Постанова КАС ВС № 140/1728/19

ПОСТАНОВА Іменем України 31 березня 2021 року Київ справа №140/1728/19 адміністративне провадження №К/9901/13963/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючої судді - Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., секретаря судового засідання Вітковської К.М., представника позивача Нестеришина Т.С., представника відповідача Ярошика Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року (суддя: Ковальчук В.Д.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (Довгополов О.М., Гудим Л.Я., Святецький В.В.) у справі за адміністративним позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Україна» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в с т а н о в и в : Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Україна» (далі - ПОСП «Україна», позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Волинській області, (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач), в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.04.2019 №№0003351401, 0005291303, 0005311303, 0005321303, 0005301303. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, позов було задоволено повністю. Не погоджуючись з такими судовими рішеннями відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ «Зміна» і ТОВ «Скайап», ТОВ «Лорен Компані», ТОВ «Марітон Україна», ТОВ «Суперія», ТОВ «Юкрейніан Сейл Кей», ТОВ «Дейнеко Груп», ТОВ «Будрезерв Б», ТОВ «Ерстетайм», ТОВ «ХК Леон», ТОВ «Кама Сервіс», ТОВ «Гравіойл», ТОВ «Файна Фуд», ТОВ «Артфорум Групп», ТОВ «СВО Плюс» та ТОВ «Зернотранс груп», оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних. Як підставу касаційного оскарження відповідач вказав п.1 ч.4 ст 328 КС України, застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 06.03.2018 по справі №804/5444/16, від 26.06.2018 по справі №816/1422/17, від 30.01.2018 по справі № 826/354/13-а, від 15.06.2018 по справі №812/4507/13-а, від 11.09.2018 по справі №805/2316/16-а, від 20.06.2018 по справі №826/7271/15 щодо застосування положень підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198,3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України). У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. У судовому засіданні представник відповідача підтримав свої вимоги, а представник позивача - свої заперечення, з підстав та обґрунтувань, викладених в касаційній скарзі та відзиві на неї, відповідно. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з 22.01.2019 до 25.02.2019 працівники ГУ ДФС у Волинській області провели документальну планову виїзну перевірку ПОСП «Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства та щодо нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за результатами якої складено Акт від 04.03.2019 року № 3810/14-04/03735446. В ході вищеозначеної перевірки податковим органом встановлено порушення платником податків: п. 44.1 ст. 44, п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189, п. п. 198.1, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі -ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті, в сумі 2578598,00 грн; пп. пп. 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п. п. 176.1, 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого несвоєчасно перераховано податок з доходів фізичних осіб (ПДФО) на загальну суму 292911,32 грн та не перераховано ПДФО на загальну суму 144957,08 грн; пп. пп. 168.1.2, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. 170.1.1 п. 170.1 ст. 170, підрозділу 10 п. 16 ПК України, внаслідок чого не перераховано військового збору при виплаті платникам податків доходу за період, що перевірявся, на загальну суму 9864,96 грн. 01 квітня 2019 року на підставі зазначеного акту перевірки ГУ ДФС у Волинській області прийняло наступні податкові повідомлення-рішення: № 0003351401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 3 223 247,50 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням 2578598,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 644649,50 грн.; № 0005291303, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510,00 грн з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати; № 0005311303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 154 618,79 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням 118379,52 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями- 36239,27 грн; № 0005321303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 12331,20 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням 9864,96 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2466,24 грн; № 0005301303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 34197,12 грн, в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями 30958,03 грн та нараховано пеню в розмірі 3239,09 грн. Вважаючи такі рішення податкового органу протиправними, позивач оскаржив їх в судовому порядку. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2019 № 0003351401 суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту. Оцінюючи ж правомірність податкових повідомлень-рішень від 01.04.2019 №0005291303, № 0005311303, № 0005321303 і № 0005301303 суди виходили з того, що оскільки на момент прийняття контролюючим органом означених податкових повідомлень-рішень податкові зобов`язання з доходів фізичних осіб та військового збору були сплачені позивачем добровільно, такі акти індивідуального характеру втратили свою актуальність, а тому також підлягають скасуванню. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне. За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. В свою чергу правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 01.04.2019 № 0003351401 стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з придбання (продажу/надання) товарів та послуг з ТОВ «Зміна» і ТОВ «Скайап», ТОВ «Лорен Компані», ТОВ «Марітон Україна», ТОВ «Суперія», ТОВ «Юкрейніан Сейл Кей», ТОВ «Дейнеко Груп», ТОВ «Будрезерв Б», ТОВ «Ерстетайм», ТОВ «ХК Леон», ТОВ «Кама Сервіс», ТОВ «Гравіойл», ТОВ «Файна Фуд», ТОВ «Артфорум Групп», ТОВ «СВО Плюс» та ТОВ «Зернотранс груп». Так судами встановлено, що у період, який перевірявся, ПОСП «Україна» з метою здійснення сількогосподарської діяльності було укладено низку господарських договорів з означеними вище контрагентами. На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за такими операціями позивачем були надані: видаткові накладні, податкові накладні, акти прийому-здачі, оборотно-сальдові відомості, тощо. Всі вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку. Здебільшого висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами ґрунтуються на податковій інформації, з якої встановлено певні ознаки нереальності здійснення контрагентами позивача господарських операцій. Проте колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на податкову інформацію щодо контрагентів позивача, оскільки позивач як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та податкового законодавства, а тому не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання. Зазначене підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини: рішенням Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 (заява №803/02) у справі «Інтерсплав проти України»; рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 (заява №3991/03) «Справа БУЛВЕС проти Болгарії»; рішенням Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 (заява №6689/03) у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії». Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні бути підтверджені належними, достатніми, достовірними доказами із законних джерел. У свою чергу контролюючим органом, за висновками судів, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його покупців, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ПОСП «Україна» спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо. Стосовно посилань податкового органу на те, що окремі з контрагентів ПОСП «Україна» є фігурантами кримінальних проваджень за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 191, 205, 212 Кримінального кодексу України, судами було враховано, що на час розгляду даної адміністративної справи не існує жодного обвинувального вироку суду щодо посадових осіб таких товариств. В свою чергу, формальне посилання фіскального органу на існування досудового розслідування в межах кримінального провадження не може бути підставою для висновків щодо нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами. Аналогічні висновки щодо застосування норм права висловлені у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 820/1100/18 та від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17. Так само необґрунтованими є посилання контролюючого органу на пояснення, надані директором ПОСП «Україна» ОСОБА_1 як свідком в рамках таких кримінальних проваджень, адже, як доцільно зауважено судами попередніх інстанцій, аналіз змісту таких пояснень не дає підстав для однозначного висновку про безтоварність спірних господарських операцій, а зводиться виключно до неможливості підтвердити або спростувати факти укладення господарських договорів з деякими контрагентами за давністю часу. Посилання скаржника на відсутність у контрагентів позивача основних фондів також не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладеним ним договорам, про що неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 20 січня 2021 року по справі № 826/8525/16 та від 27 січня 2020 року по справі №2040/5325/18. Верховний Суд також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. У зв`язку з викладеним колегія судів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем підтверджено факт реальності господарських операцій з контрагентами у спірні періоди, а наявні в матеріалах справи документи містять достатні дані про зміст наданих послуг та її учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій. Касаційна скарга відповідача не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були наведені відповідачем раніше, та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. Доводи скаржника про те, що оскаржувані рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 по справі №804/5444/16, від 26.06.2018 по справі №816/1422/17, від 30.01.2018 по справі № 826/354/13-а, від 15.06.2018 по справі №812/4507/13-а, від 11.09.2018 по справі №805/2316/16-а, від 20.06.2018 по справі №826/7271/15 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правовідносини у даних справах не є подібними, а тому такі висновки не є релевантними до спірних правовідносин. В контексті наведеного, колегія суддів також зазначає, що обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, як і загальна оцінка судами їх сукупності, не може визнаватись як подібність правовідносин за наявності істотних розходжень у фактичних обставинах. Тут ще варто зазначити, що висновки судів попередніх інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів вважає, що позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, сум за спірними господарськими операціями, - з огляду на що погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність та необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2019 № 0003351401. Поряд із цим, колегія суддів вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2019 №0005291303, № 0005311303, № 0005321303 і № 0005301303 та зазначає наступне. Відповідно до п. 86.1. ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті (п. 86.8. ст. 86 ПК України.) Як вбачається з матеріалів справи, факт несвоєчасності сплати податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору позивачем не заперечувався, ані в ході проведення перевірки, ані в ході досудового оскарження її результатів. Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі Акту перевірки, складеного за результатом аналізу своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, платежів та з урахуванням фактів та обставин, які свідчать про порушення платником податків податкової дисципліни, відображених в матеріалах перевірки. Відтак, на переконання колегії суддів, відсутні підстави вважати, що при прийнятті таких податкових повідомлень-рішень відповідач діяв не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що не передбачені Конституцією та законами України. Подальша ж сплата податкових зобов`язань, визначених (донарахованих) контролюючим органом за результатами податкової перевірки, не може нівелювати факт порушення платником податків вимог податкового законодавства та, як наслідок, бути підставою для звільнення від відповідальності у вигляді штрафних санкцій. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить висновку, що доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими. Згідно з вимогами статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судові першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зважаючи на те, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2019 року №0005291303, № 0005311303, № 0005321303 і № 0005301303 та ухваленні в цій частині нового рішення про відмову у позові. В іншій частині оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому скасуванню не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд п о с т а н о в и в : Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року скасувати в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 01 квітня 2019 року №0005291303, № 0005311303, № 0005321303 та № 0005301303, в задоволені позову в цій частині - відмовити. В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується. Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх Судді: О.В. Білоус Н.Є. Блажівська Повний текст постанови виготовлено 05 квітня 2020 року.