Постанова 4803 № 190/541/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3630/21 Справа № 190/541/20 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2021 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с.3-6). В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 06 вересня 2016 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у вигляді підписання заяви разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 200 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка зобов`язувалась щомісяця виконувати свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Всупереч умовам договору, свої зобов`язання належним чином не виконала, в результаті чого, станом на 06 квітня 2020 року, утворилась заборгованість у розмірі 236 310, 28 грн., з яких: заборгованість за кредитом 200 000 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 36 310, 28 грн., від сплати якої вона ухиляється. Однак, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути на його користь з відповідачки лише заборгованість за тілом кредиту в розмірі 200 000 грн. та 3 000 грн. сплаченого судового збору. Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 200 000 (двісті тисяч) гривень заборгованості за кредитним договором від 06 вересня 2016 року та 3 000 гривень сплаченого судового збору (а.с.106-108). Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі (а.с.176-178). Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, оскільки не дослідив належним чином обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, адже, з наданих копій виписок з особистого рахунку відповідача випливає, що позивач та відповідач неодноразово укладали кредитні договори, проте, належних доказів про укладення кредитного договору між сторонами саме 06 вересня 2016 року із погодженням умов та правил надання кредитних коштів не надано. Посилання банку на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором як на підставу задоволення позовних вимог є необгрунтованими, оскільки сам розрахунок, виписка по рахунку та довідки про відкриття кредитного рахунку та умови кредитування є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем. У зв`язку з відсутністю оригіналу самого договору, не можливо зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору б/н від 06 вересня 2016 року, також неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Відсутність оригіналу кредитного договору (Анкети-заяви) є підставою для відмови в позові, адже не доведена письмова форма вчинення кредитного договору. Крім того, зміст копії Анкети-заяви, яка є в матеріалах справи, становить анкетні дані відповідача, розмір її доходів, сімейний стан, та не містять даних щодо надання відповідачу кредитного ліміту, його розміру, строку кредитування тощо. АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до ст. 360 ЦПК України, подало відзив, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги (а.с.197-229). Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Для цілей цього кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, тому справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 06 вересня 2016 року на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», підписаної сторонами, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 200 000 грн. (а.с.24). У порушення умов договору, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим, станом на 06 квітня 2020 року, утворилася заборгованість у розмірі 236 310,28 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 200 000 грн. та 36 310,28 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом (а.с. 7-11). На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» було надано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; виписку по рахунку ОСОБА_1 ; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти; витяг з Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти не повернуті, правовими наслідками чого є стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 200 000 грн., тому вважав за необхідне задовольнити позовні вимоги Банку. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Так, в анкеті-заяві від 06 вересня 2016 року сума кредитного ліміту не зазначена. Однак, протягом всього періоду користування відповідачем кредитною карткою кредитний ліміт по ній змінювався: 06.09.2016 року старт карткового рахунку ( НОМЕР_1 ), 07.05.2018 року було встановлено кредитний ліміт 95 000, 00 грн., 14.05.2018 року його збільшено до 200 000, 00 грн., потім, 16.01.2020 року, його зменшено до 0, 00 грн.. Матеріалами справи, зокрема, довідкою про перевипуск кредитних карт відповідача встановлено, що картка (*9502) перевипускалася 18.09.2017 року зі строком дії до 09/18 (*4427) та 14.05.2018 року зі строком дії до 05/21 (*9806). Випискою про рух коштів по картках відповідача встановлено, що ОСОБА_1 активно користувалася кредитною карткою (*9502) у період з вересня 2016 року по серпень 2017 року, карткою (*4427) у період з вересня 2017 року по 07 травня 2018 року, та карткою (*9806) у період з 19 травня 2018 року по вересень 2019 року, тобто погодилася зі змінами кредитного ліміту по картці (а.с.12-21). Відповідно до розрахунку банку, сума заборгованості відповідача за тілом кредиту становить 200 000 грн. 00 коп. та 36 310, 28 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом (а.с.7-11). За приписами п.п. 3, 6 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України «Про Національний банк України» та ч. ч. 1, 2 ст. 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний Банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 30.12.1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 18.06.2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що надані АТ КБ «ПриватБанк» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 58-59 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ОСОБА_1 відповідно до виписки з особового рахунку про рух коштів, та наданого позивачем розрахунку заборгованості, користувалася кредитними коштами, наданими їй ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», за договором б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Тому, доводи апеляційної скарги, про те, що відсутність оригіналу кредитного договору (Анкети-заяви) є підставою для відмови в позові, колегія суддів також відхиляє, оскільки, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи позивачем в обґрунтування позовних вимог надано копію Анкети-заяви засвідченої належним чином, в порядку, встановленому чинним законодавством. Крім того, випискою по надходженням по картці, долученою відповідачем до її апеляційної скарги, підтверджується активне користування карткою, зокрема, ОСОБА_1 розраховувалася коштами в торгівельній мережі, знімала кошти в банкоматі, здійснювала платежі на погашення кредитних зобов`язань, що свідчить про отримання нею кредитних коштів, та сума заборгованості по картці (*9806), станом на 06 квітня 2020 року, становить 236 310 грн. 28 коп., що узгоджується також і з розрахунком банку (а.с.180-183 та а.с. 7-11 відповідно). Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів дійшла висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: В.С.Городнича Судді: О.В.Лаченкова М.Ю.Петешенкова