Ухвала КАС ВС № 344/3310/16-а

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 06 квітня 2021 року м. Київ справа № 344/3310/16-а провадження № К/9901/10689/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Коваленко Н.В., Кравчука В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі № 344/3310/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дій, у с т а н о в и в: У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську, в якому просив: - визнати дії відповідача з розрахунку пенсії по інвалідності першої групи по шифру 415 неправомірними з 19.03.2008 по 07.06.2011; - визнати дії з розрахунку пенсії на загальних підставах по шифру « 150» згідно із ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» протиправними з 08.06.2011, при нарахуванні пенсії взяти заробіток позивача з персоніфікованого обліку за 2 останні роки, перед інвалідністю; - зобов`язати здійснити перерахунок пенсії відповідно до ст. ст. 49, 51, 55, ч.2 ст. 56, ст. 67, 70, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», п. «б» ст. 13, ст. ст. 15, 23, 25, 29, 33, 87, 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з компенсацією втрати частини пенсії, що утворилась; - зобов`язати здійснити перерахунок пенсії згідно вимог ст. ст. 49, 51, 55, ч.2 ст. ст.56, 67, 70, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та п. «б» ст. 13, ст. ст 15, 23, 25, 29, 33, 87, 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08.06.2011. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.06.2016, позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду. Згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.06.2016 про залишення без розгляду позовної заяви в справі № 344/3310/16-а скасовано, справу № 344/3310/16-а направлено для продовження розгляду до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області. Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.10.2016 в позові ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії відмовлено. Відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.10.2016 у справі № 344/3310/16-а - залишено без змін. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020, постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.10.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.07.2020, справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії передано за підсудністю на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.10.2020, яке було залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено. Не погодившись з такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю. Дослідивши зміст касаційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті касаційного провадження у цій справі належить відмовити з огляду на таке. Приписами пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках. Тому розв`язуючи питання про прийнятність касаційної скарги, Верховний Суд, насамперед, має з`ясувати, чи належить справа, що в ній подається касаційна скарга, за своїми ознаками до тих справ, судові рішення в яких можуть оскаржуватися у касаційному порядку. Законодавець у КАС України встановив диференційований підхід до визначення категорій справ, які належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, за критерієм їхньої складності, виокремивши з-поміж них справи незначної складності, для яких з огляду на їхні змістовні ознаки встановлений особливий порядок судового розгляду, зокрема й щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, ухвалених в таких справах. За приписами пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначна справа) вважається адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. У частині шостій статті 12 КАС України закріплено перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положеннями пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Спір у цій справі виник через дії Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську з розрахунку пенсії по інвалідності першої групи ОСОБА_1 по шифру 415 з 19.03.2008 по 07.06.2011, а також дії з розрахунку його пенсії на загальних підставах по шифру 150 згідно зі статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.06.2011. Тому з огляду на те, що предметом спору є дії суб`єкта владних повноважень щодо обчислення пенсійного забезпечення особи, ця справа є справою незначної складності відповідно до вимог пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України. Водночас за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Означені критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. У касаційній скарзі заявник зазначає про обставини, на підставі яких Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську мало б, на думку скаржника, здійснити розрахунок його пенсії відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також надає правове обґрунтування наведеним ним обставинам. Натомість ці обставини та аргументи не є підставою для касаційного перегляду справи незначної складності, оскільки скаржник не обґрунтував у касаційній скарзі, чи стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; чи був скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; чи справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; чи суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Колегія суддів також не встановила випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності. У поданій касаційній скарзі позивач зазначає, що вона становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для учасника справи, однак при цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Також, посилання скаржника на те, що розгляд даної справи становить значний суспільний інтерес, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наявність «суспільного інтересу» як обставина, яка може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от: 1) суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій); 2) інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов`язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій). У світлі обставин цієї справи та з обґрунтувань касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав, які б дозволили стверджувати, що вона становить значний суспільний інтерес. Доводи, наведені позивачем у його касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх. Також колегія суддів зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 в справі № 373/2054/16-ц викладений висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Суд відхиляє твердження скаржника про відсутність правового висновку Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, оскільки у касаційній скарзі останнім не зазначено, який саме висновок необхідно сформулювати та на підставі аналізу яких актів законодавства, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена, шляхом формулювання нової правової позиції. Так, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі № 344/3310/16-а, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню. Крім того, необґрунтованими є доводи позивача щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій при повторному розгляді справи правового висновку, зробленого у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 344/3310/16-а, оскільки, як встановлено колегією суддів, цим судовим рішенням справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, а суди першої та апеляційної інстанцій, в свою чергу, при новому розгляді взяли до уваги висновки, зроблені у вищевказаній постанові Верховного Суду. Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судове рішення, яке за законом не належить оскаржувати у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою треба відмовити. Керуючись приписами статей 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі № 344/3310/16-а.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач А.А. Єзеров Суддя Н.В. Коваленко Суддя В.М. Кравчук