Постанова 4816 № 591/7295/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 року м.Суми Справа №591/7295/20 Номер провадження 22-ц/816/352/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. сторони: позивач - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2020 року, в складі судді Северинової А.С., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складено 28 грудня 2020 року, в с т а н о в и в: 20 листопада 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 18 грудня 2014 року між банком та відповідачем укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, який в подальшому було змінено до 13000 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором, станом на 05 жовтня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 32816,25 грн, яку банк просив стягнути на свою користь, з яких: 16098,15 грн - заборгованість за тілом кредиту; 5625,60 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України; 11092,50 грн - заборгованість по пені. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитом, оскільки 18 грудня 2014 року відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, згідно з якою вказана анкета-заява та Умови та правила надання банківських послуг є змішаним договором про надання банківських послуг і кредитним договором, форма якого узгоджується з положеннями ст. ст. 207, 639, 642 ЦК України. Звертає увагу й на те, що відповідачем не заявлялось вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним. При цьому, відповідачу було відкрито картковий рахунок з кредитним лімітом в розмірі 13000 грн, коштами з якого відповідач користувався, отримуючи готівку в банкоматах та розплачуючись карткою за товари в магазинах, а тому відповідно до ст. 1054 ЦК України та ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право на отримання процентів за наданий кредит на рівні облікової ставки Національного банку України та передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних і інфляційних витрат. Також в апеляційній скарзі банк звертає увагу, що судом не вірно розрахована сума витрачених та фактично сплачених коштів по рахунку заборгованості, оскільки з виписки по рахунку вбачається скільки відповідач отримав кредитних коштів, а скільки погасив. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що банк, посилаючись на невиконання умов кредитного договору від 18 грудня 2014 року, вказує про видачу йому карток та надання кредиту, починаючи з 01 вересня 2008 року і надає розрахунок заборгованості, починаючи з 12 травня 2014 року, що передує даті укладення договору. Звертає увагу й на те, що доводи апеляційної суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) щодо необхідності доведення позивачем факту ознайомлення відповідача з конкретними умовами та тарифами надання кредиту. Погоджується відповідач й з висновками суду в частині того, що виплачена ним сума на погашення заборгованості перевищує суму отриманих кредитних коштів, а тому за умови не доведення позивачем погодження умов кредитного договору, відсутні підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту, що в свою чергу спростовує й підстави для стягнення заборгованості за процентами. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову 32816,25 грн не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 18 грудня 2014 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту (а.с. 19). Друкованим текстом анкети-заяви передбачено, зокрема, наступне: «Я згоден (-на) з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомився (-лась) і згоден (-на) з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які надані мені для ознайомлення у письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.pb.ua. Я зобов`язуюсь виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті ПриватБанку www.pb.ua». Тип кредитної картки, її номер, термін дії, сума бажаного кредитного ліміту або інші умови кредитування в анкеті-заяві не зазначено. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 10 червня 2014 року № СП-2014-6780656, які відповідачем не підписані (а.с. 20, 21-52, 53). Згідно з розрахунком позивача, станом на 05 жовтня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 32816,25 грн, яку банк просив стягнути на свою користь, з яких: 16098,15 грн - заборгованість за тілом кредиту; 5625,60 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України; 11092,50 грн - заборгованість по пені (а.с. 16 зворот). За даними довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_1 згідно з кредитним договором б/н отримав кредитні картки: № НОМЕР_1 (дата відкриття - 01 вересня 2008 року, термін дії - до 04/10), № НОМЕР_2 (дата відкриття - 22 червня 2010 року, термін дії - до 04/14), № НОМЕР_3 (дата відкриття - 12 травня 2014 року, термін дії - до 01/18), № НОМЕР_4 (дата відкриття - 26 серпня 2016 року, термін дії - до 05/20) (а.с. 17). Згідно з довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , (договір б/н) сума кредитного ліміту змінювалася і максимально було встановлено 13000 грн кредитного ліміту (а.с. 18). Також, з наданого позивачем розрахунку заборгованості судом встановлено, що сума фактично отриманих відповідачем і використаних кредитних коштів становить 87643,85 грн, в той час, як сума фактично сплачених ОСОБА_1 в рахунок повернення кредитних коштів склала 88731,31 грн. Відмовляючи позивачу у задоволенні позову про стягнення заборгованості за пенею, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі не було досягнуто домовленості у належній формі, передбаченій законодавством, щодо істотних умов такого договору, а саме, не узгоджено у письмовій формі (не зазначено в анкеті-заяві) про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання, а надані банком витяги з Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів не підписані відповідачем, тому не можуть бути складовою частиною кредитного договору. При цьому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 16098,15 грн, оскільки сума сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором фактично перевищила суму кредитних коштів, отриманих ним і використаних за кредитним договором, а з огляду відсутність заборгованості за тілом кредиту, то відсутні підстави і для стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Підставами позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, та стягнення заборгованості за тілом кредиту, пені, визначених відповідно до вказаних Умов та правил, а також Тарифів банку та відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України йдеться про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Як передбачено ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 грудня 2014 року процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути заборгованість за пенею. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 грудня 2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Також, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (30 жовтня 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (03 вересня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 16098,15 грн, оскільки сума сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (88731,31 грн) фактично перевищила суму кредитних коштів, отриманих ним і використаних за кредитним договором (87643,85 грн), що виходячи із відсутності погодження сторонами при укладенні кредитного договору умов про плату за користування кредитними коштами у вигляді нарахування відсотків, об`єктивно свідчить про виконання відповідачем кредитних зобов`язань, як за тілом кредиту, так і за відсотками, нарахованими згідно із ст. 625 ЦК України. Що стосується посилань апеляційної скарги на неправильний розрахунок судом першої інстанції сум використаних кредитних коштів та коштів, сплачених на погашення заборгованості, то вони є безпідставними, оскільки позивач, не погоджуючись з такими висновками суду, не наводить конкретних мотивів та розрахунків, які б спростували такі висновки суду. Також, колегія суддів бере до уваги той факт, що згідно з вимогами позову, кредитний договір б/н був укладений між позивачем і відповідачем 18 грудня 2014 року, у той час, як розрахунок заборгованості за кредитним договором наданий позивачем за період з 12 травня 2014 року по 05 жовтня 2020 року, тобто стосується періоду, який передував укладенню договору. Крім того, банком до позову були надані довідка про надані кредитні картки та довідка про зміну кредитного ліміту, а також виписка по картковому рахунку, з яких вбачається, що видача кредитних карток, встановлення кредитних лімітів та рух по рахунку розпочинається з 01 вересня 2008 року, у той час, як кредитний договір між позивачем і відповідачем було укладено 18 грудня 2014 року, як зазначав банк у позовній заяві, а тому, з огляду на ці обставини, колегія суддів знаходить сумнівним те, що вищевказані докази (розрахунок заборгованості, довідки та виписка по банківському рахунку), додані банком до позову, стосуються кредитного договору б/н від 18 грудня 2014 року, на який банк посилається в позові. За встановлених обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду про не доведення позивачем наявності заборгованості у відповідача за кредитним договором з підстав, наведених вище, і доводи апеляційної скарги про протилежне не спростовують висновків місцевого суду. Що стосується доводів апеляційної скарги про стягнення з відповідача на користь банку процентів за наданий кредит на рівні облікової ставки Національного банку України та передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних і інфляційних витрат, то вони з огляду на не доведення позивачам наявності у відповідача заборгованості за тілом кредиту є безпідставними та не заслуговують на увагу. Крім того, додані до апеляційної скарги розрахунки щодо суми заборгованості відповідача за процентами та відповідальністю, передбаченою ст. 625 ЦК України, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, як нові докази, оскільки позивачем не наведено об`єктивних причин, які перешкоджали йому подати ці докази до суду першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367 - 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - О.Ю.Кононенко Судді: О.І. Собина Т.А. Левченко