Ухвала КАС ВС № 380/82/20

УХВАЛА 05 квітня 2021 року м. Київ справа № 380/82/20 адміністративне провадження № К/9901/4049/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі №380/82/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправними та скасування постанови та припису, В С Т А Н О В И В: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову №25/пл/29/1013-6/5991-19 про накладення на неї штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 24 грудня 2019 року і закрити справу про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, визнати протиправним та скасувати припис №116/19-П про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 11 грудня 2019 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року, позов задоволено повністю. 17 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі №380/82/20. Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі №380/82/20 повернуто особі, яка її подала. 02 лютого 2021 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України повторно направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі №380/82/20. Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року визнано неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі №380/82/20, викладені у клопотанні Державної архітектурно-будівельної інспекції України про поновлення строку на касаційне оскарження та залишено касаційну скаргу без руху. Надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України та доказів наявності інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження. На виконання вимог вищезазначеної ухвали скаржник надіслав до Верховного Суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням наявності підстав касаційного оскарження передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України. Розглянувши вищезазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити з огляду на таке. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Процесуальний строк звернення до суду передбачає забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або касаційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку. В обґрунтування поважності причин пропуску на касаційне оскарження скаржник зазначив, що касаційна скарга вперше подана в строк визначений КАС України, однак оплата судового збору займає певний час, тому після її оплати відповідачем повторно направлено касаційну скаргу до Верховного Суду. Також зазначено, що повернення касаційної скарги не перешкоджає, особі, яка її подала, реалізувати своє право на повторне звернення. З огляду на такі доводи колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Пунктом 6 ч. 5 вищевказаної статті КАС України визначено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення. Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи. Державна архітектурно-будівельна інспекція України є державним органом, який утримується за рахунок Державного бюджету України, та має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору. Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя. З огляду на наведене, відповідач не позбавлений можливості протягом усього поточного бюджетного року здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору, на підставі кошторису, а у разі його відсутності - проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення своєчасної сплати судового збору з урахуванням обставин і факторів, які впливають на тривалість процедури проведення відповідних платежів. Особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору. Проте, скаржником не надано жодних доказів які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій спрямованих на дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги. У касаційній скарзі відповідач зазначав, що ухвалу суду про повернення касаційної скарги отримав 05 січня 2021 року, однак повторно із касаційною скаргою звернувся лише 02 лютого 2021 року. Значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та повторним поданням касаційної скарги (27 днів) вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у касаційному перегляді судових рішень у даній справі. Отже, скаржником не наведено об`єктивних перешкод для повторного направлення цієї касаційної скарги у найкоротший термін, який не має перевищувати десяти днів - строк для усунення недоліків касаційної скарги, визначений положеннями ст. 332 КАС України. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в ухвалі від 12 грудня 2019 року у справі № 640/4918/19. Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п. 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85). Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 33). Поновлення судом строку на касаційне оскарження з урахуванням вищезазначеного не відповідатиме принципу правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України скаржник зазначає, що проведення перевірки суб`єкта містобудування Інспекцією за його участю не вимагається, оскільки суб`єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, має лише право, зокрема, бути присутнім під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до п. 13 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, посилаючись на висновок Львівського апеляційного адміністративного суду, який висловлений у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 876/457/17. З огляду на такі доводи колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до абзацу 1 ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновок Львівського апеляційного адміністративного суду, який висловлений у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 876/457/17, оскільки відповідно до п. 1 ч.4 ст. 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже скаржником не обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України. Таким чином, на даний час вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху не виконанні, інших підстав для поновлення строку, які б підтверджували поважність пропуску строку на касаційне оскарження не вказано та необґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. Аналогічна правова позиція щодо вищезазначених процесуальних норм висловлена Верховним Судом в ухвалах від 27 грудня 2019 року у справі №0440/6892/18 та від 26 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.000107. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. ст. 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані ("Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne", заява № 116/1997/900/1112). У справі "Дія 97" проти України" (заява № 19164/04, пункт 47) суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах: "Каньєте де Хоньї проти Іспанії" ("Kanye de Honji v. Spain") заява № 55782/00, пункт 36; "Гору проти Греції" (№ 3) ("Gorou v. Greece" (no. 3)), заява № 21845/03, пункт 27; "Михолапа проти Латвії" ("Miholapa v. Latvia"), зава № 61655/00, пункт 24 та "Андрєєва проти Латвії" ("Andrejeva v. Latvia"), заява № 55707/00, пункт 99). За таких обставин у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою необхідно відмовити. Керуючись ст. ст. 3, 121, 329, 333, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі №380/82/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправними та скасування постанови та припису. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко