Постанова Одеський апеляційний суд № 523/5152/17

Номер провадження: 22-ц/813/4552/21 Номер справи місцевого суду: 523/5152/17 Головуючий у першій інстанції Бабаков В.П. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Погорєлової С.О., Князюка О.В. за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Федорченко Тетяна Михайлівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, ВСТАНОВИВ: У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Федорченко Тетяна Михайлівна про визнання договору купівлі-продажу 9/10 часток житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 04.02.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недійсним та скасування реєстрації права власності на зазначене майно за ОСОБА_1 , мотивуючи це тим, що 04.02.2016 року між нею та відповідачем був укладений вищевказаний договір купівлі-продажу належного їй майна. Проте, цей договір було укладено під впливом важких обставин і вкрай на невигідних для позивача умов. Так, позивач зазначає, що за місяць до укладення нею з відповідачем договору купівлі-продажу, невідомі особи викрали її та вимагали від неї укласти на них генеральну довіреність, яка надасть право від імені позивача розпоряджатися її майном. Вищезазначені обставини змусили її відчужити свою частку на сусіда, відповідача по справі. Проте, грошей чи будь-якої іншої матеріальної допомоги вона від нього не отримувала. Вона продовжує проживати у спірному будинку, сплачувати всі комунальні платежі, та матеріально утримувати житло. Позивач вважає, що спірний договір укладений нею на невигідних умовах, під впливом важких обставин, у зв`язку з чим звернулася з цим позовом до суду про визнання договору недійсним. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсними два договори купівлі-продажу, укладені 04.02.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Тетяною Михайлівною та зареєстровані в реєстрі за №№ 189,

192. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640 гривень. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції усім зазначеним вимогам не відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог. Однак, колегія суддів не може погодитись зі вказаним висновком суду, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що: -позивачці на підставі Свідоцтва про право власності виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 30.05.2012 року (Серія НОМЕР_1 ) належав на праві власності будинок АДРЕСА_2 , зареєстрованого в Єдиному державному реєстрі права власності 18.06.2012 року (т.1 а. с. 184); -04.02.2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Тетяною Михайлівною посвідчено два договори купівлі-продажу, згідно яких позивачка продала, а відповідач купив 9/10 та 1/10 частини вказаного будинку за 53 782, 20 грн. та 5975, 80 грн. відповідно (т.1 а. с. 9-10; 182 з обох боків). Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Договір купівлі-продажу земельної ділянки, окремого майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі (стаття 657 ЦК України). Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний) правочин (частини друга, третя статті 215 ЦК України). ОСОБА_2 посилалась як на підставу заявлених нею позовних вимог на те, що оспорюваний правочин було вчинено під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для неї умовах. Згідно з положеннями частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Правочин, про визнання якого недійсним заявлені вимоги з підстав, визначених статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин у зв`язку з тяжкими для неї обставинами і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і таким, що відповідає її внутрішній волі. Підставами визнання правочину недійсним згідно зі статтею 233 ЦК України, які визначають предмет доказування у справі, є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Аналогічні правові висновки щодо тлумачення і застосування статті 233 ЦК України викладено також, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 640/7901/17, від 25 січня 2021 року у справі № 550/4245/18 та від 18 лютого 2021 року у справі № 484/4041/18. Як вбачається з умов Договорів від 04.02.2016 року : -гроші продавець отримав від покупця повністю до підписання вказаного договору. Підписання договору свідчить, що розрахунки за відчужувану нерухомість здійснені повністю та про відсутність претензій до покупця по оплаті з боку продавця (п. 2 Договорів); -оціночна вартість нерухомості, що відчужується, складає 53 782,20 грн. (9/10) та 5 975,80 грн. (1/10) (п. 3 Договорів); -продавець ( ОСОБА_2 ) свідчить, що договір не укладається під впливом тяжкої для продавця обставини або під загрозою (п.4 Договорів); -сторони свідчать, що у тексті договорів зафіксовані усі істотні умови, що стосуються відчуження вищевказаної нерухомості. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення (п. 12 Договорів). Договори купівлі-продажу на 9/10 часток будинку та на 1/10 частку будинку підписані сторонами в присутності приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М., яка встановила особи сторін та перевірила їх дієздатність, а також належність часток спірного будинку, що були предметом кожного з договорів купівлі-продажу позивачці, про що зазначено у договорах. В якості обставин, що підтверджують продаж належного позивачу будинку під впливом тяжкої обставини позивач вказує на те, що приблизно за місяць до вчинення оспорюваних договорів купівлі-продажу, її викрали невідомі особи, тримали в закритому приміщенні без їжі та води майже тиждень та всіляко спонукали до видачі генеральної довіреності. За фактом таких дій невідомих осіб позивач звернулася до поліції і було розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. ст. 15, 190 КК України (т.1 а. с. 114-117). Крім того, ОСОБА_2 у позові вказувала, що ОСОБА_1 скористався цими важкими обставинами і вона позбулася майна на вкрай невигідних умовах та при цьому ще взагалі не отримала гроші від продажу будинку. В матеріалах справи містяться копії матеріалів кримінального провадження 12015160490007959 (т.1 а. с. 114-142). Під час проведення досудового розслідування ОСОБА_2 вказувала, що 25.12.2015 року вона на прохання невідомої особи на ім`я ОСОБА_3 взяла папку з документами і разом з ОСОБА_3 та невідомою особою на ім`я ОСОБА_4 поїхала на таксі в якийсь готель в центрі міста Одеси і там вони поселилися в номері, де пробули 2 дні - суботу та неділю. У понеділок вони з ОСОБА_3 пішли до нотаріуса для складання договору купівлі-продажу. Коли вони виходила з готелю, то помітила, що номер, де вона проживала мав номер НОМЕР_2 , а назва готелю - «Зірка». По приходу до нотаріуса, коли вона залишилась з нотаріусом сам на сам, то нотаріус з`ясувала, що ОСОБА_3 не її онука, як та казала, і що вона переоформляти квартиру на неї не хоче. Ні ОСОБА_3 ні ОСОБА_4 вона більше не бачила і від нотаріуса поїхала додому, де розповіла все сусідам і ті викликали поліцію. При цьому ОСОБА_2 зазначила, що забула у нотаріуса папку з документами на будинок, але не бажала викликати поліцію, оскільки будинок вона не переоформила і шкоди їй спричинено не було (т.1 а. с. 124-125). Згідно з поясненнями адміністратора готелю «Зірка» ОСОБА_5 дійсно 26.12.2015 року до готелю заселилися громадяни у номер НОМЕР_2 . Правила заселення в готелі не передбачають уточнення анкетних даних громадян. На випадок непередбачуваних обставин залишають певну грошову суму - 100 грн. Книги реєстрації громадян в готелі немає. ОСОБА_5 впізнала представлену їй працівниками поліції ОСОБА_2 і вказала, що та перетиналась по території готелю вільно та самостійно. Будь-яких заяв від неї, що її нібито утримують проти волі не надходило. 28.12.2015 року громадяни з номера 232 виселилися (т. 1 а. с. 122). З пояснення ОСОБА_1 від 29.12.2015 року вбачається, що ОСОБА_2 протягом останніх кількох років неодноразово складала заповіти на сусідів з їх вулиці, які її доглядали, а потім через деякий час ОСОБА_2 з різних причин ці заповіти скасовувала (т. 1 а. с. 120). Згідно з поясненнями ОСОБА_2 від 30.12.2015 року вона підтвердила, що дійсно неодноразово складала на різних осіб заповіти, які потім скасовувала. Останній заповіт вона склала 24.12.2015 року на ОСОБА_1 (т.1 а. с. 124-125). У запереченнях від 25.09.2017 року щодо договору купівлі-продажу ОСОБА_2 вказувала, що в неї дійсно були плани їхати з Одеси. Гроші у відповідача та його матері, а також інших осіб, вона ніколи не позичала. Будинок не продався і вона залишилась. Потім її почали переслідувати невідомі особи. 25.12.2015 року ці особи у неї вдома прив`язали її до стільця і шукали якісь документи. Тоді в неї було вкрадено паспорт, гроші, трудову книжку. Її саму також вкрали і після тримання у важких умовах, повезли до нотаріуса для підписання важливого документа. Після того, як їй вдалося втекти від шахраїв вона повернулась додому, але шахраї вкрали в неї ключі від будинку і тому вона оселилася у будинку, де проживав ОСОБА_1 та його мати. Під час тимчасового проживання у відповідача, той запевнив її, що шахраї не залишать спроби забрати в неї будинок і умовив її оформити продаж будинку на відповідача. Гроші вона від відповідача не отримала і під час оформлення договорів купівлі-продажу відповідач кричав на неї і фактично примусив підписати вказані договори (т.1 а. с. 51-53). Не визнаючи позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 08.08.2017 року подав письмові заперечення, в яких вказав, що після того, як у грудні 2015 року ОСОБА_2 склала на нього заповіт, на початку 2016 року вона повідомила, що хоче поїхати з Одеси до Молдови і їй потрібні гроші і запропонувала йому придбати в неї будинок шляхом оформлення договору купівлі-продажу. Оскільки будинок ОСОБА_2 розташований поблизу з будинком, де відповідач мешкає з матір`ю, і він найближчим часом бажав створити власну сім`ю, він погодився купити будинок. Ціна будинку була визначена з урахуванням оцінки і він сплатив гроші ОСОБА_2 , а та ретельно ознайомившись з договором ніяких зауважень або незгоди з його умовами не виразила і в присутності нотаріуса, який роз`яснив сторонам умови та наслідки підписання договору, підписала договір купівлі-продажу будинку. Після укладення договору купівлі-продажу будинку, він змінив замки на вхідних дверях, але на прохання ОСОБА_2 дозволив їй деякий час мешкати у будинку до її від`їзду до Молдови і тому надав їй новий ключ від вхідних дверей. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить до переконання, що обставини, які викладені ОСОБА_2 у заяві та поясненнях від 29.12.2015 року, коли вона не наполягала на порушенні кримінального провадження з приводу спроби посягання невідомих осіб на належний їй будинок у зв`язку з тим, що будинок залишився в її власності, але через місяць після вказаних подій не повідомляючи слідчому про ймовірне продовження дій спрямованих на позбавлення її права власності на будинок, приймає рішення про укладення договорів купівлі-продажу з відповідачем, в яких вказано, що ці договори не укладаються під впливом тяжкої для продавця обставини або під загрозою і що гроші продавець отримав від покупця повністю до підписання вказаного договору, а також, що підписання договору свідчить, що розрахунки за відчужувану нерухомість здійснені повністю та про відсутність претензій до покупця по оплаті з боку продавця, не надають підстав для висновку, що укладення сторонами оспорюваних договорів купівлі-продажу будинку дійсно відбулося у зв`язку тяжкими для позивача обставинами і на вкрай невигідних для неї умовах. При цьому будь-яких доказів, що укладення оскаржуваних договорів взагалі не відбулося би у разі відсутності обставин, з приводу яких було розпочате досудове розслідування 30.12.2015 року, а також доказів, які б спростовували, що оціночна вартість спірного будинку 53 782, 20 грн. (9/10 часток) та 5 975,80 грн. (1/10 частки), а всього 59 758 грн., діючим ринковим цінам на таку нерухомість станом на час укладення договорів не відповідають і, як слідство призвело до вкрай невигідних умов продажу, позивачем не надано. Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд першої інстанції на зазначені положення законодавства уваги не звернув, належної оцінки встановленим у справі обставинам і доказам, які додані до справи не надав та не врахував, що умовами договору сторони визначили ціну об`єкту на підставі оціночної вартості, яка відповідає їх бажанню та волевиявленню і що позивач, як продавець отримала гроші до підписання договорів купівлі-продажу і не має претензій до відповідача, як покупця, і що зазначену оцінку вартості будинку позивач у встановленому порядку не оскаржувала і належними доказами невідповідність проведеної оцінки дійсним ринковим цінам на відчужену нерухомість, не спростувала. При таких обставинах наведені у позові обґрунтування про відсутність у позивача волевиявлення на відчуження квартири в тому числі і за ціною нижче її дійсної вартості, а також, що договори купівлі-продажу квартири були вчинені позивачкою під впливом тяжкої для неї обставини не можуть вважатися належним чином обґрунтованими та доведеними. З урахуванням встановлених у справі обставин та наданих доказів, у суду першої інстанції не було підстав для висновку, що укладення договорів купівлі-продажу спірного будинку дійсно відбулося у зв`язку з тяжкими для позивача обставинами і на вкрай невигідних умовах, і як слідство, у суду були відсутні підстави для задоволення заявлених позивачем вимог. Враховуючи наведене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним - без задоволення. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2019 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Федорченко Тетяна Михайлівна, про визнання договору купівлі-продажу від 04 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недійсним - залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 07.04.2021 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: С.О. Погорєлова О.В. Князюк