Постанова 4816 № 591/7986/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 року м.Суми Справа №591/7986/20 Провадження № 22-ц/816/554/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенко В.І. (суддя-доповідач), суддів Собина О.І., Левченко Т.А., сторони: позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 лютого 2021 року, в складі судді Шелєхової Г.В., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складено 01 лютого 2021 року, в с т а н о в и в: 14 грудня 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 січня 2008 року між банком та відповідачем шляхом підписання анкети-заяви було укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, розмір якого в подальшому було збільшено до 40000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом. Позивач свої зобов`язання перед відповідачем виконав та надав кредит в розмірі, встановленому договором. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором, станом на 27 жовтня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 51190,53 грн, яка складається яка складається з: 20,00 грн. - заборгованості за поточним тілом кредиту; 46763,82 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 4406,71 грн. - заборгованості за простроченими відсотками. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 лютого 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вказує, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 30 січня 2008 року та отримав кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Позивачем надані належні та допустимі докази, зокрема анкета-заява, згідно якої відповідач висловив свою згоду та особистим підписом засвідчив, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг. При цьому, відповідач ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Звертає увагу й на те, що відповідач користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. На думку позивача, якщо суд не згоден з наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості , то суд повинен надати свій розрахунок. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує, що інших документів крім анкети-заяви від 30 січня 2008 року №б/н він не підписував, банк не повідомляв його про збільшення відсоткової ставки з 36% річних до 84% річних, а посилання банку на Умови та Правила надання банківських послуг є безпідставними, оскільки його з вказаним документом не було ознайомлено. Звертає увагу й на те, що за період з 30 січня 2008 року по 10 жовтня 2020 року ним було використано 120757,80 грн кредитних коштів, а на погашення заборгованості було внесено 125576,50 грн, переплата становить 4818,70 грн, на поверненні якої він не наполягає та вважає цю суму платою за користування кредитними коштами. Зазначає й про те, що банк без належного погодження умов кредитного договору погашав відсотки за кредитом за рахунок тіла кредиту, щомісячно списуючи не лише відсотки за користування кредитним лімітом, а й відсотки за прострочений кредит та штрафи. Зосереджує увагу відповідач і на тому, що він є учасником бойових дій і в період з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2018 року неодноразово брав участь у антитерористичній операції, а тому відповідно до ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не було правових підстав для нарахування та стягнення з нього відсотків за користування кредитом. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 30 січня 2008 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, розмір якого було збільшено до 40000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. (а. с. 14). Друкованим текстом анкети-заяви передбачено, зокрема, наступне: «Я згоден(-на) з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомився(-лась) і згоден(-на) з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які надані мені для ознайомлення у письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг і наказ шаблон №906 С-169 від 23 серпня 2006 року «Про внесення змін в договірну базу по платіжним карткам, договірну базу по споживчому кредитуванню і в депозитні договори (в частині погашення заборгованості за рахунок депозитів)», які відповідачем не підписані (а.с. 15-20, 21-24). З виписки за картковими рахунками вбачається, що відповідач користувався кредитним лімітом (а.с. 34-41). Згідно з розрахунком позивача, станом на 27 жовтня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 51190,53 грн, яка складається з: 20,00 грн. - заборгованості за поточним тілом кредиту; 46763,82 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 4406,71 грн. - заборгованості за простроченими відсотками. За даними довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_1 згідно з кредитним договором б/н отримав кредитні картки: № НОМЕР_1 (дата відкриття 27 березня 2011 року, термін дії до 12/14), № НОМЕР_2 (дата відкриття 19 жовтня 2007 року, термін дії до 10/15), № НОМЕР_3 (дата відкриття 01 серпня 2015 року, термін дії до 07/19), № НОМЕР_4 (дата відкриття 03 листопада 2017 року, термін дії до 05/21) (а.с. 13). Згідно з довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , (договір б/н) сума кредитного ліміту змінювалася і максимально було встановлено 40000 грн кредитного ліміту (а.с. 12). Відповідно до довідки ГУНП В Сумській області, ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року по 10 грудня 2015 року, з 03 березня 2016 року по 16 квітня 2016 року, з 02 червня 2016 року по 02 серпня 2016 року, з 02 грудня 2016 року по 30 березня 2017 року по 02 червня 2017 року, з 31 липня 2017 року по 29 вересня 2017 року, з 28 листопада 2017 року по 25 січня 2018 року, з 29 березня 2018 року по 30 квітня 2018 року, з 30 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року, з 03 серпня 2018 року по 30 вересня 2018 року приймав участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей та у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про нарахування та стягнення відсотків за користування кредитом суд виходив з того, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів погодження сторонами кредитного договору збільшення розміру відсоткової ставки з 36 % до 84 % річних та врахування банком вимог ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому розрахунок позивача щодо нарахованих і погашених (списаних) за рахунок кредиту відсотків за збільшеним розміром не відповідає обставинам справи та вимогам закону і свідчить про необґрунтованість вимог позивача в цій частині. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції щодо відмови позивачу у стягненні відсотків узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII). Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримався вимог, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Аналогічна правова позиція висловлена ВС у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131цс19) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. У ст. 628 ЦК України йдеться про те, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. З 1 липня 2019 року банк змінив відсоткову ставку з 36% річних до 84% річних, однак відповідач не був повідомлений про це. Посилання позивача на те, що про зміну відсоткової ставки зазначено в Умовах та Правилах, які почали діяти з 01 вересня 2019 року не заслуговує на увагу, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Аналогічна правова позиція висловлена ВС у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131цс19) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Відповідно до частини четвертої ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Відповідно до ч. 1-4 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. При цьому, право на зміну відсоткової ставки в односторонньому порядку не є абсолютним, так як кредитним договором повинно бути чітко передбачено на який розмір може збільшуватися відсоткова ставка, оскільки не зрозуміло чому саме в такому розмірі нараховується відсоткова ставка на суму заборгованості. Відповідно до правової позиції у справі № 6-82цс16, висловленої у постанові Верховного суду України від 30 листопада 2016 року, звертається увага на те, що вирішуючи питання про правомірність зміни банком процентної ставки за користуванням кредиту, суд відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору та вимог частини четвертої ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не врахував, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Як встановив суд і вбачається з матеріалів справи доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про зміну відсоткової ставки за кредитом позивачем не надано і доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують. Як уже зазначалося відповідно до довідки ГУНП В Сумській області ОСОБА_1 починаючи з 07 листопада 2015 року і по 30 вересня 2018 року неодноразово приймав участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей та у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської федерації у Донецькій та Луганській областях. Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту і призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. З огляду на вказані обставини, колегія суддів знаходить законним висновок суду про те, що розрахунок позивача щодо нарахованих і погашених (списаних) за рахунок кредиту відсотків за збільшеним розміром не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а відтак, розрахунок нарахованих відповідачу відсотків, не можна вважати правильним. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту ст. ст. 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на доказування суми заборгованості для її відшкодування з іншої сторони, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду без відповідних дій з боку сторони з приводу необхідності надання чи збирання певних засобів доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначити розмір заборгованості по відсотках, оскільки тягар доведення обґрунтованості позовних вимог покладено саме на позивача, який не надав місцевому суду розрахунку заборгованості по процентам, виходячи з узгодженої сторонами базової процентної ставки та вимог ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відтак, доводи апеляційної скарги про обов`язок суду розрахувати заборгованість є безпідставним. Відмовляючи в позові суд також виходив з того, що банк не довів і наявність у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, оскільки банк погашав відсотки за рахунок тіла кредиту, тим самим збільшуючи тіло кредита, що не було погоджено сторонами при укладенні договору і при цьому кошти, які відповідач сплачував на погашення тіла кредита банком фактично направлялися на сплату відсотків. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції щодо не доведення позивачем наявності у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Так, за змістом позовних вимог станом на 27 жовтня 2020 року заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 46783,82 грн, у той же час з наданого банком другого розрахунку вбачається, що банк погашав відсотки за рахунок тіла кредиту (четверта колонка вказаного розрахунку) (а.с. 7-11). Доказів погодження сторонами договору в письмовій формі такого порядку погашення відсотків позивачем не надано. Такі дії банку не відповідають суті кредитних правовідносин, оскільки проценти за своєю суттю є платою за користування кредитними коштами. Отже, шляхом погашення відсотків за рахунок тіла кредиту банк безпідставно збільшив тіло кредиту на загальну суму 46783,82 грн. Таким чином, відповідач не знаючи постійно сплачував кошти, які позивач безпідставно направив на погашення тіла кредиту, яке утворилося як «Відсотки погашені за рахунок кредиту» у розмірі 57 130,60 грн. У зв`язку з цим, у позивача і утворилася неіснуюча заборгованість по тілу кредиту у розмірі 46 783,82 грн. З врахуванням того, що банк безпідставно до тіла кредиту зарахував нараховані відсотки на загальну суму 57 130,60 грн., відтак суд вважає, що банк не довів наявність у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 46 783 грн 82 коп. Крім того, колегія суддів враховує, що за період з 30 січня 2008 року по 10 жовтня 2020 року відповідачам було використано 120757,80 грн кредитних коштів, а на погашення заборгованості було внесено 125576,50 грн, що також свідчить про не обґрунтованість позовних вимог по стягненню заборгованості за тілом кредита. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін. Зважаючи на те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 367 - 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.І. Собина Т.А. Левченко