Постанова 4824 № 756/10689/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/15079/2024 Справа № 756/10689/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 25 вересня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Жука М.В. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про усунення від права на спадкування та надання права на спадкування за законом, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : В серпні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; надати ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивував тим, що є сином ОСОБА_3 та у встановлений чинним законодавством строк звернувся до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, при цьому йому стало відомо, що спадкоємцем за законом, крім нього, є вітчим (чоловік матері) ОСОБА_2 , який фактично не проживав з ОСОБА_3 , не дбав та не піклувався про неї, а шлюбні відносини між ними були фіктивними. Натомість з ОСОБА_3 проживав ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_4 та їх дитина. 23 березня 2022 року ОСОБА_3 було діагностовано онкологічне захворювання, позивач як син допомагав ОСОБА_3 , дбав про неї, допомагав по роботі і господарству, придбавав ліки та продукти та харчування. Натомість ОСОБА_2 жодним чином не допомагав та не сплачував за лікування, комунальні послуги, в тих поодиноких ситуаціях, коли вона просила відвезти її до лікарні, ОСОБА_3 компенсовувала ОСОБА_2 усі витрати. Крім того, ОСОБА_3 сама постійно матеріально допомагала ОСОБА_2 , перераховуючи грошові кошти на рахунок його матері, карткою якої він фактично користувався. З 2014 року ОСОБА_2 майже не з`являвся в квартирі, де проживали позивач з сім`єю та ОСОБА_3 , а коли приходив, то вчиняв сварки, спричиняв моральний тиск на дружину, чим значною мірою спричинив погіршення її здоров`я. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 червня 2024 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 червня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, не погоджувався з оцінкою суду першої інстанції показів свідка ОСОБА_4 як дружини ОСОБА_1 , наводив зміст ч. 1 ст. 90, ч. 5 ст. 230 ЦПК України, вважав, що оскільки ОСОБА_4 дала під присягою покази в суді, такі докази є належними та допустимими доказами у справі і у суду не було підстав не брати їх до уваги. Крім того, ОСОБА_4 є єдиним свідком, яка дійсно бачила, що відбувалося всередині сім`ї та їй було відомі дійсні обставини справи, про які вона повідомила в суді першої інстанції. Вказував, що суд першої інстанції не взяв до уваги обставини, що ОСОБА_1 зі своєю дружиною ОСОБА_4 , їх дитиною проживали разом з покійною ОСОБА_3 . ОСОБА_1 дбав про померлу матір, допомагав по роботі, по господарству, допомагав померлій при тяжкій онкологічній хворобі, придбавав ліки, продукти харчування, натомість відповідач жодним чином не допомагав та не сплачував за лікування ОСОБА_3 , ті поодинокі ситуації, в яких ОСОБА_3 просила відвезти її до лікарні, вона компенсувала відповідачу всі витрати, що підтверджується банківськими виписками ОСОБА_3 з АТ КБ «ПриватБанк», які було витребувано судом за клопотанням позивача, в яких вказуються деякі перерахування ОСОБА_5 (матері відповідача) з призначенням «за паливо (бензин)». Крім того, ОСОБА_3 постійно надавала матеріальну відповідачу шляхом перерахування коштів на рахунок його матері, карткою якої користувався і сам відповідач. ОСОБА_2 сам підтвердив під час розгляду справи в суді першої інстанції, що також користувався коштами, які надсилала ОСОБА_3 , бо його рахунки були заблоковані за борги. Таким чином, сама померла ОСОБА_3 утримувала відповідача і його матір, перераховуючи кошти зі своєї пенсії, хоча при цьому потребувала і догляду, і належного утримання і матеріального забезпечення. В судовому засіданні відповідач підтвердив, що також брав гроші у ОСОБА_3 в борг готівкою. З 2014 року він майже не з`являвся в квартирі, де проживала ОСОБА_3 , ОСОБА_1 з дружиною і дитиною. Коли в поодиноких випадках ОСОБА_2 приходив до ОСОБА_3 , то вчиняв сварки і спричиняв моральний тиск на останню, що значною мірою вплинуло на погіршення її здоров`я. Відповідач жодного разу не сплачував за комунальні послуги, і навіть зараз всі комунальні послуги сплачуються ОСОБА_1 . З огляду на викладене, такий шлюб мав виключно формальний характер, бо подружжя як сім`я не могло так існувати. Однак суд першої інстанції дані обставини не врахував. Не погоджувався з висновками суду першої інстанції, що право ОСОБА_1 на спадкування за законом реалізоване ним шляхом звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, не є порушеним чи оспореним і судовому захисту не підлягає, вважав, що якщо на думку суду якась із позовних вимог не підлягає задоволенню, то суд міг ухвалити рішення про часткове задоволення позовних вимог, а не відмовляти в позові в цілому. Вказував, що суд першої інстанції залишив поза увагою доводи ОСОБА_1 , що відповідач не допомагав матеріально на лікування, утримання померлої ОСОБА_3 , про що в тому числі повідомляла свідок відповідача ОСОБА_6 , вказавши, що більшу частину лікування оплачувала сестра ОСОБА_3 , яка проживає за кордоном. Щодо показів свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , вказував, що такі покази мали критично оцінюватися судом, оскільки дані особи не є членами сім`ї, близькими родичами, вони не могли знати походження коштів, зазначаючи, що ОСОБА_2 все оплачував. Те, що ОСОБА_2 міг десь розрахуватися, не свідчить про те, що цей розрахунок здійснювався з його особистих коштів. Крім того, свідки відповідача не знали дійсних обставин справи. Зокрема, свідок ОСОБА_9 повідомила, що у ОСОБА_5 не було проблем з пересуванням та забезпеченням, тобто фактично відповідач міг допомагати та забезпечувати померлу ОСОБА_3 або взагалі забрати її до себе. Інвалідність ОСОБА_5 отримала тільки після смерті ОСОБА_3 . Однак, померла ОСОБА_3 внаслідок онкологічного захворювання перебувала у важкому, деколи і у безпорадному стані, не могла пересуватися, потребувала постійного догляду, про що свідчить медична документація. Свідок ОСОБА_6 повідомила в суді, що відповідач постійно знаходився в лікарні, однак скаржник вважає, що суд першої інстанції мав критично оцінити покази свідка, оскільки в лікарні постійно знаходиться медичний персонал, який виконує свою роботу. Свідок ОСОБА_4 повідомила, що відповідач частково намагався допомагати в лікарні померлій ОСОБА_3 , але вдома його майже не було. Свідок ОСОБА_8 повідомив, що робив ремонт в квартирі ОСОБА_3 , при цьому свідок постійно плутався в своїх поясненнях та не зміг відповісти, який ремонт та де саме він робив. Заперечуючи обставини, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, вказував, що сам ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді підтвердив, що подружжя проживало окремо. Позивач ОСОБА_1 дійсно не знав близько перших 8 років про хворобу матері, оскільки матір не повідомляла йому про цю хворобу. Якщо б ОСОБА_1 дізнався про хворобу раніше, то забезпечив би їй вчасне та належне обстеження. Відповідач же, знаючи про стан здоров`я ОСОБА_3 , не забезпечив їй обстеження, лікування та утримання, не повідомив ОСОБА_1 та близьким родичам про хворобу, а ті кошти, які ОСОБА_1 та близькі родичі почали надавати на лікування та утримання померлій, на відповідній стадії захворювання вже не могли допомогти. Також відповідач зазначив, що продав у 2021 році квартиру нібито на оплату лікування, а оперативне втручання померлій проведено лише у 2023 році після крововиливу, а саму операцію провели невідкладно в лікарні. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що ніяких коштів з продажу квартири на лікування померлої відповідач не надавав, оскільки не зміг це підтвердити в суді першої інстанції. Незважаючи на те, що відповідачу стало відомо про тяжку хворобу дружини, він не знайшов роботу, не мав стабільного доходу, щоб утримувати померлу, в свою чергу, ОСОБА_3 брала кредити на своє лікування, а безкоштовне лікування вона змогла отримати тільки коли вийшла на пенсію. Підсумовував, що саме така поведінка відповідача, розуміння ним свого обов`язку щодо надання допомоги померлій ОСОБА_3 , коли вона цього потребувала, свідоме невиконання такого обов`язку відповідачем і є підставою для усунення відповідача від права на спадкування, що не з`ясував суд першої інстанції при розгляді справи. Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Наводив власні заперечення проти доводів апеляційної скарги, звертав увагу, що обставини, на які посилається позивач у своїй апеляційній скарзі як на підставу висунутих ним вимог і заперечень, були предметом розгляду та дослідження судом першої інстанції і були враховані судом при ухваленні рішення, яким в позові відмовлено. Вказував, що при ухваленні рішення судом не було допущено жодних порушень норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга є безпідставною, надуманою, голослівною і такою, що не ґрунтується на фактах та доказах, а аргументи скаржника не лише не є такими, які можуть бути підставою для скасування судового рішення, але і повністю спростовуються належними і допустимими доказами, наявними в матеріалах справи. В судове засідання 25 вересня 2024 року позивач не з`явився, від його представника ОСОБА_10 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що йому як представнику позивача стало відомо про відзив на апеляційну скаргу тільки 23 вересня 2024 року при зустрічі з клієнтом, в зв`язку з чим просив відкласти розгляд справи, призначений на 25 вересня 2024 року о 15:30 на іншу дату, надати час та можливість ознайомитися належним чином з відзивом та підготувати відповідні заперечення. Наголошував, що відзив складається з 14 аркушів і відповідно його опрацювання потребує значного часу. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти відкладення розгляду справи, вказав, що ним направлено відзив вчасно, 11 вересня 2024 року і у сторони позивача було достатньо часу, щоб з ним ознайомитися. З матеріалів справи вбачається, що відзив відповідача ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 було направлено 11 вересня 2024 року, що підтверджується доданим до нього описом вкладення зі штампом Укрпошти, згідно відстеження поштового відправлення за трекінгом, відзив на апеляційну скаргу було отримано позивачем ОСОБА_1 15 вересня 2024 року. Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Залишаючи без задоволення позов ОСОБА_1 про усунення спадкоємця від права на спадкування, суд першої інстанції виходив із недоведеності тверджень позивача щодо ухилення ОСОБА_2 від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця та відсутності правових підстав для задоволення його вимог про усунення від права на спадкування. В частині вимог ОСОБА_1 про надання права на спадкування за законом суд першої інстанції виходив із того, що позивачем це право реалізовано шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в межах визначеного законом строку, а тому не є порушеним чи оспорюваним і відповідно судовому захисту не підлягає. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 є сином, а відповідач ОСОБА_2 - чоловіком ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 у стаціонарі КНП КОР «КООД» (а. с. 18, 23 т. 1). Згідно лікарського свідоцтва про смерть від 20 лютого 2023 року, причиною смерті ОСОБА_3 встановлено: поліорганна недостатність, В-клітинна лімфома (а. с. 24 - 25 т. 1). Сторонами у справі надано: позивачем - копію дублікату свідоцтва про смерть ОСОБА_3 (а. с. 23 т. 1), відповідачем - копію оригіналу вказаного свідоцтва (а. с. 173 т. 1). Шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано 24 листопада 2007 року, крім того, 12/25 листопада 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були обвінчані (а. с. 20, 144, 145 т. 1). Місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 з 03 січня 2002 року (а. с. 16, 17 т. 1). Місце проживання ОСОБА_2 з 05 жовтня 2010 року по 30 січня 2020 року було зареєстровано за адресою АДРЕСА_2 (а. с. 105 т. 1). 24 травня 2023 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори, на підставі якої заведено спадкову справу № 400/2023 (а. с. 91 т. 2). За життя ОСОБА_3 складено заповіт від 27 червня 2014 року, посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори, згідно якого належну ОСОБА_3 на праві власності частину житлового будинку АДРЕСА_3 , земельну ділянку пл.. 0,091 га. за цією ж адресою, частину квартири АДРЕСА_4 , гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Дніпро» за адресою м. Київ вул. Північна 3 вона заповіла ОСОБА_11 (а. с. 94 т. 2). Також заяву про прийняття спадщини 11 липня 2023 року подали сестра померлої ОСОБА_11 , на яку було складено заповіт, та чоловік ОСОБА_2 (а. с. 110, 115 т. 2). 13 липня 2023 року ОСОБА_11 відкликала свою заяву про прийняття спадщини (а. с. 122 т 2). Згідно трудової книжки ОСОБА_3 , остання була працевлаштована до 30 вересня 2019 року та звільнена з останньої займаної посади керівника художньої майстерні ТОВ «Свято-Іванівські сади» в зв`язку із виходом на пенсію за віком (а. с. 46 - 52 т. 1). 01 вересня 2004 року ОСОБА_3 була зареєстрована як фізична особа-підприємець за основним видом діяльності виробництво фільмів (а. с. 178 - 179 т. 2). 26 червня 2006 року ОСОБА_3 видано державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (прокатне посвідчення) на фільм «ІНФОРМАЦІЯ_3» (а. с. 181 т. 2), 20 червня 2006 року - свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір - художній фільм «ІНФОРМАЦІЯ_3» (а. с. 182 т. 2). 15 грудня 2006 року ОСОБА_3 уклала договір, за умовами якого передала дистриб`ютору невиключні права на фільм «ІНФОРМАЦІЯ_3» на строк до 31 грудня 2010 року, яким передбачено отримання частини доходу, отриманого від реалізації фільму (а. с. 216 т. 2). 10 вересня 2017 року ОСОБА_3 укладала з ТОВ «ВСД ПЛЮС» договір № 2301, згідно якого виконавець за завданням замовника зобов`язується провести вимірювальні роботи, встановити металопластикову конструкцію вартістю 8300 грн. Згідно акту здачі-приймання продукції від 19 вересня 2017 року, ОСОБА_3 перераховано суму за даним договором в розмірі 8300 грн. (а. с. 187 - 189, 194 т. 2). Також у серпні та вересні 2019 року ОСОБА_3 придбано мийку вартістю 245 грн., змішувач та сифон загальною вартістю 306 грн. (а. с. 194 т. 2); в травні 2017 року придбано плитку вартістю 521,37 грн. (а. с. 195 т. 2), в жовтні 2019 року - плитку вартістю 621,99 грн. та 622 грн. (а. с. 199 т. 2), у 2017 - 2020 роках придбавалися розхідні матеріали для ремонту (а. с. 196, 198, 200 - 209 т. 2). На а. с. 5 - 45 т. 2 знаходиться виписка з рахунку ОСОБА_3 у АТ КБ «ПриватБанк» з відображенням фінансових операцій за період з 28 листопада 2018 року по 28 листопада 2023 року. Зокрема, вбачається, що за вказаний період з картки ОСОБА_3 здійснювались безготівкові перекази на рахунки її сина ОСОБА_1 , його дружини ОСОБА_4 , матері чоловіка ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , інших осіб. Відповідачем надано копії дублікатів чеків АТ КБ «ПриватБанк», згідно яких його матір`ю ОСОБА_5 здійснено перекази грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 17 лютого 2023 року в розмірі 4020,10 грн., 19 лютого 2023 року в розмірі 3015,08 грн. (а. с. 136 т. 2), крім того, в період 2018 - 2022 років ОСОБА_5 здійснено перекази грошових коштів на рахунок ОСОБА_3 в загальному розмірі 24998,54 грн. (а. с. 137 - 142 т. 2). На а. с. 193 т. 2 знаходиться копія паспорту споживчого кредиту, підписаного ОСОБА_3 15 січня 2020 року (інформація, яка надається АТ «ПУМБ» споживачу до укладення договору на споживчий кредит), за умовами якого ліміт кредиту становить 1875 грн. на 24 місяці на загальні споживчі цілі. На а. с. 54 - 56 т. 1 знаходяться копії наданих позивачем фіскальних чеків з аптек, більшість з яких є нерозбірливою, а копії чеків на а. с. 56 не відображають відомостей щодо придбаних товарів. На а. с. 57 - 87 т. 1 знаходяться копії наданих позивачем платіжних інструкцій, чеків, згідно яких здійснювалась оплата комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 , платниками зазначені ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а також здійснена плата за гаражний бокс. На а. с. 88 - 89 т. 1 знаходяться копії платіжних інструкцій, згідно яких ОСОБА_1 здійснено грошові перекази на рахунок ОСОБА_3 : 14 лютого 2023 року в розмірі 17000 грн. (з призначенням переказ власних коштів), 17 лютого 2023 року в розмірі 77050 грн. (з призначенням повернення помилкового переказу). 02 березня 2023 року ОСОБА_1 здійснено грошовий переказ з призначенням переказ власних коштів в розмірі 623,12 грн. на рахунок ОСОБА_5 (матір відповідача) (а. с. 90 т. 1). Згідно листа КНП КОР «Київський обласний онкологічний диспансер» від 15 серпня 2023 року № 807 на адвокатський запит, ОСОБА_3 перебувала на лікуванні в диспансері в період з 23 березня 2022 року по 25 березня 2022 року, з 15 квітня 2022 року по 18 квітня 2022 року, з 06 травня 2022 року по 09 травня 2022 року, з 01 липня 2022 року по 19 липня 2022 року, з 10 серпня 2022 року по 19 серпня 2022 року, з 29 серпня 2022 року по 07 вересня 2022 року, з 12 грудня 2022 року по 21 грудня 2022 року, з 11 січня 2023 року по 19 лютого 2023 року з діагнозом: неходжкінська дифузна В-великоклітинна лімфома, IVB ст. за Ann-Arbor з ураженням за очеревинних та пахових л/вузлів, утворенням в підшлунковій залозі. Кл.гр. ІІ. Рабдоміосаркома шийки матки, ст. ІV, T4N-1M-x. Лікування пацієнтки ОСОБА_3 здійснювалось за програмою медичних гарантій відповідно до вимог договору про медичне обслуговування населення за програмною медичних гарантій, укладеного Диспансером та Національною службою здоров`я України. ОСОБА_3 була забезпечена лікарськими засобами, які Диспансер отримує централізовано від Міністерства охорони здоров`я України та закуповує самостійно, окрім препаратів супроводжуючої терапії. Згідно записів в історії хвороби від 11 січня 2023 року № 692-107 стан пацієнтки був стабільно важкий, за рахунок прогресії основного захворювання. Пацієнтка ОСОБА_3 перебувала в боксі під наглядом чергових лікарів-анестезіологів центру гематології та трансплантації кісткового мозку Диспансеру та родичів (чоловік та син), де їй було забезпечено в повному обсязі необхідну інтенсивну терапію відповідно до її стану. На лікування пацієнтка ОСОБА_3 приїжджала з чоловіком ОСОБА_2 , також пацієнтку постійно відвідував син ОСОБА_1 . Родичі пацієнтки ОСОБА_3 перебували з нею в стаціонарі по черзі (а. с. 93 - 95 т. 1). Відповідачем ОСОБА_2 надано копії медичних документів щодо ОСОБА_3 . Згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_3 , остання перебувала в стаціонарі у відділенні гінекології та малоінвазивної хірургії з 01 січня по 10 січня 2022 року з діагнозом Дисфункціональна маткова кровотеча, лейоміома матки, неуточнена. 05 січня 2022 року проведено операцію, зроблено біопсію ендометрія (а. с. 156 т. 1). З 27 січня 2022 року по 01 лютого 2022 року ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «Київський міський медичний центр «Академія здоров`я людини» з діагнозом аномальна маткова і вагінальна кровотеча не уточнена, вузлова фіброміома тіла матки великих розмірів. Виписана з поліпшенням (а. с. 158 т. 1). З 01 лютого 2022 року по 04 лютого 2022 року ОСОБА_3 перебувала на лікуванні в стаціонарі КНП «Київський міський пологовий будинок № 2» з діагнозом патологічна маткова та піхвова кровотеча, не уточнена, лейоміома матки, не уточнена. Виписана з поліпшенням (а. с. 157 т. 1). З 15 лютого 2022 року по 18 лютого 2022 року, а також з 21 лютого по 07 березня 2022 року ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «Київський міський медичний центр «Академія здоров`я людини», виписана з поліпшенням (а. с. 159 - 160 т. 1). 20 лютого 2023 року ОСОБА_2 уклав з Ритуальною службою СКП «Спецкомбінгат ПКПО» договір-замовлення на організацію та проведення поховання, предметом якого є організація та проведення поховання, облаштування місця поховання, надання ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності на кладовищі м. Києва померлої ОСОБА_3 . Вартість наданих послуг становить 13779 грн. (а. с. 171 т. 1). 30 жовтня 2023 року Калинівською селищною радою видано ОСОБА_2 свідоцтво про поховання, а саме одноосібного місця поховання, який ІНФОРМАЦІЯ_2 на кладовищі № 2, розміщеного в с. Мала Солтанівка Фастівського району Київської області здійснив поховання померлої ОСОБА_3 (а. с. 172 т. 1). На а. с. 174 т. 1 знаходиться фотографія місця поховання ОСОБА_3 з пам`ятником, поруч з яким перебуває ОСОБА_2 . На а. с. 147 - 151 т. 1 знаходиться копія медичної документації матері відповідача ОСОБА_5 , 1945 року народження, яка перебувала на стаціонарному лікуванні у Київській міській клінічній лікарні № 5 в 2010, 2012 роках, а також в березні 2023 року з діагнозом ГХ шст, 3 ст., ризик

4. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІІ ст., прогресуючий перебіг. Залишкові явища перенесеного геморагічного інсульту в басейні ЛСМА/2010 у вигляді помірного правобічного геміпарезу, моторної афазії, вестибулоатаксії, церебростеничного синдрому; ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, МН ІІ ст., недостатність ТК І-ІІ ст., легенева гіпертензія ІІ ст., постійна форма фібриляцій передсердь, СН ІІ А ст., ФВ-57 %, СНА2D3HASC5. В лікарських рекомендаціях зазначено, що хвора потребує постійної сторонньої допомоги. 08 червня 2023 року ОСОБА_5 встановлено ІІ групу інвалідності довічно та затверджено індивідуальну програму реабілітації інваліда (а. с. 150 - 151 т. 1). На а. с. 152 - 155 т. 1 знаходяться фотографії ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 , в тому числі разом з іншими особами. Відповідачем надано копію витягу з довідника «Кіноринок Молодість» за 25-28 жовтня 2006 року, згідно якого у виробництві кінофільма «ІНФОРМАЦІЯ_3» брали участь режисер ОСОБА_3 , продюсер ОСОБА_2 (а. с. 143 т. 1). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, судом були допитані свідки. Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показала, що у липні 2022 року лежала у лікарні в одній палаті з ОСОБА_3 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 провідували ОСОБА_3 , при цьому ОСОБА_16 в основному доглядав ОСОБА_2 , відвідував її частіше, купив новий матрац, іноді ночував, а ОСОБА_17 приходив раз на 2-3 дні. Більшу частину лікування оплачувала сестра ОСОБА_18 , що проживає за кордоном. Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показала, що знайома з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 2010 року, так як є сусідами по дачі. ОСОБА_3 влітку приїжджала майже кожні вихідні з 2014 року до початку війни. Чи приїжджала вона у 2022 - 2023 роках, не знає, так як перебувала за кордоном. Привозив і забирав її з дачі ОСОБА_19 , іноді приїжджав ОСОБА_1 . Свідок ОСОБА_7 показав, що знає ОСОБА_2 , як сусіда по садовому будинку, ОСОБА_3 особисто не знає, наглядно бачив. Надавав послуги, пов`язані з похованням ОСОБА_3 , так як має катафалк. Возив ОСОБА_2 до магазину ритуальних послуг, де останній замовляв труну, вінки. ОСОБА_2 займався організацією поховання, все оплачував. Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показав, що ОСОБА_2 , знає більше 10 років. Приблизно у 2017 або 2018 році за замовленням ОСОБА_2 робив ремонт у квартирі АДРЕСА_4 . Ремонт оплачував ОСОБА_2 . Крім цього, суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_4 при вирішенні спору, зазначивши, що вона є дружиною ОСОБА_1 , що вказує про упередженість цих показів, а також особисту зацікавленість свідка у результатах розгляду справи. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Частинами 1 та 5 ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Частиною 1 ст. 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 3 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Відповідно до ч. 6 ст. 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ. Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15, від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 706/445/20, від 31 травня 2022 року у справі № 323/288/21. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16, від 29 липня 2020 року у справі № 388/409/18, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц, від 15 березня 2023 року в справі № 759/8653/17, який було належним чином враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 909/105/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 922/1163/18. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України). Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підставі вищевикладеного, встановивши в результаті всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів, суд першої інстанції встановив, і дані обставини не спростовані даними апеляційної скарги, що відповідач перебував у шлюбі із ОСОБА_3 , до дня її смерті вони підтримували сімейні стосунки, під час хвороби ОСОБА_3 він надавав їй допомогу, піклувався про неї, а після її смерті брав участь в організації поховання, в зв`язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку, який узгоджуються з наведеними правовими висновками Верховного Суду, про недоведеність тверджень позивача щодо ухилення ОСОБА_20 від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця й відповідно про відсутність правових підстав для задоволення його вимоги позову про усунення від права на спадкування. Апеляційний суд погоджується з даними висновками, оскільки позивачем не було доведено факт ухилення відповідача від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, що в силу ст. 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Апеляційний суд враховує, що позивачем не надано доказів, що спадкодавець потребувала допомоги саме від відповідача ОСОБА_2 , зверталася до нього за такою допомогою, а останній умисно ухилявся від надання допомоги, що могло бути підставою для усунення від права на спадкування, і що при цьому ненадання допомоги саме по собі не свідчить про ухилення від надання такої допомоги. Відтак, оскільки доведення вказаних обставин є процесуальним обов`язком позивача, апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що поведінка відповідача, розуміння ним свого обов`язку щодо надання допомоги померлій ОСОБА_3 , коли вона цього потребувала, свідоме невиконання такого обов`язку відповідачем і є підставою для усунення відповідача від права на спадкування, що не з`ясував суд першої інстанції при розгляді справи. Такі доводи є припущеннями та відхиляються апеляційним судом. Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що матеріали справи містять докази достатнього матеріального забезпечення ОСОБА_3 , яка в період останніх п`яти років до своєї смерті сама здійснювала грошові перекази на рахунки родичів та інших осіб, зокрема на рахунок її сина ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_4 , матері чоловіка ОСОБА_5 та інших, що підтверджується випискою з рахунку ОСОБА_3 у АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 137 - 142 т. 2). Наведені обставини спростовують доводи позивача щодо скрутного матеріального становища ОСОБА_3 та необхідність її додаткового утримання чоловіком. Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 брала кредити на своє лікування, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом. При цьому апеляційний суд враховує, що на а. с. 193 т. 2 знаходиться копія паспорту споживчого кредиту, підписаного ОСОБА_3 з АТ «ПУМБ» 15 січня 2020 року (інформація, яка надається споживачу до укладення договору на споживчий кредит), за умовами якого ліміт кредиту становить 1875 грн. на 24 місяці на загальні споживчі цілі. Разом із тим, доказів фактичного укладення кредиту надано не було, сума кредиту є незначною, а сам паспорт споживчого кредиту датований 2020 роком, тобто задовго до дати виявлення онкологічного захворювання у ОСОБА_3 в 2022 році. Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані припущення доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 компенсувала ОСОБА_2 на платіжну картку його матері ОСОБА_5 понесені ним витрати за супровід ОСОБА_3 до медичних закладів, враховуючи, що в період 2018 - 2022 років самою ОСОБА_5 здійснено перекази грошових коштів на рахунок ОСОБА_3 в загальному розмірі 24998,54 грн., що підтверджується дублікатами чеків АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 137 - 142 т. 2). При цьому, у справі не доведено й саме по собі ненадання відповідачем допомоги. Судом встановлено, що відповідач займався питанням лікування ОСОБА_3 , піклувався про неї, організовував ремонт, до початку широкомасштабного вторгнення привозив на дачу, в періоди госпіталізації на стаціонарне лікування знаходився разом із нею в лікарні, привозив на обстеження, а після смерті брав участь в організації поховання, з урахуванням чого показання свідка ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_2 майже не з`являвся за адресою їх проживання, не можуть бути достатніми та безспірними доказами ухилення відповідача від надання своїй дружині допомоги в розумінні ч. 5 ст. 1224 ЦК України. Апеляційний суд приймає до уваги, що більша частина медичної документації щодо ОСОБА_3 та оригінал свідоцтва про її смерть знаходяться у відповідача ОСОБА_2 , і ним же надано копії договорів щодо організації поховання ОСОБА_3 . Натомість у розпорядженні позивача ОСОБА_1 було лише лікарське свідоцтво про смерть та дублікат свідоцтва про смерть ОСОБА_3 . Апеляційний суд відхиляє як нічим не підтверджені та необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що відповідач мав можливість, але свідомо ухилявся від надання допомоги ОСОБА_3 . Апеляційний суд також враховує, що показання свідків є особливим видом доказів, пов`язаних із ризиком суб`єктивного відношення до сторін, при цьому свідок ОСОБА_4 зі сторони позивача, на показання якої ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив звернути увагу, є його дружиною і може бути зацікавленою в задоволенні позову, в зв`язку з чим погоджується з критичною оцінкою судом першої інстанції показів даного свідка. Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги в частині оцінки показань свідків, які, на думку позивача, мали критично оцінюватися судом, оскільки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не є членами сім`ї, близькими родичами та не могли знати походження коштів, зазначаючи, що ОСОБА_2 все оплачував, а ОСОБА_8 при цьому плутався в показаннях і не зміг повідомити, який ремонт та де саме він його робив. Такі доводи апеляційної скарги не доводять ухилення ОСОБА_21 від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані та потребу спадкодавця в допомозі саме відповідача. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції має критично оцінити повідомлення свідка ОСОБА_6 , яка повідомила в суді, що відповідач постійно знаходився в лікарні, враховуючи наявність медичного персоналу, який виконує свою роботу, апеляційний суд відхиляє як намагання знецінити дії відповідача, які в даному випадку були дійсно спрямовані на надання допомоги спадкодавцю, яка перебувала в безпорадному стані та потребувала присутності близької особи, і враховуючи, що такі дії відповідача спростовують заявлені у позові доводи, що ОСОБА_2 не дбав та не піклувався про ОСОБА_3 , а шлюбні відносини між ними були фіктивними. Є припущеннями, які не підтверджуються належними та допустимими доказами, та відхиляються апеляційним судом, доводи апеляційної скарги, що якби позивач знав про хворобу матері раніше, то забезпечив би їй вчасне та належне обстеження і лікування і матір зараз була би жива, а відповідач, знаючи про важку хворобу спадкодавця тривалий час, не повідомив про це близьким родичам, не забезпечив вчасного та належного обстеження, лікування та утримання ОСОБА_3 . Апеляційний суд враховує, що вся наявна у справі медична документація, яка стосується ОСОБА_3 , датована з 2022 по 2023 рік, при цьому дана документація знаходилася у відповідача, який опікувався лікуванням дружини. Отже, відмовляючи в позові, суд першої інстанції правильно виходив із відсутності безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України, обставин. Таким чином, доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 ухилявся від надання допомоги дружині, не доглядав за нею в зв`язку з хворобою, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом. Є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не звернув увагу на письмові пояснення свідків, які були подані разом з позовною заявою, зважаючи на те, що такий вид доказів вимогами ст. 76 ЦПК України не передбачені. Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 69 ЦПК України свідок зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Оскільки всупереч ч. 2 ст. 69 ЦПК України свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_23 не з`явились в судове засідання, не підписавши та не склавши присягу свідка, в якій вони були б попереджені про кримінальну відповідальність за надання суду завідомо неправдивих показань, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги їх письмові показання. Крім того, вирішуючи вимоги про надання ОСОБА_1 права на спадкування за законом, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 24 травня 2023 року подано заяву про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк, і дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що позивачем це право реалізовано ним шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті його матері у межах визначеного законом строку, а тому не є порушеним чи оспорюваним й відповідно судовому захисту не підлягає. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, якими не спростовуються правильні висновки суду по суті спору, і які зводяться до переоцінки доказів і повторного викладення змісту позовної заяви про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги обставини проживання ОСОБА_1 зі своєю дружиною ОСОБА_4 разом з покійною ОСОБА_3 , при цьому ОСОБА_1 дбав про померлу матір, допомагав по роботі, по господарству, допомагав померлій при тяжкій онкологічній хворобі, придбавав ліки, продукти харчування, натомість відповідач жодним чином не допомагав та не сплачував за лікування ОСОБА_3 , ті поодинокі ситуації, в яких ОСОБА_3 просила відвезти її до лікарні, вона компенсувала відповідачу всі витрати, що ОСОБА_3 постійно надавала матеріальну допомогу відповідачу шляхом перерахування коштів на рахунок його матері, і в судовому засіданні відповідач підтвердив, що брав гроші у ОСОБА_3 в борг готівкою; з 2014 року відповідач майже не з`являвся в квартирі, де проживала ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а коли в поодиноких випадках приходив до ОСОБА_3 , то вчиняв сварки і спричиняв моральний тиск на останню, що значною мірою вплинуло на погіршення її здоров`я; не сплачував за комунальні послуги, всі комунальні послуги сплачуються ОСОБА_1 ; шлюб мав виключно формальний характер. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду першої інстанції, яким була надана належна правова оцінка, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 червня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 26 вересня 2024 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.