Постанова 4824 № 756/7871/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 756/7871/20 Головуючий у 1 інстанції: Яценко Н.О. провадження №22-ц/824/4312/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 31 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В., при секретарі: Карпенку В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, - в с т а н о в и в : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 від червня 2009 року. Від даних стосунків сторони мають малолітню доньку: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із матір`ю. Зазначала, що 26 лютого 2013 року сторони зареєстровали шлюб, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції в м.Києві вчинено актовий запис №199. Позивачка вказувала, що домовленості відносно утримання дитини між сторонами не досягнуто, у зв`язку з чим позивачка просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 7000 грн. щомісячно, і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 грн. щомісячно, з проведенням індексації відповідно до закону, починаючи стягнення від 01.07.2020 року і до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні решти вимог відмовлено і здійснено розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції, ухвалення нового рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частки всіх його видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи від 01 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Скаргу обгрунтовано тим, що допущені судом у процесі розгляду справи порушення призвели до порушення інтересів дитини, яка внаслідок такого рішення щомісячно буде недотримувати значні суми, отже рішення суду також не відповідає загальним засадам цивільного судочинства, принципу справедливості, добросовісності та розумності, передбаченому п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Також апелянт зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, зокрема, статей 181, 182, 184 СК України, оскільки надав перевагу посиланням відповідача на його скрутне матеріальне становище, залишаючи поза увагою інтереси дитини, як має право на достатній рівень матеріального забезпечення. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що саме такий розмір щомісячного грошового забезпечення у твердій грошовій сумі в розмірі 4000 грн. є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини, її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах від червня 2009 року. Від даних стосунків сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 05.09.2012 року, батьками якої є ОСОБА_2 , а матір`ю - ОСОБА_1 (а.с.9) 26.03.2013 року сторони уклали шлюб (а.с.10). З позову вбачається, що малолітня дитина проживає разом із матір`ю і дана обставина відповідачем не оспорюється. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Сімейного кодексу України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. За статтею 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно доч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. За змістом ч.1, 5 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Згідно зі ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. За ст.182 СК при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до ст.7Закону Укарїни «Про державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2189 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. За ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Згідно зі ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. За ст.192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що доходу крім заробітної плати в середньому розмірі 14 478 грн. - 14 690 грн. він не має, орендує кімнату, за яку сплачує 4 500 грн. та розмір аліментів в сумі 7 000 грн. значно погіршить його матеріальний стан. В підтвердження матеріального стану надав суду довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення. Саме, враховуючи розмір доходу відповідача та з урахуванням специфіки його роботи, що позбавляє ОСОБА_2 мати додатковий дохід, та беручи до уваги обов`язок обох батьків по утриманню дитини, суд вірно вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання малолітньої доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривен, щомісячно, з проведенням індексації відповідно до закону, починаючи стягнення з 01.07.2020 року і до досягнення дитиною повноліття, оскільки, на думку суду, саме такий розмір щомісячного грошового забезпечення є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини, її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Підстав, які б дозволяли прийти до висновку про необхідність стягувати аліменти в іншому розмірі, в ході судового розгляду судом не встановлено. Згідно з ч.4 ст.273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки на час звернення з позовною заявою про стягнення аліментів та ухвалення рішення про стягнення аліментів прожитковий мінімум від січня 2020 року становив 2218 грн., то стягнута сума майже вдвічі перевищує рекомендовану до стягнення Сімейним кодексом України, і ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не надано переконливих доказів, що визначений судом розмір аліментів з урахуванням рівного обов`язку батьків не забезпечить гармонійний розвиток дитини і що розмір (4000х2=8000 грн.) 8000 грн. є недостатнім. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню до Верховного Суду не підлягає. Повний текст постанови складено 05 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: