Постанова 4824 № 756/2279/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №756/2279/24 Головуючий у 1 інстанції: Белоконна І.В. провадження №22-ц/824/17338/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 03 грудня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П., при секретарі: Качалабі О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, - в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 у лютому 2024 року звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила зобов`язати відповідача ОСОБА_2 видати урну з прахом померлого ОСОБА_3 його законній дружині, тобто позивачу, з метою здійснення поховання шляхом закопування в могилі урни з прахом померлого. У обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 07 травня 2014 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Після смерті останнього його син відповідач ОСОБА_2 здійснив кремацію померлого чоловіка позивача. Проте, вона, як дружина, бажає створити померлому ОСОБА_3 індивідуальне місце поховання, мати можливість відвідувати могилу, оскільки останній за життя бажав аби після смерті його тіло було захоронено саме в такий спосіб. Відповідач відмовив у видачі праху померлого з метою поховання з підстав того, що позивач не є замовником по договору на організацію та проведення поховань. Позивач вважає такі дії відповідача в частині відмови дружині померлого отримати прах померлого чоловіка з метою здійснення поховання належним чином неправомірними, оскільки відмова у видачі урни з прахом її чоловіка позбавляє здійснити належне ставлення до пам`яті померлого та до його залишків, унеможливлює встановити для померлого індивідуальне місце поховання, поставити пам`ятник, створити можливість відвідувати індивідуальну могилу померлого. Договір-замовлення на організацію та проведення кремації був оформлений відповідачем, через що позивач не має доступу до праху померлого, що унеможливлює здійснення індивідуального місця поховання згідно з волею померлого. При цьому, відповідач не має наміру віддавати прах та проводити поховання померлого, оскільки з моменту кремації пройшло багато часу. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити. Скарга обґрунтована тим, що при розгляді вказаної цивільної справи суд першої інстанції не з?ясував обставини, що мають значення для справи. Апелянт вважає недоведеними обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, отже існує невідповідність висновкам, викладеним у рішенні суду обставинам справи. Оскільки рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, то ОСОБА_1 вважає рішення незаконним, таким, що не відповідає як фактичним обставинам справи, так і вимогам закону. При цьому посилається на наступне. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік апелянта ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, яке видано Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 9862 (копія свідоцтва про смерть знаходиться в матеріалах справи). Після його смерті відповідач ОСОБА_2 (син померлого) здійснив кремацію чоловіка апелянта. Позивачка, як дружина померлого, бажає створити ОСОБА_3 індивідуальне місце поховання, мати можливість відвідувати могилу, оскільки останній за життя бажав аби після смерті тіло було захоронено саме в такий спосіб. Відповідач відмовив у видачі праху померлого з метою поховання з підстав того, що позивач не є замовником по договору на організацію та проведення поховань. Позивач вважає дії відповідача в частині відмови дружині померлого отримати прах померлого чоловіка з метою здійснення поховання належним чином неправомірними, оскільки відмова у видачі урни з прахом її чоловіка позбавляє здійснити належне ставлення до пам?яті померлого та до його останків, унеможливлює встановити для померлого індивідуальне місце поховання, поставити пам'ятник, створити можливість відвідувати індивідуальну могилу померлого. З підстав цього позивачем було подано позовну заяву до відповідача (сина померлого), в задоволенні якої було відмовлено. Зазначає, що з рішення суду вбачається, що позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що померлий за життя бажав, щоб після смерті його тіло було саме захоронено в індивідуальному місці поховання. За час свого життя останній такого письмового волевиявлення про ставлення до його тіла після смерті не складав. Усні розпорядження не підтверджуються відповідними доказами, у тому числі і поясненнями свідків, оскільки суперечать один одному. Також суду не вдається встановити, що відповідачем порушені права позивача, оскільки він є сином померлого та розпоряджається тілом свого батька відповідно до Закону України «Про поховання та похоронну справу». Позивачка не погоджується з такими висновками суду. 3 рішення суду вбачається, що після смерті батька відповідач у відповідності до діючого законодавства зобов?язався організувати його поховання, у зв?язку з чим звернувся до Ритуальної служби СКП «Київській крематорій» та уклав відповідний договір-замовлення на організацію та проведення поховання від 30 травня 2023 року. Відповідно до вказаного Договору тіло померлого підлягало кремації. Місцем поховання урни зазначено колумбарій. Також вказується, що водночас позивач не надає суду доказів того, що саме вона зобов'язалась організувати поховання свого чоловіка, а лише посилається на свій намір начебто організувати для померлого чоловіка індивідуальне місце поховання, що не підкріплюється жодним належним доказом. Вважає, що відповідачем не виконано свого обов'язку щодо проведення належного поховання померлого. Суд не звернув уваги на те, що відповідачем не здійснено належного поховання урни з прахом. Отже, вона (апелянт) не має будь-якої можливості здійснити належне ставлення до пам'яті померлого та до його останків, вказане унеможливлює встановити для померлого індивідуальне місце поховання, поставити пам?ятник, створити можливість відвідувати індивідуальну могилу померлого, чим порушуються права позивача як родича (жінки) померлого. Вважає, що відповідач відмовляється від виконання волевиявлення померлого бути саме похованим, а не тільки кремованим, а тому поховання може здійснити вона (апелянт). На момент розгляду даної справи урна з прахом ОСОБА_3 знаходиться у відповідача, а отже, поховання належним чином не здійснено, в судовому засіданні відповідач відмовився повідомити місцезнаходження урни з прахом, а тому умови договору-замовлення на організацію та проведення поховання не виконані в повному обсязі протягом близько 1 року 4 місяців. Вважає, що відповідачем вчиняється наруга над прахом померлого. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності порушення прав позивачки. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що 07 травня 2014 року позивач ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 , який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м.Києві (актовий запис №608). Відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження № НОМЕР_1 . Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, яке видано Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис №9862. Статтею 6 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено, що усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у: згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину; згоді чи незгоді на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів; побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству. Контроль за виконанням волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині надання згоди на проведення патолого-анатомічного розтину, згоди чи незгоди на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів здійснюється відповідно до закону. Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону. Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе. У разі відсутності відповідного волевиявлення померлого вилучення у нього анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів здійснюється відповідно до закону. Повнолітня дієздатна фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після смерті її анатомічних матеріалів науковим, медичним або навчальним закладам. Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про поховання та похоронну справу» організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами. Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про поховання та похоронну справу» встановлено, що ритуальні служби - спеціалізовані комунальні підприємства, що створюються органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом, з метою здійснення організації поховання померлих і надання ритуальних послуг, передбачених необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону. За ст.11 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого. Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров`я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть - відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України. Зазначені документи можуть надаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов`язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі. Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» особа, яка зобов`язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб`єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг. Стаття 26 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначає види поховань померлих: закопування в могилі труни з тілом померлого; спалювання в крематорії труни з тілом померлого та закопування в могилі чи розміщення в колумбарній ніші урни з прахом померлого; розвіювання праху померлого. З урахуванням етнічних, релігійних чи культурних традицій поховання померлих може здійснюватися іншим способом. Поховання померлих здійснюється з дотриманням вимог санітарно-епідеміологічного законодавства. Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , яка є донькою померлого ОСОБА_3 , повідомила суду, що батька за день до смерті бачила у лікарні. Їй відомо, що ОСОБА_3 зловживав спиртними напоями. Урну з його прахом забрав відповідач. За свого життя батько свідка ОСОБА_3 їй казав, що бажає, щоб після смерті з його тілом було проведено процес кремації, а також не вказував у який саме спосіб потрібно розпорядитись з прахом після кремації його тіла. Племінник померлого ОСОБА_5 у якості свідка в судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_3 за деякий час до смерті повідомив, що бажає бути захованим в с.Русанів Броварського р-ну Київської області, де похована вся родина. В судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , яка є сусідом померлого ОСОБА_3 , та ОСОБА_7 , яка є подругою позивача, пояснили, що ОСОБА_3 був православною людиною і не зловживав спиртними напоями. Свідку ОСОБА_7 померлий особисто повідомляв, що бажає бути захований коло матері. Як вбачається з матеріалів справи, після смерті ОСОБА_3 , його син - відповідач ОСОБА_2 звернувся до Ритуальної служби СКП «Київській крематорій», та уклав відповідний договір-замовлення №2.204974К на організацію та проведення поховання від 30 травня 2023 року. Відповідно до вказаного Договору тіло померлого підлягало кремації. Встановлено, що 30 травня 2023 року РС СКП «Київській крематорій» видало довідку №5799, відповідно до якої дата одержання урни з прахом - 10 травня 2023 року (вказану дату суд вважав такою, що не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Відповідно до вказаної довідки, урну одержує оформлювач кремації персонально, при наявності відповідних документів паспорта, довідки на одержання праху, свідоцтва про смерть (оригінал). Місцем поховання урни зазначено - колумбарій. Згідно приписів ст.25 Закону України «Про поховання та похоронну справу», за зверненням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого відповідно до затвердженої проектної документації. За бажанням одного з родичів, визначених у частині п`ятій статті 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання. Після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. За ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вірно вважав суд першої інстанції, позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що померлий ОСОБА_3 за життя бажав, щоб після смерті його тіло було саме захоронено в індивідуальному місці поховання. За час свого життя останній такого письмового волевиявлення про ставлення до його тіла після смерті не складав. Усні розпорядження не підтверджуються відповідними доказами, у тому числі і поясненнями свідків, оскільки суперечать один одному. Також суду не вдалося встановити, що відповідачем порушені права позивача, оскільки він є сином померлого та розпоряджається тілом свого батька відповідно до Закону України «Про поховання та похоронну справу». Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 04 грудня 2024 року. Головуючий: Судді: