Постанова 4851 № 520/12273/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2021 р. Справа № 520/12273/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 13.11.20 року по справі № 520/12273/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області третя особа: Орільська селищна рада Лозівського району Харківської області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (надалі також відповідач), третя особа - Орільська селищна рада Лозівського району Харківської області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 14960-СГ від 02.09.2020 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідн. НОМЕР_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 6323955700:01:000:1003 площею 6.9339 га, державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області для подальшого надання її у власність; - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати дозвіл ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідн. НОМЕР_1 , на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 6323955700:01:000:1003 площею 6.9339 га, державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області для подальшого надання її у власність за його заявою від 04.08.2020. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 14960-СГ від 02.09.2020 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.08.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства для подальшого надання її у власність, з урахуванням висновків суду. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає його необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушення норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наводить обставини справи, зазначені ним у позовній заяві. Вказує, що задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції не врахував доводів позивача та безпідставно погодився з позицією відповідача. Просить урахувати висновки Верховного Суду щодо необхідності обрання судом ефективного способу відновлення порушеного права, викладені у постановах від 30.09.2019 у справі № 824/982/16-а, від 20.02.2020 у справі № 922/719/16. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. З посиланням на правову позицію Верховного Суду, сформовану у постанові від 10.10.2019 у справі № 814/1959/17, зазначає, що такий спосіб захисту як зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Орільська селищна рада Лозівського району Харківської області правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористалася. У відповіді на відзив позивач зазначив, що незобов`язавши Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд першої інстанції фактично надав можливість відповідачу діяти на власний розсуд, а не відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Вказує, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 у справі № 520/12273/2020 не захищає права та інтереси позивача, а лише констатує факт протиправності дій відповідача щодо прийняття Наказу № 14960-СГ від 02.09.2020 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою від 04.08.2020, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 6323955700:01:000:1003, площею 6.9339 га, державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області для подальшого надання її у власність (а.с. 14). Головне управління Держгеокадастру у Харківській області Наказом № 14960-СГ від 02.09.2020 відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Баранівської сільської ради Валківського району Харківської області (а.с. 16). Позивач, уважаючи, що рішення відповідача є таким, що суперечить нормам чинного законодавства і порушує його права, звернувся до суду. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що спірним рішенням відповідач безпідставно та невмотивовано відмовив у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, що є порушенням ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Водночас, зважаючи на те, що подана позивачем заява відповідачем на відповідність критеріям Земельного кодексу України не перевірялась, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.08.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства для подальшого надання її у власність, з урахуванням висновків суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно із частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури. Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). За змістом частин першої-третьої, п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України. Згідно із частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Частиною шостою наведеної норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. За змістом частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. Водночас, частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. З аналізу наведених норм убачається, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. Законодавчі норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до належних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з вищезазначених рішень. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її власність. Така правова позиція висловлена у постанові Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а. Правовий статус ГУ Держгеокадастру в області визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 за № 333 (надалі також - Положення № 333). У пункті 8 цього Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління. Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції Наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Разом з цим, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. Тобто, за результатами розгляду, зокрема, заяв про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області повинно прийматися відповідне мотивоване рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або про відмову в його наданні. Отже, предметом спору є правомірність дій відповідача щодо розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. При цьому, колегія суддів виходить з того, що стаття 118 Земельного кодексу України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а стаття 122 цього ж Кодексу - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Як убачається з матеріалів справи, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області Наказом № 14960-СГ від 02.09.2020 відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Баранівської сільської ради Валківського району Харківської області. Проте, ОСОБА_1 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою від 04.08.2020, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області, а не за межами населених пунктів на території Баранівської сільської ради Валківського району Харківської області. Крім того, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки слугувало те, що згідно з інформацією Міськрайонного управління у Лозівському районі та м. Лозовій Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельна ділянка з кадастровим номером 6323955700:01:000:1003, за рахунок якої заявник бажає отримати у власність земельну ділянку, включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які першочергово плануються для передачі у комунальну власність органам місцевого самоврядування. Вказані обставини у розумінні статті 118 ЗК України не можуть слугувати підставою для відмови в задоволенні заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідачем у Наказі № 14960-СГ від 02.09.2020 хоч і зазначено про врахування приписів ст. 118 Земельного кодексу України при розгляді заяви позивача, проте, викладене в ньому обґрунтування не містить, визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням вказаної норми Земельного кодексу України. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу та задовольнив позовні вимоги про визнання протиправним та скасування Наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 14960-СГ від 02.09.2020 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Колегія суддів зазначає, що в цій частині рішення суду першої інстанції ані позивачем, ані відповідачем в апеляційному порядку не оскаржувалося. Керуючись положеннями частини першої статті 308 КАС України, перегляд оскаржуваного судового рішення здійснюється в межах апеляційної скарги позивача. Так, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що у спірних правовідносинах відповідач не розглянув заяву позивача у встановленому порядку, так як відповідачем при розгляді заяви позивача не надана оцінка на предмет її відповідності вимогам ст. 118 Земельного кодексу України, а тому вказана заява підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону і суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови неперевірки, ненадання оцінки та невстановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання. Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Разом з цим, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що такий спосіб захисту, як зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Харківській області прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 10.10.2019 у справі № 814/1959/17. Отже, оскільки подана позивачем заява відповідачем на відповідність критеріям Земельного кодексу України не перевірялась, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.08.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства для подальшого надання її у власність, з урахуванням висновків суду. Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 6323955700:01:000:1003 площею 6.9339 га, державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області для подальшого надання її у власність за його заявою від 04.08.2020, задоволенню не підлягають, є правомірним. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним. Правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 30.09.2019 у справі № 824/982/16-а, від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, зазначеним вище висновкам не протирічать та висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись положеннями частини першої статті 308 КАС України, колегія суддів здійснювала перегляд оскаржуваного судового рішення в межах апеляційної скарги позивача. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 по справі № 520/12273/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін