Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/16331/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 р. Справа № 520/16331/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.12.2020, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, повний текст складено 28.12.20 по справі № 520/16331/2020 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Харківського міського центру зайнятості третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визнання протиправними та скасування наказів, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , яка одночасно діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , (надалі також - позивачка) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського міського центру зайнятості (надалі також - відповідач, ХМЦЗ), третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати Наказ Харківського міського центру зайнятості від 06.10.2020 про відкладення виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю з 05.10.2020 по 01.11.2020; - визнати протиправним та скасувати Наказ Харківського міського центру зайнятості від 03.11.2020 про призначення ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у розмірі, меншому суми, що складається з прожиткового мінімуму для працездатних осіб та 50 % прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років, тобто таким, що не відповідає положенням статей 3 та 46 Конституції України; - визнати бездіяльність Харківського міського центру зайнятості з непризначення ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у розмірі, не нижчому від передбаченого положеннями ст. 46 Конституції України, та з невиплати їй допомоги по безробіттю з дня надання статусу безробітного протиправною та зобов`язати Харківський міський центр зайнятості повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.10.2020 в частині призначення та виплати допомоги по безробіттю з першого дня надання статусу безробітного та її розміру відповідно до положень ст. 46 Конституції України щодо забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» та ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», як для ОСОБА_1 у розмірі, не меншому 100 % визначеного даними законами прожиткового мінімуму для працездатних осіб, так і для її дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі, не меншому 50 % визначеного даними законами прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років; - стягнути з Харківського міського центру зайнятості за рахунок його бюджетних асигнувань кошти на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 надісланою 09.10.2020 через портал «ДІЯ» відмовою у призначенні допомоги по безробіттю, відкладенням виплати допомоги по безробіттю з 05.10.2020 по 01.11.2020 у розмірі 55 555,00 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 ) оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з викладенням висновків, які не відповідають обставинам справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка наводить обставини справи та зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не перевірив обставини фактичного нарахування відповідачем Наказом від 03.11.2020 допомоги по безробіттю у розмірі, що не відповідає приписам чинного законодавства; не надав оцінки обставинам складення посадовими особами відповідача акту, датованого 06.10.2020, про начебто відмову позивачки від підпису про ознайомлення з прийнятими ХМЦЗ рішеннями, не дослідив наслідків надіслання 09.10.2020 через веб-портал «ДІЯ» повідомлення про відмову у призначенні допомоги по безробіттю, яка спричинила моральну шкоду позивачці; ухвалив оскаржуване рішення без надходження заперечень відповідача на відповідь позивачки; не надав оцінку відсутності підстав для відкладення виплати допомоги по безробіттю позивачу. З огляду на пояснення відповідача щодо питань, які вирішувалися шляхом прийняття Наказу від 06.10.2020, наголошує на необхідності обрання судом апеляційної інстанції ефективного способу захисту прав позивачки шляхом визнання протиправним та скасування Наказу від 06.10.2020 в частині відкладення виплати допомоги по безробіттю з 05.10.2020 по 01.11.2020, а не повністю, як про це зазначено в позовних вимогах. Вказує на помилковість висновків суду першої інстанції в частині визнання тотожності цієї справи зі справою № 520/13942/2020, в якій позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог до Харківського міського центру зайнятості. За результатами апеляційного розгляду ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, визначивши відповідачу 15-денний строк на надання до суду звіту про виконання рішення. Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Уважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористався. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 05.10.2020 ОСОБА_1 через портал державних послуг «Дія» подала до Харківського міського центру зайнятості заяву про надання статусу безробітного та заяву про призначення виплати допомоги по безробіттю. Наказом від 06.10.2020 за № НТ201006 ОСОБА_1 з 05.10.2020 надано статус безробітного, про що повідомлено позивача під особистий підпис у персональній картці № 203920100500167 (а.с. 48). У зв`язку з отриманням позивачем вихідної допомоги при звільнені позивачу призначено допомогу по безробіттю з першого дня надання статусу безробітного - з 05.10.2020 та відкладено на строк надання вихідної допомоги з 05.10.2020 по 01.11.2020, що підтверджується Витягом з наказу від 06.10.2020 за № НТ201006 (а.с. 43). Також, Наказом від 06.10.2020 за № НТ201006 ОСОБА_1 було призначено допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі на підставі даних з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, за якими страховий стаж позивача протягом 12 місяців, що передували реєстрації, становив 4 місяці (з травня по серпень 2020 року) (а.с. 46). 09.10.2020 позивач через портал «Дія» отримала лист-відмову у призначенні допомоги по безробіттю з формулюванням відмови: «Інше. Відкласти ДБ (надання компенсаційних виплат при звільненні)» та цього ж дня звернулася через портал «Дія» до відповідача з листом про незгоду з такими рішеннями. Заяву ОСОБА_1 від 09.10.2020 розглянуто відповідачем в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», та надано відповідь від 20.10.2020 з роз`ясненнями (а.с. 51, 52). У зв`язку зі сплатою роботодавцем позивача ННУ «Інститут метрології» (останнє місце роботи позивача) єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 за серпень-вересень 2020 року, страховий стаж позивача протягом 12 місяців, що передували реєстрації, на підставі даних з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування станом на 03.11.2020 складав 6 місяців (а.с. 47). Враховуючи зазначені обставини, рішення про призначення допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі скасовано, Наказом від 03.11.2020 за № 201103 позивачу призначено допомогу по безробіттю з урахуванням страхового стажу понад 10 років - 70 % від середньої заробітної плати, відповідно до ч. 1 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Не погодившись із відкладенням виплати призначеної допомоги по безробіттю та її розміром, позивачка звернулась до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що при відкладенні виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 та визначенні її розміру, Харківський міський центр зайнятості діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та не порушував прав позивачки. Водночас, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для стягнення з Харківського міського центру зайнятості моральної шкоди на користь ОСОБА_1 . Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи з огляду на таке. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Закон України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012 визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття. Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533-ІІІ від 02.03.2000 (надалі також - Закон № 1533-ІІІ) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Відповідно до пункту 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (тут і надалі в редакції Закону від 03.07.2020) загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Вказаним Законом визначаються види забезпечення та соціальні послуги. Статтею 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено вичерпний перелік видів забезпечення, а саме: - допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; - допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. В Законі України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» використовуються такі терміни як «допомога по безробіттю» та «матеріальна допомога», зазначені поняття є тотожними та за своїм змістом означають єдину грошову допомогу, яка виплачується безробітним. За приписами пункту 32 розділу VIII Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 допомога по безробіттю призначається з першого дня надання статусу безробітного. Згідно з ч. 4 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відкладається на строк, що дорівнює періоду, протягом якого застрахованій особі відповідно до законів надається вихідна допомога або інші виплати при звільненні з підприємств, установ і організацій або закінченні строку повноважень за виборною посадою, що забезпечують часткову або тимчасову компенсацію втраченого заробітку. На період карантину були внесені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» в частині призначення допомоги по безробіттю. Норма, яка регулює відкладення допомоги по безробіттю на період дії карантину, залишена без змін. Пунктом 6.3 «Порядку професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних» від 31.05.2013 за № 318/655 (далі - Порядок) передбачено, що безробітний під час виконання договору про професійне навчання має право на збереження виплати допомоги по безробіттю у розмірах і строки, що встановлені відповідно до законодавства. Вимога про відкладення допомоги по безробіттю на строк вихідної допомоги при звільненні передбачена також Порядком надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженим Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 06.04.2020 за № 624 (далі - Порядок). Зазначений Порядок затверджено Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на основі і на виконання Конституції, законів України та є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами, відповідно до ст. 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Так, п. 1 Розділу IV «Відкладення та скорочення виплати допомоги по безробіттю» Порядку закріплено, що виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк, що дорівнює періоду, протягом якого застрахованій особі відповідно до законів надаються вихідна допомога або інші виплати при звільненні з підприємств, установ та організацій або закінченні строку повноважень за виборною посадою, що забезпечують часткову або тимчасову компенсацію втраченого заробітку. В зазначену норму не було внесено змін на період дії карантину. Як убачається з матеріалів справи, 01.10.2020 позивачку звільнено з посади архітектора з ННУ «Інститут метрології» за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі скороченням чисельності працівників з виплатою вихідної допомоги, визначеної ст. 44 цього ж Кодексу, що позивачкою не заперечується. З 05.10.2020 на підставі поданої заяви позивачці надано статус безробітної в Харківському міському центрі зайнятості. Наказом Харківського міського центру зайнятості від 06.10.2020 за № НТ201006 позивачці призначено допомогу по безробіттю з дня надання статусу безробітної, а саме: з 05.10.2020, та у зв`язку з отриманням ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільнені, відкладено виплату допомоги по безробіттю на строк надання вихідної допомоги - з 05.10.2020 по 01.11.2020. З урахуванням наведеного, рішення про відкладення виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю прийнято відповідачем з дотриманням вимог ч. 4 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Порядку. Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що тлумачення позивачкою ч. 4 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» щодо відкладення виплати допомоги по безробіттю тільки особам у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації є помилковим, оскільки вказана норма статті визначає відкладення на строк, що дорівнює періоду, протягом якого застрахованій особі відповідно до законів надавалася вихідна допомога, виплати двох видів забезпечення: допомоги по безробіттю (1) та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації (2), а таке тлумачення вказаної норми позивачем призводить до того, що в період професійної підготовки особа може отримувати два різні види допомоги: «допомогу по безробіттю» та «матеріальну допомогу», що не відповідає дійсності та суперечить ст. 7 вказаного Закону та п. 6.3 Порядку. Судовим розглядом установлено, що 06.10.2020 ОСОБА_1 ознайомлено з прийнятими відносно неї рішеннями. Проте, позивачка відмовилася ставити підпис у додатку 2 до персональної картки про ознайомлення з рішеннями, про що співробітниками ХМЦЗ складено акт від 06.10.2020 (а.с. 80). Отже, твердження позивачки, що під час прийому 06.10.2020 її не було ознайомлено з жодним рішенням, оскільки на час прийому вони не існували, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді. В матеріалах справи міститься копія персональної картки № 203920100500167 ОСОБА_1 з її особистим підписом, в якій зазначено рішення про надання статусу безробітної з 05.10.2020. Рішення про надання статусу безробітного з 05.10.2020, призначення допомоги по безробіттю та відкладення допомоги по безробіттю з 05.10.2020 до 01.11.2020 прийняті одним Наказом від 06.10.2020 за № НТ201006, що підтверджується відповідним витягом з наказу та свідчить, що ОСОБА_1 була ознайомлена з прийнятими рішеннями. Повідомлення безробітних про прийняті рішення за допомогою Єдиного державного веб-порталу електронних послуг передбачено Постановою КМУ від 24.04.2020 за № 307 «Про реалізацію експериментального проекту щодо реєстрації, перереєстрації безробітних та призначення виплати допомоги по безробіттю в електронній формі». У відповіді, наданій ОСОБА_1 через портал державних послуг «Дія» 09.10.2020, зазначено про надання статусу безробітного та про відкладення допомоги по безробіттю. Повідомлення про відмову у призначенні допомоги по безробіттю сталося внаслідок технічної помилки. Цього ж дня ОСОБА_1 звернулася через портал «Дія» до відповідача з листом про незгоду з такими рішеннями. Заяву позивачки від 09.10.2020 розглянуто відповідачем у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» та надано відповідь від 20.10.2020 з роз`ясненнями щодо призначення, відкладення виплати допомоги по безробіттю та її розміру, що відповідачем не заперечується. Щодо визначення розміру допомоги по безробіттю ОСОБА_1 колегія суддів зазначає таке. Частинами 1 та 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків. Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків. Наказом від 06.10.2020 за № НТ201006 ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі на підставі даних з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, за якими страховий стаж позивача протягом 12 місяців, що передували реєстрації, становив 4 місяці (з травня по серпень 2020 року) (а.с. 46). У зв`язку зі сплатою роботодавцем (ННЦ «Інститут метрології») ЄСВ за ОСОБА_1 за серпень-вересень, страховий стаж позивача станом на 03.11.2020 становив 6 місяців, на підтвердження чого відповідачем наданий до матеріалів справи розрахунок страхового стажу. За таких обставин, рішення про призначення допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі відповідачем скасовано, Наказом від 03.11.2020 за № 201103 позивачці призначено допомогу по безробіттю з урахуванням страхового стажу понад 10 років - 70 % від середньої заробітної плати, відповідно до ч. 1 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за встановлених обставин, при визначенні розміру допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , Харківський міський центр зайнятості керувався приписами ст. 22 та ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та діяв правомірно. Посилання позивачки на визначення розміру допомоги по безробіттю у розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» та ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», як для ОСОБА_1 у розмірі, не меншому 100 % визначеного даними законами прожиткового мінімуму для працездатних осіб, так і для її дитини ОСОБА_2 у розмірі, не меншому 50 % визначеного даними законами прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років, є помилковими та такими, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Поряд з цим, у пункті 6 статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання праці і зайнятості. Правовідносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття врегульовані нормами Закону № 1533-III, частиною першої статті 23 якого встановлено розмір допомоги по безробіттю у відсотках до середньої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб. Як установлено судовим розглядом, позивачці призначено допомогу по безробіттю з урахуванням страхового стажу понад 10 років - 70 % від середньої заробітної плати, відповідно до ч. 1 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Організовуючи в Україні систему соціального захисту, в тому числі, систему державного соціального страхування на випадок безробіття, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування (частина друга статті 8 Закону № 1533-III), що базується на принципах, закріплених у статті 2 Закону № 1533-III, серед яких обов`язковість страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законом, та можливості добровільного страхування у випадках, передбачених законом; диференціація розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття; законодавче визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття. Таким чином, сьогоднішній стан системи державного соціального страхування на випадок безробіття, яке здійснюється в межах обов`язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, та розміром допомоги по безробіттю. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система державного соціального страхування на випадок безробіття, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та рівнем її подальшого забезпечення на випадок безробіття (розміру допомоги по безробіттю) в залежності від середньої заробітної плати (доходу) та страхового стажу застрахованої особи. Частина третя статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою «інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом». Її застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему виплат допомоги по безробіттю, так і інших соціальних виплат, а отже, як за рахунок системи обов`язкового страхування на випадок безробіття (інших підстав, передбачених законом, у тому числі добровільного страхування у випадках, передбачених законом), так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов`язань перед особою. Таким чином, законодавством розмежовано поняття «допомога по безробіттю» від інших соціальних виплат (допомоги, доплати), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який формується за рахунок страхових внесків, сплачених згідно із законодавством, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату. Держава взяла на себе зобов`язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної виплати допомоги по безробіттю, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави. Саме на виконання своїх зобов`язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі Постанови № 265, Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» тощо. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать одна одній та частині третій статті 46 Конституції України, і лише свідчать про право позивачки звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік. Така позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 31.10.2018 р. у справі № 148/625/17, від 09.10.2020р. у справі № 183/1144/17 тощо. За таких обставин, відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача з непризначення ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у розмірі, не нижчому від передбаченого положеннями ст. 46 Конституції України, та задоволення позову в цій частині. Розглядаючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з таких підстав. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Як установлено судовим розглядом, Харківський міський центр зайнятості приймав рішення про призначення допомоги по безробіттю ОСОБА_1 на підставі та у спосіб, визначений законами України, у зв`язку з чим не порушував прав позивачки, а тому підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до ч. 1 ст. 23 та ч. 1 ст. 116 ЦК України - відсутні. Крім того, позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості відшкодування моральної шкоди з цих же підстав за даними Єдиного державного реєстру судових рішень вже були предметом розгляду Харківським окружним адміністративним судом у справі № 520/13942/2020. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди відмовлено. Предметом судового розгляду у справі № 520/13942/2020 були позовні вимоги ОСОБА_1 , яка одночасно діяла в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 щодо: - визнання протиправним та скасування рішення Харківського міського центру зайнятості від 09.10.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 допомоги по безробіттю з 05 жовтня 2020 року - дня надання їй статусу безробітного; - визнання протиправною бездіяльності Харківського міського центру зайнятості з незастосування пункту 32 Розділу VШ Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» в частині положення про призначення у період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, допомоги по безробіттю з першого дня надання статусу безробітного під час прийняття рішення від 09.10.2020 про відмову у наданні ОСОБА_1 такої допомоги та зобов`язання Харківський міський центр зайнятості повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.10.2020 про призначення допомоги по безробіттю з обов`язковим врахуванням вищезазначеної норми Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 439); - стягнення з Харківського міського центру зайнятості за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 коштів на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй та її малолітній доньці зазначеними протиправними рішенням та бездіяльністю відповідача, у розмірі 55 555 грн. У позовній заяві, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач визнає, що бездіяльність відповідача з непризначення їй допомоги у розмірі, не нижчому від передбаченого положеннями ст. 46 Конституції України, та з невиплати їй такої допомоги з дня надання статусу безробітного, може бути пов`язана з неякісністю самого закону, а ХМЦЗ, діючи за законом, що регулює призначення та виплату допомоги по безробіттю, опинився в умовах суперечливості зазначеного закону нормам Конституції України. Водночас, позивач вказує, що порушення її прав відбулося внаслідок двоякого тлумачення ч. 4 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та недосконалістю законодавства України та не звинувачує ХМЦЗ в умисному порушенні її прав та прав її дитини. Разом з тим, і у позовній заяві, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, і в апеляційній скарзі, оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні таких позовних вимог, позивачка зазначає, що підставою її переживань та душевних хвилювань стали дії відповідача з відкладення виплати допомоги по безробіттю, а також отримана позивачем 09.10.2020 через портал «Дія» лист-відмова відповідача у призначенні допомоги по безробіттю. Слід зазначити, що для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини. Верховний Суд у постанові від 09.10.2018 року у справі № 809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше. Тобто, оскільки рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у справі № 520/13942/20 у задоволенні позовних вимог про стягнення з Харківського міського центру зайнятості моральної шкоди на користь ОСОБА_1 відмовлено, суд зазначає про неможливість повторного розгляду цієї вимоги. З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до ч. 1 ст. 23 та ч. 1 ст. 116 ЦК України та враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції, що при відкладенні виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 та визначенні її розміру, Харківський міський центр зайнятості діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушував прав позивача, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою спірних правовідносин судом першої інстанції. Суд першої інстанції надав оцінку всім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до всіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору. Інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального та процесуального права, а тому не вимагають детальної відповіді або спростування. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів уважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Враховуючи наведене вище, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову задоволенні позовних вимог та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції у справі відсутні підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 по справі № 520/16331/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк