Постанова 4873 № 911/1047/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "31" березня 2021 р. Справа№ 911/1047/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Агрикової О.В. Чорногуза М.Г. при секретарі судового засідання Найченко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА ФАРМ» на рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2020 (повний текст складено 08.12.2020) у справі №911/1047/19 (суддя Мальована Л.Я.) за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Головного управління Держгеокадастру у Київській області 2) ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з незаконного володіння, ВСТАНОВИВ: Заступник прокурора Чернігівської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА ФАРМ» (далі - ТОВ «НИВА ФАРМ», відповідач) про визнання незаконним наказу та витребування земельної ділянки з незаконного володіння. Позовні вимоги обґрунтовані видачею Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу від 29.05.2018 №10-4797/15-18-сг, яким ОСОБА_1 незаконно передано у власність земельну ділянку, без перевірки наявності у останнього права на її приватизацію. У зв`язку з тим, що в подальшому ОСОБА_1 , набув спірну земельну ділянку у власність та відчужив її на підставі договору купівлі-продажу, земельна ділянка протиправно вибула з державної власності, поза волею Лозовоярівської сільської ради, відтак така підлягає витребуванню на користь держави. Рішенням Господарського суду Київської області від 04.11.2020 позов задоволено частково. Витребувано з незаконного володіння ТОВ «НИВА ФАРМ» на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку площею 1,9255 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0041 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області. Провадження в частині визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018№10-4797/15-18-сг закрито. Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «НИВА ФАРМ» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2020 у справі №911/1047/19 скасувати в частині витребування з незаконного володіння ТОВ «НИВА ФАРМ» земельної ділянки на користь держави, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Доводи апеляційної скарги вмотивовані невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. В апеляційній скарзі відповідач, зокрема, вказує на те, що позивачем не було доведено факту вибуття спірної земельної ділянки з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, не надавши належної оцінки тому, що підставою для набуття такої ОСОБА_1 у власність був наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області, яким затверджено проект землеустрою та ухвалено рішення про передачу земельної ділянки у власність, тобто в результаті прийняття суб`єктом владних повноважень рішення у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; судом не були враховані правові висновки щодо застосування статті 388 ЦК України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 та у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №910/13536/19; судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, п.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод (неправильне тлумачення закону), не враховано висновків ЄСПЛ та правових висновків Верховного Суду, що становить порушення приписів частини 4 статті 11 ГПК України та частини 4 статті 236 ГПК України та призвело до ухвалення незаконного рішення у справі, оскільки витребування спірної земельної ділянки у відповідача як у добросовісного набувача буде мати негативні наслідки у вигляді позбавлення товариства права власності на земельну ділянку та свідчитиме про покладення на нього надмірного індивідуального тягаря, при цьому публічний інтерес не є для цього достатнім виправданням. 08.02.2021 ухвалою Північного апеляційного господарського суду Товариству з обмеженою відповідальністю «НИВА ФАРМ» поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2020 у справі №911/1047/19, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, розгляд справи призначено на 31.03.2021. Позивач, відповідачі та третя особа явку своїх уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином. Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників скаржника, позивача, відповідачів та третьої особи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визначалась, заслухавши думку прокурора, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без їх участі. У судовому засіданні прокурор вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв`язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу позивача - без задоволення. В судовому засіданні 31.03.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів встановила наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Лозовоярівської сільської (селищної) ради Яготинського району Київської області. Відповідно до змісту цього клопотання ОСОБА_1 засвідчив, що не використав раніше свого права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищевказаним цільовим призначенням (а.с.30 т.1). Наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 27.03.2018 №10-2603/15-18-сг «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» надано громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області, орієнтований розмір ділянки 2,000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с.31 т.1). 22.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про затвердження документації із землеустрою та передання йому безоплатно у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:009:0041, площею 1,9255 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Лозовоярівської сільської ради, Яготинського району, Київської області. Наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 №10-4797/15-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, припинено право користування земельною ділянкою, що посвідчується договором оренди землі від 20.07.2013, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 12.09.2013 за №2474020; надано гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,9255 га, кадастровий номер 3225583600:03:009:0041 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.12.2017 №25-19033/14-17-сг отримав у приватну власність (зареєстроване право 16.02.2018 р.) земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 7424483200:05:001:0574) для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Павлівської сільської ради, Ріпкинського району, Чернігівської області (а.с.22-29 т.1). Таким чином, ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки за оспорюваним наказом від 29.05.2018 №10-4797/15-18-сг використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, відтак, всупереч статей 116, 118, 121 ЗК України, останній при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Київській області із заявою від 19.03.2018 надав недостовірну інформацію щодо невикористання раніше права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Як свідчать матеріали справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , набувши спірну земельну ділянку кадастровий номер 3225583600:03:009:0041 у власність, відчужив її в подальшому ТОВ «НИВА ФАРМ» на підставі договору купівлі-продажу від 06.07.2018 серія та номер

823. В обґрунтування підстав звернення до суду з даним позовом прокурор посилався на те, що листом від 20.12.2018 № 74/12/3796 слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Чернігівській області було повідомлено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру про те, що окремі громадяни, в тому числі - ОСОБА_1 , з порушенням вимог земельного законодавства отримали у власність земельні ділянки на території Чернігівської та Київської областей. Також, у ході проведення досудового розслідування, яке розпочато ще 05.06.2018 проводилися окремі слідчі дії, у тому числі щодо вилучення у розпорядника земель - Головного управління Держгеокадастру у Київській області документів про незаконну приватизацію ОСОБА_1 земельної ділянки, що свідчить про обізнаність вказаних органів про допущені порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок громадянам. Однак, Держгеокадастром не було вжито належних заходів реагування з метою усунення порушень вимог законодавства допущених підпорядкованим органом, а саме - Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області. Крім того, прокуратурою області 15.02.2019 було направлено листа до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з вимогою до 28.02.2019 повідомити про вжиті заходи щодо усунення порушень земельного законодавства, водночас, як свідчить відповідь Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 27.02.2019, яка отримана прокуратурою області 05.03.2019, заходів до усунення порушень не вжито, Головне управління Держгеокадастру у Київській області черговий раз поінформовано про необхідність вжиття заходів реагування, що свідчить про бездіяльність органу контролю у поновленні інтересів держави. Отже, вказані відповіді, за доводами прокурора, свідчать про невжиття Держгеокадастром будь-яких заходів з метою усунення порушень вимог законодавства, допущених підпорядкованим органом, а саме - Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, та ігнорування останнім обов`язку щодо поновлення порушеного права держави. Прокурор вважає, що приймаючи оспорюваний наказ, відповідач - Головне управління Держегокадастру у Київській області факт реалізації ОСОБА_1 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не перевірив, порушив вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, а тому наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 р. № 10-4797/15-18-сг просить визнати недійсним. Звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру прокурор обґрунтовує тим, що передача спірної земельної ділянки з порушенням законодавства порушує права та інтереси держави стосовно належних Українському народу земель сільськогосподарського призначення, розпорядником яких є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи, тоді як відповідний центральний орган виконавчої влади (Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру), маючи надані законом повноваження щодо контролю за діяльністю підпорядкованих йому територіальних управлінь, не вживає заходів реагування на відповідні порушення шляхом звернення до суду з метою відновлення порушених прав держави. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо наявності підстав для витребування у відповідача земельної ділянки, а доводи скаржника вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про витребування з незаконного володіння набувача земельної ділянки на користь держави. Підставами позову зазначено порушення ГУ Держгеокадастру у Київській області норм чинного законодавства при прийнятті спірного наказу та вибуття земельної ділянки поза волею власника. Відповідно до статей 13, 19 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтями 18, 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Однією із категорій земель, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України, є землі сільськогосподарського призначення. Відповідно до ч. 3 ст. 22, ч. 1, 3 ст. 116, ч. 6 ст. 118, ч. 4 статті 122 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Відповідно до ч. 4 ст. 116 та п. б) ч. 1 ст. 121 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент видачі ГУ Держгеокадастру у Київській області наказу від 29.05.2018 №10-4797/15-18-сг щодо спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вже було (на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.12.2017 №25-19033/14-17-сг) використане своє право на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Таким чином, вказані обставини про подвійне проведення передачі земельних ділянок безоплатно у власність ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, свідчать про порушення ГУ Держгеокадастру у Київській області (видача наказу 29.05.2018 №10-4797/15-18-сг) положень ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України та принципів земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави. При цьому, приписами ст. 2, 6, 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» унормовано, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Згідно з пп. 4, 5, 198, 199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» та цим Порядком. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей. Норми чинного законодавства, в частині ведення Державного земельного кадастру, свідчать про те, що ГУ Держгеокадастру у Київській області під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не позбавлений можливості здійснювати перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України. Відповідно до ч. 2 статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. За змістом статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). Згідно з п. 3 ч. 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, за змістом наведених норм законодавства передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу. Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто, заволоділа ним без достатньої правової підстави. Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі - не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником. Відповідно до статей 318, 324 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Як вірно встановлено судом першої інстанції, спірну земельну ділянку ТОВ «НИВА ФАРМ» було отримано у власність від ОСОБА_1 внаслідок порушення вимог законодавства, оскільки своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства останній вже використав раніше, а тому подальше відчуження незаконно отриманої земельної ділянки площею 1,9256 га, кадастровий номер 3225583600:03:009:0041, на користь ТОВ «НИВА ФАРМ» відбулось з порушенням вимог законодавства. Згідно наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:009:0041 є ТОВ «НИВА ФАРМ». Встановлені обставини справи дають підстави дійти висновку, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, оскільки видача ГУ Держгеокадастру у Київській області наказу від 29.05.2018 № 10-4797/15-18-сг не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності, з огляду на неправомірність дій вказаного органу державної влади щодо передачі цієї землі у власність. Власник майна, з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому, позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 11.02.2020 у справі №922/614/19. Таким чином, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3225583600:03:009:0041 вибула з державної власності поза волею її суб`єкта - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність ТОВ «НИВА ФАРМ» відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 Цивільного кодексу України, відтак земельна ділянка підлягає витребуванню в останнього на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, відповідно позовна вимога прокурора є законною і обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі. Доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 та в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №910/13536/19 відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки судами у цих справах було відмовлено у задоволенні позовних вимог з посиланням на сплив строку позовної давності за заявленими вимогами, а не через їх необґрунтованість та безпідставність. Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не були враховані правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 02.07.2019 у справі №48/340, від 26.09.2019 у справі №2-4352/11, від 11.03.2020 у справі №910/8965/18 та від 15.05.2019 у справі №469/1346/18 колегією суддів відхиляються з огляду на те, що правовідносини, які були предметом розгляду у вказаних справах, не є подібними зі справою, яка розглядається та відрізняються від даної справи предметом позову, встановленими обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням. Оскільки висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 11.02.2020 у справі №922/614/19 є релевантними для справи №911/1047/19, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що правові висновки Верховного Суду, якими керувався суд першої інстанції, не підлягали застосуванню у даній справі. Водночас, судова колегія враховує висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі від 15.12.2020 у справі №911/827/19, предметом розгляду у якій був аналогічний спір, між цими ж сторонами, але щодо іншої земельної ділянки. Стосовно посилань апелянта на порушення судом першої інстанції статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, щодо права мирно володіти своїм майном варто зазначити наступне. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте такі положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Так, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування. Перший протокол, який ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, застосовується судами України як частина національного законодавства, тоді як розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права. У пункті 166 рішення ЄСПЛ «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 вказано, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Отже згідно практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. За приписами статей 4, 5 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель. Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Проаналізувавши викладені вище норми в їх сукупності судова колегія вважає обґрунтованими доводи прокурора стосовно порушення вимог законодавства при прийнятті ГУ Держгеокадастру у Київській області наказу №10-4797/15-18-сг від 29.05.2018 та, як наслідок, порушення виданням зазначеного наказу інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян, позаяк Український народ, делегуючи право розпорядження належною йому землею державі в особі відповідних органів, має законні очікування, що ці органи під час такого розпорядження будуть діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З матеріалів справи встановлено, що в подальшому, після отримання спірної земельної ділянки у власність, 06.07.2018 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького РНО Київської області Мусієнко М.М. за реєстровим номером 823, відчужено земельну ділянку на користь ТОВ "НИВА ФАРМ», що підтверджується внесеними записами до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, право власності ОСОБА_1 припинено шляхом відчуження такого права на користь ТОВ «НИВА ФАРМ», яке станом на момент звернення з позовом, є власником спірної земельної ділянки, що підтверджується Інформаційною довідкою щодо відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у якій зазначено, що підставою виникнення у відповідача права власності є договір купівлі-продажу земельної ділянки № 823 від 06.07.2018. Враховуючи те, що спірну земельну ділянку надано у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, подальше відчуження земельної ділянки за кадастровим номером 3225583600:03:009:0041 на користь ТОВ «НИВА ФАРМ» також відбулось з порушенням вимог законодавства, особою, яка не мала права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою. Зокрема, спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як видача третьою особою 1 спірного наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність. За таких обставин, набуття земельної ділянки у власність відповідачем-2 відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 ЦК України, а тому, у відповідності до статей 387, 388 ЦК України, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ТОВ «НИВА ФАРМ» на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин. Витребування спірної земельної ділянки із володіння ТОВ «НИВА ФАРМ» відповідає критерію законності, здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади вимог законодавства, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Водночас, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі із державного власності у власність громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та рівності усіх громадян на отримання такого права, а також захист суспільного інтересу загалом - права власності Українського народу на землю, шляхом відновлення правового порядку в частині поновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, а такий захід є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення та рівність усіх громадян у праві на отримання такої землі у власність. Враховуючи характер спірних правовідносин і встановлені обставини та правові норми, що підлягають застосуванню, втручання держави в право ТОВ «НИВА ФАРМ» на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, закладеним у статті 1 Першого протоколу, у зв`язку з чим відповідні твердження скаржника про порушення статті 1 Першого протоколу у разі задоволення позову прокурора, оцінюються колегією суддів критично. До того ж, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16). Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) та у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18). Крім цього, як вірно встановлено судом першої інстанції, прокурор навів достатньо доводів та обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті, вірно визначив позивача - Держгеокадастр України, яким не здійснювались дії щодо захисту інтересів держави. Також прокурором було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та положення статті 53 ГПК України. Висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у суді, яку було викладено у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. Водночас колегія суддів погоджується з правомірністю висновку суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині вимоги прокурора щодо визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018№10-4797/15-18-сг. Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 01.10.2019 р. у справі №911/2034/16 (провадження № 12-303гс18) вимога про скасування рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов`язки, безпосередньо стосується прав та обов`язків цієї особи, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами ЦПК України. Наведене відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду в Постановах від 04 липня 2018 року у справі №361/3009/16-ц, 07 листопада 2018 року у справах № 488/6211/14-ц та № 488/5027/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі №485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справах № 522/7636/14-ц та № 469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17,. Таким чином, провадження в частині щодо визнання недійсним наказу судом першої інстанції закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України правомірно та вмотивовано. Разом з тим, у постанові Великої палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №911/2034/16 вказано, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункті 86) та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38). Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №911/1050/19 (п. 23). Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. При цьому, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором доведено факт протиправного вибуття спірної земельної ділянки поза волею держави, у зв`язку з чим вимога про витребування земельної ділянки із незаконного володіння відповідача підлягає задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2020 у справі №911/1047/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «НИВА ФАРМ» має бути залишена без задоволення. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2020 у справі №911/1047/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2020 у справі №911/1047/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2020 у справі №911/1047/19.

4. Матеріали справи № 911/1047/19 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 05.04.2021. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Агрикова М.Г. Чорногуз