за апеляційний перегляд справи. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий: О.Ю. Кононенко Судді : В.І. Криворотенко С.С. Ткачук