Ухвала КАС ВС № 140/14462/24

УХВАЛА 19 травня 2025 року м. Київ справа №140/14462/24 адміністративне провадження № К/990/19208/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Ханової Р. Ф., суддів - Бившевої Л. І., Хохуляка В. В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 140/14462/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимог та рішення,- УСТАНОВИВ: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду із позовом та просила визнати протиправними і скасувати прийняті Головним управлінням ДПС у Волинській області податкові повідомлення-рішення від 20 червня 2024 року №№ 0171922407, 0171942407, 0171952407, 0171962407; вимогу від 20 червня 2024 року № Ф-0171262407; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 вересня 2024 року № Ф-3383-0320У; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20 червня 2024 року № 0171312407. Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року було відкрите провадження у справі за вказаним адміністративним позовом. 31 січня 2025 року представник позивача Крючкова О. Б. подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим документом Головного управлінням ДПС у Волинській області від 17 вересня 2024 року № Ф-3383-0320У про сплату боргу (недоїмки) до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. Заява обґрунтована тим, що наразі виконавчою службою у межах виконавчого провадження № 76346280 здійснюється примусове стягнення з ОСОБА_1 коштів за вимогою, яка є предметом оскарження, зокрема накладено арешт на кошти та рахунки. Тому в разі стягнення суми заборгованості за вимогою про сплату боргу (недоїмки), яка оскаржується, можуть істотно ускладнитись поновлення порушених прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №140/14462/24 стягнення на підставі виконавчого документа вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 17 вересня 2024 року №Ф-3383-0320У, яка перебуває на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ВП №76346280). Крім того, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 20 червня 2024 року №0171922407, №0171942407, №0171952407, №0171962407; визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 20 червня 2024 року №Ф-0171262407, 17 вересня 2024 року №Ф-3383-0320-У; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Волинській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20 червня 2024 року №0171312407. Апеляційний перегляд рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року триває до теперішнього часу. 06 травня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 140/14462/24, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, податковий орган вказав на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи порушели норми процесуального права та не врахували позицію Верховного Суду, висловлену в постановах від 14 грудня 2021 року у справі №240/16920/21, від 15 квітня 2022 року у справі №440/6755/21 тощо. Відповідач акцентував увагу на необґрунтованості заяви позивача про забезпечення позову, оскільки позивач не навів будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Ознайомившись з доводами касаційної скарги податкового органу, Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України). В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України). Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2025 року у справі №280/8758/24. Застосувавши вказане вище нормативно-правове регулювання, суди попередніх інстанцій вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки відновлення порушених прав без вжиття заходів забезпечення позову вимагатиме значних зусиль, оскільки у разі задоволення позовних вимог позивач знову матиме право перебувати на спрощеній системі оподаткування, що в свою чергу потягне за собою вжиття заходів щодо зміни порядку звітування до контролюючих органів, сплати податків, тощо. Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду. Суди попередніх інстанцій також вважали, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. Доводи касаційної скарги податкового органу не спростовують зазначених висновків судів попередніх інстанцій. Посилання на ряд постанов Верховного Суду, Суд вважає недоцільним з огляду на те, що заявник касаційної скарги не врахував відмінність фактичних обставин у цих справах, що не дає можливість ототожнювати висновки судів, які здійсненні за результатом оцінки обставин справи. Висновки Верховного Суду щодо відсутності передбачених підстав для забезпечення позову, на які зробив відповідач посилання в касаційній скарзі, фактично стосуються відмінних в порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм. Відповідно до частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Таким чином, враховуючи, що правильне застосування норм права судами попередніх інстанцій є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та враховуючи необґрунтованість касаційної скарги у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити. Керуючись статтями 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 140/14462/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимог та рішення. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддіР.Ф. Ханова Л.І. Бившева В.В. Хохуляк