Постанова 4850 № 200/3394/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2021 року справа №200/3394/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Казначеєв Е.Г., суддів Міронової Г. М., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 р. у справі № 200/3394/20-а (головуючий І інстанції Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - відповідач, ГТУЮ), в якій просив: визнати протиправним проведення ГТУЮ у Донецькій області несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , згідно із наказом відповідача від 26.12.2019 № 3939/1 Про звільнення ОСОБА_1 , та наказом від 20.01.2020 № 10/1 Про внесення змін до наказу Про звільнення ОСОБА_1 від 26.12.2019 № 3939/1.; стягнути з ГТУЮ у Донецькій області середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 за період з 03.01.2020 по 29.07.2020 на загальну суму 341 272,17 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року відмолено у задоволені позовних вимог. Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що відповідачем визнаний факт несвоєчасного розрахунку з ним, а тому виплата йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є відповідальністю за допущені порушення, імперативно встановленою законодавцем у статті 117 КЗпП. Підхід застосування судом першої інстанції санкцій до відповідача створює негативний правовий базис для подальшого нехтування правами працюючих, не відновлення порушених прав вступає у пряму невідповідність нормам трудового законодавства. Вказує, що законодавець не встановлює умов чи обмежень, відповідно до яких стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є неможливим, а навпаки наголошує на безапеляційній відповідальності роботодавця за допущені порушення. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, а тому вона вважає, що має право вимагати застосування норм закріплених у статті 117 КЗпП. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 є громадянином України паспорт серія НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . ГТУЮ у Донецькій області є юридичною особою, код ЄДРПОУ 34898944, місцезнаходження: 84313, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Я. Мудрого 39/3; в стані припинення з 21.10.2019 (згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Наказом ГТУЮ у Донецькій області від 26.12.2019 № 3939/1 Про звільнення ОСОБА_1 наказано звільнити ОСОБА_1 начальника управління з питань нотаріату ГТУЮ у Донецькій області, з займаної посади 28.12.2019, у зв`язку із ліквідацією ГТУЮ у Донецькій області, згідно п. 1 ст. 40 Кодексу Законів про Працю України (далі КЗпП України) та відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу, з припиненням державної служби. Виплатити ОСОБА_1 компенсацію за частину невикористаної щорічної відпустки за період роботи 29.04.2017 по 28.04.2018 у кількості 07 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29.04.2019 по 28.12.2019 у кількості 17 календарних днів. Наказом ГТУЮ у Донецькій області від 20.01.2020 № 10/1 про внесення змін до наказу Про звільнення ОСОБА_1 від 26.12.2019 року № 3939/1 наказано внести зміни до вказаного наказу та викласти у такій редакції: Звільнити ОСОБА_1 начальника управління з питань нотаріату ГТУЮ у Донецькій області, з займаної посади 02.01.2020… Відповідно довідки про доходи від 20.01.2020 ОСОБА_1 всього за січень грудень 2019 року нараховано 558 122,42 грн, середньоденна заробітна плата за період жовтень листопад складає 2 404,97 грн., 18 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, за змістом якої просив виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку 17.02.2020. До матеріалів справи позивачем надано копію трудової книжки серія НОМЕР_3 . Відповідно до листа Ліквідаційної комісії ГТУЮ у Донецькій області від 26.03.2020 № 10.2-4/27 на ім`я Міністерства юстиції України, збільшено кошторисних призначень по КЕКВ 2110 (оплата праці) на 196 086,96 грн. та по КЕКВ 2120 (нарахування) на 1 669,44 грн. для проведення повного розрахунку по відпускним та компенсації за невикористану відпустку працівникам, які були звільненні станом на 28.12.2019; Відповідно до листа ГТУЮ у Донецькій області від 16.04.2020 № 10.2-21/31 на ім`я ОСОБА_1 , у зв`язку із виявленням технічної помилки у програмному забезпеченні ліквідаційною комісією ГТУЮ у Донецькій області йому донараховано компенсацію за невикористану частину відпустки у сумі 272,50 грн. та відпускні за 2019 рік у сумі 4 006,43 грн.; Позивачу листом від 13.04.2020 № ПІ-Д-204 надано відповідь на запит про надання публічної інформації щодо інформації про перерахунок та компенсацію за невикористану частину відпусток та перерахунок щорічних відпусток станом на 13.04.2020 щодо працівників згідно наведеного переліку. Матеріали справи містять скарги ОСОБА_1 від 21 та 27.03.2020 на дії ліквідаційної комісії ГТУЮ у Донецькій області, адресована Міністерству юстиції України з підстав виявленої невідповідності отриманого розрахунку при звільненні. Східне міжрегіональне управління юстиції листом від 28.05.2020 Про надання відповіді на запит щодо отримання публічної інформації на запит від 25.05.2020 надано відповідь щодо звернень позивача. ГТУЮ у Донецькій області листом від 23.04.2020 № 01-21/12-4, адресований начальнику Східного міжрегіонального управління (м. Харків), повідомлено про результати розгляду скарги ОСОБА_1 та виявлення необхідності доплати за посадовий оклад, за вислугу років, за інтенсивність праці, премії, загальна кількість недонарахованих коштів складає 2 886,59 грн. Сума недонарахованих коштів за відпустку протягом 2019 року складає 273,64 грн. та кошти недонараховані при виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні у сумі 214,25 грн. Також висловлено пропозицію щодо збільшення кошторисних призначень по КЕКВ 211 на суму 9 9078,88 грн. та по КЕКВ 2120 на суму 21 797,35 грн. для здійснення вищезазначених виплат; Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі № 200/455/20-а, яке набрало законної сили 29.10.2020, визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Донецькій області від 26 грудня 2019 року № 3939/1 Про звільнення ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Донецькій області від 20 січня 2020 року № 1011 Про внесення змін до наказу Про звільнення ОСОБА_1 від 26 грудня 2019 року №3939/1; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року; стягнуто з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 258 355,35 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. У зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні позивач звернулася до суду з цим позовом з вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час такої затримки. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Враховуючи вимоги частини 2статті 19 Конституції Українита частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ч.1ст.47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу. Згідно зіст.116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Вказаний у ч.1ст.117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Відшкодування, передбаченест.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей94,116,117 КЗпПі статей1,2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність. Закріплені у статтях116,117 КЗпП Українинорми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Системний аналіз норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено: при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17, від 29.07.2020 року у справі № 1.380.2019.003696, від 15 лютого 2021 року у справі № 580/2499/19, від28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19 Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65). Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. За наслідком розгляду справи № 821/1083/17 від 26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду сформулювала таку правову позицію: - умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; - під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо); - аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно; - оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Крім того, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відступивши від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. В постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду також відзначила аналогічні критерії. З викладеного висновується, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення і визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Суд апеляційної інстанції при застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує вищенаведені судові рішення Верховного Суду з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України. Матеріалами справи підтверджено, що станом на день звільнення, позивачу не виплачена компенсація за невикористані дні відпустки та заробітна плата у зв`язку із зміною дати звільнення. Повний розрахунок проведено 29 липня 2020 року ГТУЮ у Донецькій області не спростовується несвоєчасний розрахунок при звільненні з позивачем. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскільки у день звільнення позивача, повна виплата належних позивачу сум відповідачем не була проведена та відповідачем в суді не доведено відсутність вини з невиплати, з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до ст.117 КЗпП України середній заробіток період затримки розрахунку при звільненні за період з 03 січня 2020 року по 29 липня 2020 року. Для розрахунку середньоденної заробітної плати необхідно застосовувати Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року №100. Відповідно п. 1 цей Порядок застосовується, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу ІI Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року №100 встановлено, що в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 заробітна плата позивача у жовтні 2019 року становила 40298,64 грн. (кількість робочих днів 22), у листопаді 2019 року 71916,17 (кількість робочих днів 21). Середньоденна заробітна плата 2404,97 грн. Як вже зазначалось судом позивача було звільнено 02.01.2020, а датою повного розрахунку при звільненні є 29 липня 2020 року. Відповідно до листів Міністерства соціальної політики України кількість робочих днів у 2020 року становила: 142 дні. З огляду на викладене, затримка по виплаті коштів з 03 січня 2020 року по 29 липня 2020 року - день фактичного розрахунку складає 142 робочих днів, що дорівнює 341505,74 гривень. Таким чином, з урахування суми, яка сплачена при звільненні, суми яка несвоєчасно була виплачена позивачу (грошова компенсацію за невикористану відпустку, недоплачені суми заробітнох плати у звязку із зміною дати звільнення), суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов до висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15000 гривень. Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України). Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є помилковим, що обумовлює задоволення апеляційної скарги в цій частині. На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що судове рішення суду підлягає скасуванню в цій частині внаслідок неправильного тлумачення норм законодавства з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог. Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 325 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 р. у справі № 200/3394/20-а задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 р. у справі № 200/3394/20-а скасувати в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення з ГТУЮ у Донецькій області середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 за період з 03.01.2020 по 29.07.2020 на загальну суму 341 272,17 грн., прийняти нову постанову в цій частині. Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (ЄДРПОУ 34898944) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 січня 2020 року по 29 липня 2020 року у сумі 15000 грн; В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 р. у справі № 200/3394/20-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 07 квітня 2021 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.В.Геращенко Г.М. Міронова