Постанова 4813 № 495/1343/19

Номер провадження: 22-ц/813/2275/21 Номер справи місцевого суду: 495/1343/19 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.03.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 495/1343/19 Номер провадження: 22-ц/813/2275/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Дерезюк В.В., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідач Випасненська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою виконувача обов`язки прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Шевчук Ю.В. 22 квітня 2019 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) встановити факт прийняття ним спадщини земельної ділянки, площею 3,0000 га., яка розташована на території Випасненської сільської ради, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , для ведення селянського фермерського господарства, згідно Державного акту на право довічного успадковування від 28 квітня 1992 року № 553 ХХІ, кадастровий номер 5120882000:01:002:0598; 2) визнати за ним в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 3,0000 га., яка розташована на території Випасненської сільської ради, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , для ведення селянського фермерського господарства, згідно Державного акту на право довічного успадковування від 28 квітня 1992 року № 553 ХХІ, кадастровий номер 5120882000:01:002:0598. ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 .. Після його смерті відкрилася спадщина. Його батькові на підставі Державного акту на право довічного успадковування від 28 квітня 1992 року № 553 ХХІ належала земельна ділянка, площею 5,0000 га., яка розташована на території Випасненської сільської ради, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , для ведення селянського фермерського господарства, кадастровий номер 5120882000:01:002:0598. Розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації № 1445/2004 від 19.11.2004 року у батька було вилучено та надано іншим громадянам земельну ділянку, площею 2,0000 га., в результаті чого розмір земельної ділянки зменшився до 3,0000 га.. Він фактично прийняв спадщину, оскільки у нього знаходиться Державний акт, він обробляє земельну ділянку, сплачує страхові внески. У видачі документа про успадкування вказаної земельної ділянки йому було відмовлено нотаріусом з посиланням на відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку за померлим батьком (а. с. 2 4). 2.2. Позиція відповідача в суді першої інстанції Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались. 2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.04.2019 року вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт прийняття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування майна, яке відкрилось після смерті його батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та складається з земельної ділянки, площею - 3,0000 га., яка розташована на території Випасненської сільської ради, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 для ведення селянського фермерського господарства згідно Державного акту на право довічного успадковування від 28 квітня 1992 року №553 ХХІ, кадастровий номер 5120882000:01:002:0598. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на земельну ділянку, площею - 3,0000 га., яка розташована на території Випасненської сільської ради, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 для ведення селянського фермерського господарства згідно Державного акту на право довічного успадковування від 28 квітня 1992 року №553 ХХІ, кадастровий номер 5120882000:01:002:0598, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , видане Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а. с. 5). Те, що ОСОБА_2 є батьком позивача підтверджується свідоцтвом про народження позивача, серія НОМЕР_4 від 24.03.1978 року (а. с.19). Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається з земельної ділянки, площею - 5,0000 га., яка розташована на території Випасненської сільської ради, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 для ведення селянського фермерського господарства згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 28 квітня 1992 року №553 ХХІ, кадастровий номер 5120882000:01:002:0598 (а. с. 11). Згідно розпорядження Білгород-Дністровської РДА №1445/2004 року від 19 листопада 2004 року у батька позивача - ОСОБА_2 з вказаної земельної ділянки було вилучено та надано іншим громадянам земельну ділянку, площею - 2,0000 га.. В результаті чого площа земельної ділянки зменшилась до - 3,0000 га.. З листа завідувача Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Саданова О.В. за вих. № 329/01-16 від 20.03.2019 року згідно Спадкового реєстру спадкова справа до майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сминтиною О.Л. (а. с. 26 - 27). Приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Сминтиною О.Л. позивачу було відмовлено у видачі документа про успадкування земельної ділянки, посилаючись на те, що відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, площею - 3,0000 га., на ім`я померлого ОСОБА_2 (а.с.17). Позивач фактично прийняв спадщину після смерті його батька ОСОБА_2 , оскільки обробляє земельну ділянку, сплачує страхові внески. За таких обставин суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню (а. с. 36 37). 2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги 23 серпня 2019 року виконуючий обов`язки прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, звернувся з апеляційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2019 року. В апеляційній скарзі апелянти просить рішення суду першої інстанції скасувати. Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду. 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує, що матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 за життя скористався правом на оформлення права власності або землекористування на спірну земельну ділянку у відповідності та порядку, визначеному нормами ЗК України. Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на ім`я померлого. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачено такого права на земельну ділянку, як довічне успадковуване володіння, і таке право не може входити до складу спадщини, а тому не може бути успадковане. Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року №60, усі землі сільськогосподарського призначення державної власності передано ГУ Держгеокадастру в Одеській області у комунальну власність відповідних територіальних громад. Випасенська сільська рада з 25.01.2018 року перебуває в стані припинення, а тому на момент ухвалення судом першої інстанції рішення у справі в неї не було повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. З огляду на викладене, Мологівська сільська рада та Головне управління Держгеокадастру в Одеській області є органом уповноваженими на здійснення функцій держави у виниклих спірних правовідносинах у земельній сфері (а. с. 40 - 48). 2.4 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.09.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою виконувача обов`язки прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Мологівської сільської ради та Головного управління Держеокадастру в Одеської області, на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2019 року. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.09.2019 року призначено справу до розгляду. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.11.2020 року витребувано від Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області (вул. Леона Попова, 24, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67700) належним чином завірену копію розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації № 1445/2004 від 19.11.2004 року про вилучення у ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 2,0000 га.. Витребувано від приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сминтини О.Л. належним чином завірені матеріали копії спадкової справи, якщо така заводилася, відносно майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Витребувано від Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області відомості щодо осіб, які були зареєстровані та постійно проживали разом з ОСОБА_2 на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , який згідно матеріалів справи проживав та був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . 18.01.2021 року від приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сминтини О.Л. надійшла спадкова справи відносно майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . 25.01.2021 року від Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшли докази витребувані ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.11.2020 року. 04.02.2021 року від Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області надійшов лист про неможливість надання доказів. 23.02.2021 року від Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області надійшов лист про неможливість надання доказів. 03.03.2021 року від Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області надійшов лист про неможливість надання доказів. 25.03.2021 року від Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшла заява про відкладення розгляду справи. У судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Інші учасники справи у судове засіданні не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляду справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. 4.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , видане Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а. с. 5). ОСОБА_2 є батьком позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження позивача, серія НОМЕР_4 від 24.03.1978 року (а. с.19). Згідно Спадкового реєстру спадкова справа до майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області (а. с. 26 - 27). Відповідно до спадкової справи, 13.09.2018 року до приватного нотаріуса звернулись Бухтіярова Валентина Трохимівна та ОСОБА_1 із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 146 - 147). Відповідно до спадкової справи, до приватного нотаріуса звернувся ОСОБА_4 із заявою про відмову від спадкування належної йому частини спадщини (а. с. 148). Відповідно до спадкової справи, до приватного нотаріуса звернувся ОСОБА_5 із заявою про відмову від спадкування належної йому частини спадщини (а. с. 149). 20.06.2019 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 уклади договір про поділ спадкового майна. На час розгляду справи позивач обробляє земельну ділянку, сплачує страхові внески. ОСОБА_2 на підставі рішення районної ради народних депутатів Білгород-Дністровського району Одеської області від 28 квітня 1992 року №553 ХХІ надано право довічного успадкування земельної ділянки, у розмірі - 5,0000 га., для ведення сільського (фермерського) господарства (а. с. 11). Згідно розпорядження Білгород-Дністровської РДА №1445/2004 року від 19 листопада 2004 року у батька позивача - ОСОБА_2 за рахунок вказаних земель було вилучено земельну ділянку та надано іншим громадянам, площею - 2,0000 га.. В результаті чого площа земельної ділянки зменшилась до - 3,0000 га.. Актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 15.12.2016 року, визначені межі земельної ділянки за кадастровим номером №512088200:01:002:0598, яка знаходиться за адресою - масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , територія Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, загальною площею - 3,0000 га., наданої власнику/користувачу земельної ділянки - ОСОБА_2 , для ведення фермерського господарства. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається з земельної ділянки площею 3,0000 гектари, яка розташована на території Випасненської сільської ради, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 для ведення селянського фермерського господарства згідно Державного акту на право довічного успадкування від 28 квітня 1992 року №553 ХХІ, кадастровий номер 5120882000:01:002:0598. Приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Сминтиною О.Л. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про спадщину на земельну ділянку, посилаючись на те, що відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, площею - 3,0000 га., на ім`я померлого ОСОБА_2 (а. с. 17) 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини - це не обов`язок спадкоємців, а їх право. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Згідно положень статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні підстави для встановлення факту прийняття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування майна, яке відкрилось після смерті його батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнання права власності на успадковану земельну ділянку. 3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу Доводи апелянта про те, що чинним законодавством не передбачено такого права на земельну ділянку, як довічне успадковуване володіння, а тому таке право не може входити до складу спадщини і не може бути успадковане колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є успадкування земельної ділянки, яка знаходилася у власності спадкодавця на підставі довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, яке виникло в особі на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, згідно із ЗК Української РСР 1990 року, оскільки у ЗК України 2001 року право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою не визначено. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За ст. 15-1 ЗК України (у чинній редакції) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Згідно із ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Згідно з п. «а» ч .3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Так, ст. 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. В свою чергу ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі рішення районної ради народних депутатів Білгород-Дністровського району Одеської області від 28 квітня 1992 року №553 ХХІ, яким і було визначено порядок його успадкування. Закон України від 19 червня 2003 року «Про фермерське господарство» також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний ЗК України. Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. За ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України, та ч. 2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування. В силу ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Саме до вказаного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року по справі № 368/54/17, провадження № 14-487цс19, яка відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц, про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особі лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року зазначила, що за змістом ст. ст. 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ. Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України №2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею. ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою. При цьому відповідно до п.8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України. Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст.6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу. Більш того, Конституційний Суд України зазначив, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч.2ст.14,ч.2ст.41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Тому Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - п.6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; - п. 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Таким чином, враховуючи викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння. На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені ст. 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено ст.41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право. Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії»). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії»). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції»; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України»). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства»). Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним. Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України. Таким чином, враховуючи те, що зі смертю ОСОБА_2 не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у ст. 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння. При цьому згідно із ч. 2 ст. 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Крім того, відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року зазначила, що право довічного користування земельної ділянки може бути визнано, таким що підлягає успадкуванню, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані. Таких правових позицій дотримується Верховний Суд в постанові 11 грудня 2019 у справі № 145/1181/16-ц, провадження № 61-34773св18 року, від 29 січня 2020 року у справі № 663/2123/16-ц, провадження № 61-9188св18. Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, державний акт на право довічного успaдковуваного володіння земельною ділянкою, виданий на ім`я спадкодавця ОСОБА_2 , є правовстановлюючим документом на цю земельну ділянку. Доводи апелянта, що матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 за життя скористався правом на оформлення права власності або землекористування на спірну земельну ділянку у відповідності та порядку, визначеному нормами ЗК України, колегія суддів не приймає, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів, їх дослідження і встановлення обставин, які на думку апелянта свідчать про неможливість успадкування земельної ділянки, а томуне мають наслідком задоволення апеляційної скарги. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги виконувача обов`язки прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Мологівської сільської ради та Головного управління Держеокадастру в Одеської області, є безпідставними, а тому її треба залишити без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги виконувача обов`язки прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Мологівської сільської ради та Головного управління Держеокадастру в Одеської області, відсутні. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу виконувача обов`язки прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, - залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 07 квітня 2021 року Головуючий суддя: А. П. Заїкін Суддів С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе