Постанова 4873 № 911/2806/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" березня 2021 р. Справа№ 911/2806/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Іоннікової І.А. суддів: Тарасенко К.В. Разіної Т.І. за участю секретаря судового засідання Тарнавського В.Б. за участю представника(-ів) згідно протоколу судового засідання від 24.03.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 (повний текст складено 23.12.2020) по справі №911/2806/19 (суддя Третьякова О.О.) за позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Головне управління Держгеокадастру у Київській області

2. ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, ВСТАНОВИВ: Заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельної ділянки, площею 1,9256 га, за кадастровим номером 3225583600:03:009:0023 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району, Київської області. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка протиправно на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-4779/15-18-сг від 29.05.2018 вибула з державної власності та була передана ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з чим вона підлягає витребуванню з незаконного володіння у відповідача (який на підставі договору купівлі-продажу придбав її у третьої особи-1) на користь держави в особі позивача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Київської області від 22.10.2020 позов задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку, площею 1,9256 га, кадастровий номер 3225583600:03:009:0023 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на користь прокуратури Чернігівської області 1921,00 грн судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка за кадастровим номером 3225583600:03:009:0023 вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність відповідачем відбулось з порушенням вимог статтей 328, 330 Цивільного кодексу України, тож згідно зі статтями 387, 388 Цивільного кодексу України земельна ділянка за кадастровим номером 3225583600:03:009:0023 підлягає витребуванню у Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 у справі №911/2806/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Разом з тим у апеляційній скарзі скаржник просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження, оскільки ним було отримано повний текст судового рішення засобами поштового зв`язку 13.01.2021, в підтвердження чого скаржник надає копію поштового конверта Господарського суду Київської області з трек-номером 0103276641321. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів В обґрунтування наведеної позиції викладеної у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, а також не з`ясовано обставин, що мають значення для справи. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного: - по перше, судом першої інстанції надане неправильне тлумачення пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України та одночасно не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме частину 2 статті 19 Конституції України у взаємозв`язку із статтею 118 Земельного кодексу України, внаслідок чого висновок про відсутність волевиявлення держави на вибуття спірної земельної ділянки із її володіння є неспроможним; - по друге, судом першої інстанції надано неправильне тлумачення пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод із одночасним порушенням частини 4 статті 11 та частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, внаслідок чого втручання у право ТОВ "Нива Фарм" на мирне володіння майном (спірною земельною ділянкою) є незаконним та непропорційним, тобто невиправданим; - по - третє, місцевим господарським судом порушено норми процесуального права (частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України), а саме суд першої інстанції керувався правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №911/2034/16, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 та від 22.01.2020 у справі №911/1050/19 без урахування застосовуваного Верховним Судом підходу щодо визначення судових рішень у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 23.06.2020 у справі №1.380.2019.000591, від 05.03.2018 у справі №918/185/15 і від 10.06.2020 у справі №912/1701/18, що призвело до неправильного вирішення справи. Короткий зміст відзиву прокурора на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів Заперечуючи проти доводів викладених у апеляційній скарзі, прокурор зазначає, що здійснення Головним управління Держгеокадастру у Київській області розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як правомірне вираження волі з боку держави. Разом з цим, прокурор наголошує на тому, що положення Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012, свідчать про наявність у розпорядженні органів Держгеокадастру достатнього обсягу повноважень для отримання відповідної документації від підприємств, установ та організацій, у тому числі відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру, зокрема, щодо використання права на безоплатну приватизацію, для прийняття законного та обґрунтованого рішення за результатами розгляду звернень громадян. Поруч з цим, при розгляді звернення ОСОБА_1 посадовими особами Головного управління Держгеокадастру у Київській області в області такі можливості не використано, внаслідок чого фізичній особі незаконно повторно у порядку безоплатної приватизації передано у власність земельну ділянку. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи Інші учасники справи не скористались правом подати відзиви на апеляційну скаргу, хоча були належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021. Неподання відзивів не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" у справі №911/2806/19 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Іоннікової І.А., суддів: Тарасенко К.В., Разіної Т.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 у справі №911/2806/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 у справі №911/2806/19; зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 у справі №911/2806/19 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги; розгляд апеляційної скарги призначено на 24.03.2021. В судове засідання, яке відбулося 24.03.2021 з`явився прокурор, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд апеляційної інстанції не сповістили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021. Враховуючи, що явка представників позивача, відповідача, та третіх осіб в судове засідання судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників позивача, відповідача, та третіх осіб. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції 19.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області. Відповідно до змісту вказаного клопотання ОСОБА_1 засвідчив, що він не використав раніше своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищезазначеним цільовим призначенням. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" надано громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області, орієнтований розмір ділянки 2,000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. 22.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про затвердження документації із землеустрою та передання йому безкоштовно у власність земельної ділянки з кадастровим номером: 3225583600:03:009:0023, площею 1,9256 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області. До вказаного клопотання було додано оригінали документації із землеустрою та витягу з Державного земельного кадастру. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 №10-4779/15-18-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" (далі - наказ №10-4779/15-18-сг від 29.05.2018): - затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; - припинено право користування земельною ділянкою, що посвідчується договором оренди землі від 20.07.2013, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 12.09.2013 за №2474020; - передано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,9256 га (кадастровий номер 3225583600:03:009:0023) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області (далі - земельна ділянка за кадастровим номером 3225583600:03:009:0023). Право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку (кадастровий номер 3225583600:03:009:0023) зареєстровано 01.06.2018 (номер запису 26464274), що вбачається з інформаційної довідки №186550151 від 29.10.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. 04.07.2018 ОСОБА_1 відчужено земельну ділянку за кадастровим номером 3225583600:03:009:0023 Товариству з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Київської області, який зареєстровано в реєстрі за №810. Відповідно до умов договору купівлі-продажу продаж земельної ділянки здійснено за ринковою вартістю земельної ділянки за кадастровим номером 3225583600:03:009:0023 у розмірі 75531,00 грн, визначеної згідно з висновком про експертну грошову оцінку земельної ділянки, який виданий Товариством з обмеженою відповідальністю "Інео плюс". Разом з тим, як слідує з наявних матеріалів справи, 19.04.2017 ОСОБА_1 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з заявою від 15.03.2017 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території Павлівської сільської Ріпкинського району Чернігівської області. Відповідно до змісту вказаної заяви ОСОБА_1 засвідчив, що він не використав раніше своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищезазначеним цільовим призначенням на території України. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 04.05.2017 №26-6895/14-17-сг "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" надано дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Павлівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, орієнтований розмір ділянки 2,000 га за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. 13.12.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівської області з заявою від 10.12.2017 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Павлівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області та передання йому її у власність. До вказаної заяви було додано: оригінал документації із землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.12.2017 №25-19010/14-17-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" (далі - наказ №25-19010/14-17-сг від 22.12.2017): - затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 на території Павлівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області; - надано у власність громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 7424483200:05:001:0581) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Павлівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області (далі - земельна ділянка за кадастровим номером 7424483200:05:001:0581). Право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку (кадастровий номер 7424483200:05:001:0581) зареєстровано 16.02.2018 (номер запису 24915609), що вбачається з інформаційної довідки №186550990 від 29.10.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Тобто, станом на момент видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу №10-4779/15-18-сг від 29.05.2018 громадянин ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності. В обґрунтуванням позовних вимог прокурор стверджував, що земельна ділянка за кадастровим номером 3225583600:03:009:0023 безпідставно вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності, внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання та неналежного виконання Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області своїх обов`язків стосовно перевірки поданих особою документів та відомостей, а тому просив суд першої інстанції витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку, площею 1,9256 га, за кадастровим номером 3225583600:03:009:0023 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.10.2020 позов задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку, площею 1,9256 га, кадастровий номер 3225583600:03:009:0023 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на користь прокуратури Чернігівської області 1921,00 грн судового збору. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву прокурора на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав. Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про витребування з незаконного володіння набувача земельної ділянки на користь держави. Підставами позову зазначено порушення ГУ Держгеокадастру у Київській області норм чинного законодавства при прийнятті спірного наказу та вибуття земельної ділянки поза волею власника. Статтями 18, 19 Земельного кодексу України встановлено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Однією із категорій земель, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України, є землі сільськогосподарського призначення. Відповідно до ч. 3 ст. 22, ч. 1, 3 ст. 116, ч. 6 ст. 118, ч. 4 статті 122 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Відповідно до ч. 4 ст. 116 та п. б) ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу від 29.05.2018 №10-4779/15-18-сг щодо спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вже було (на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.12.2017 №25-19010/14-17-сг) використане своє право на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Таким чином, вказані обставини про подвійне проведення передачі земельних ділянок безоплатно у власність ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, свідчать про порушення Головного управління Держгеокадастру у Київській області (видача наказу 29.05.2018 №10-4779/15-18-сг) положень ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України та принципів земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави. При цьому, приписами ст. 2, 6, 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" унормовано, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Згідно з пп. 4, 5, 198, 199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей. Норми чинного законодавства, в частині ведення Державного земельного кадастру, свідчать про те, що Головного управління Держгеокадастру у Київській області під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не позбавлений можливості здійснювати перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України. Відповідно до ч. 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. За змістом статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України). Згідно з п. 3 ч. 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, за змістом наведених норм законодавства передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу. Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто, заволоділа ним без достатньої правової підстави. Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі - не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником. Відповідно до статей 318, 324 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Як вірно встановлено судом першої інстанції, спірну земельну ділянку Товариством з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" було отримано у власність від ОСОБА_1 внаслідок порушення вимог законодавства, оскільки своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства останній вже використав раніше, а тому подальше відчуження незаконно отриманої земельної ділянки площею 1,9256 га, кадастровий номер 3225583600:03:009:0023, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" відбулось з порушенням вимог законодавства. Згідно наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:009:0023 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм". Встановлені обставини справи дають підстави дійти висновку, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, оскільки видача Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу від 29.05.2018 № 10-4797/15-18-сг не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності, з огляду на неправомірність дій вказаного органу державної влади щодо передачі цієї землі у власність. Власник майна, з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому, позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 11.02.2020 у справі №922/614/19. Таким чином, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3225583600:03:009:0023 вибула з державної власності поза волею її суб`єкта - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 Цивільного кодексу України, відтак земельна ділянка підлягає витребуванню в останнього на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, відповідно позовна вимога прокурора є законною і обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі. Доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 та в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №910/13536/19 відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки судами у цих справах було відмовлено у задоволенні позовних вимог з посиланням на сплив строку позовної давності за заявленими вимогами, а не через їх необґрунтованість та безпідставність. Твердження скаржника про те, що судом першої інстанції не були враховані правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 02.07.2019 у справі №48/340, від 26.09.2019 у справі №2-4352/11, від 11.03.2020 у справі №910/8965/18 та від 15.05.2019 у справі №469/1346/18 колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що правовідносини, які були предметом розгляду у вказаних справах, не є подібними зі справою, яка розглядається та відрізняються від даної справи предметом позову, встановленими обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням. Враховуючи висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 11.02.2020 у справі №922/614/19 є релевантними для справи №911/2806/19, тому судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що правові висновки Верховного Суду, якими керувався суд першої інстанції, не підлягали застосуванню у даній справі. Водночас, судова колегія враховує висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі від 15.12.2020 у справі №911/827/19, предметом розгляду у якій був аналогічний спір, між цими ж сторонами, але щодо іншої земельної ділянки. Стосовно посилань відповідача на порушення судом першої інстанції статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, щодо права мирно володіти своїм майном варто зазначити наступне. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте такі положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Так, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування. Перший протокол, який ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України, застосовується судами України як частина національного законодавства, тоді як розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права. У пункті 166 рішення ЄСПЛ "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014 вказано, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Отже згідно практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. За приписами статей 4, 5 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель. Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Проаналізувавши викладені вище норми в їх сукупності судова колегія вважає обґрунтованими доводи прокурора стосовно порушення вимог законодавства при прийнятті ГУ Держгеокадастру у Київській області наказу №10-4779/15-18-сг від 29.05.2018 та, як наслідок, порушення виданням зазначеного наказу інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян, позаяк Український народ, делегуючи право розпорядження належною йому землею державі в особі відповідних органів, має законні очікування, що ці органи під час такого розпорядження будуть діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З матеріалів справи встановлено, що в подальшому, після отримання спірної земельної ділянки у власність, 04.07.2018 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького РНО Київської області Мусієнко М.М. за реєстровим номером 810, відчужено земельну ділянку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм", що підтверджується внесеними записами до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, право власності ОСОБА_1 припинено шляхом відчуження такого права на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм", яке станом на момент звернення прокурора з цим позовом, є власником спірної земельної ділянки, що підтверджується Інформаційною довідкою щодо відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у якій зазначено, що підставою виникнення у відповідача права власності є договір купівлі-продажу земельної ділянки № 810 від 04.07.2018. Враховуючи те, що спірну земельну ділянку надано у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, подальше відчуження земельної ділянки за кадастровим номером 3225583600:03:009:0023 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" також відбулось з порушенням вимог законодавства, особою, яка не мала права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою. Зокрема, спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як видача третьою особою 1 спірного наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність. За таких обставин, набуття земельної ділянки у власність відповідачем відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 Цивільного кодексу України, а тому, у відповідності до статей 387, 388 Цивільного кодексу України, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у Товариство з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин. Витребування спірної земельної ділянки із володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" відповідає критерію законності, здійснюється на підставі норми статті 388 Цивільного кодексу України у зв`язку з порушенням органом державної влади вимог законодавства, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Водночас "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі із державного власності у власність громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та рівності усіх громадян на отримання такого права, а також захист суспільного інтересу загалом - права власності Українського народу на землю, шляхом відновлення правового порядку в частині поновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, а такий захід є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення та рівність усіх громадян у праві на отримання такої землі у власність. Враховуючи характер спірних правовідносин і встановлені обставини та правові норми, що підлягають застосуванню, втручання держави в право ТОВ "Нива Фарм" на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, закладеним у статті 1 Першого протоколу, у зв`язку з чим відповідні твердження скаржника про порушення статті 1 Першого протоколу у разі задоволення позову прокурора, оцінюються колегією суддів критично. До того ж, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16). Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) та у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18). Крім цього, як вірно встановлено судом першої інстанції, прокурор навів достатньо доводів та обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті, вірно визначив позивача - Держгеокадастр України, яким не здійснювались дії щодо захисту інтересів держави. Також прокурором було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та положення статті 53 Господарського процесуального кодексу України. За таких обставин висновок місцевого господарського суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у суді, яку було викладено у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами. Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки за результатами апеляційної скарги За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим. Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається. Судові витрати У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 у справі №911/2806/19 - без змін. Матеріали справи №911/2806/19 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Повний текст постанови складено 07.04.2021. Головуючий суддя І.А. Іоннікова Судді К.В. Тарасенко Т.І. Разіна