Постанова 4824 № 753/14762/18

справа № 753/14762/18 головуючий у суді І інстанції Заставенко М.О. провадження № 22-ц/824/3122/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 31 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Гасюк В.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики, - В С Т А Н О В И В: У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача кошти, надані у позику у розмірі, еквівалентному 19 798 доларів США за офіційним курсом гривні щодо долару США на момент прийняття рішення у справі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 грудня 2017 року між сторонами укладено домовленість, відповідно до якої ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 у якості позики грошові кошти у сумі 536 704 грн., що на час домовленості еквівалентно 19 798 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути суму отриманої позики на першу вимогу. 25 травня 2018 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення йому грошових коштів отриманих у позику, яку відповідач отримав 02 червня 2018 року. Проте, відповідач не повернув кошти. 20 червня 2020 року позивач повторно направив на адресу відповідача письмову вимогу, яку останній отримав 20 червня 2020 року. ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання та не повернув кошти, отримані в позику. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що він не мав можливості подати договір про відступлення прав вимоги за даним договором позики та докази, що підтверджують часткову сплату боргу. Позивач відступив своє право вимоги за договором позики третій особі. Суд не врахував фактично сплачені кошти на виконання договору позики, а тому заборгованість є завищеною. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує на те, що відповідач лише обіцяє суду надати докази часткового погашення боргу та докази відступлення прав кредитора. Професійність надання правової допомоги обмежується лише затягуванням розгляду даної справи. Позивач вважає дії відповідача зловживанням процесуальними правами, а тому просить стягнути у дохід державного бюджету штраф у розмірі 22 700 грн. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 08 грудня 2017 року ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 536 704 грн., що еквівалентно 19 798 доларів США, які зобов`язався повернути ОСОБА_2 за першою вимогою, а у випадку їх не повернення зобов`язався переоформити на ОСОБА_2 право власності на належний йому житловий будинок, що підтверджується власноруч написаною розпискою ОСОБА_1 (а.с.92). 25 травня 2018 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 поштою письмову вимогу про повернення боргу впродовж п`яти банківських днів з дати її одержання, яка отримана ОСОБА_1 02 червня 2018 року (а.с.95-97). 15 червня 2018 року ОСОБА_2 повторно направив ОСОБА_1 поштою письмову вимогу про повернення боргу впродовж п`яти банківських днів з дати її одержання, яка отримана ОСОБА_1 20 червня 2018 року (а.с.98, 99). Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 1047, 1049, ЦК України. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У відповідності ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначає, що він передав у борг ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 536 704 грн., що еквівалентно 19 798 доларів США. Однак, відповідач не повернув кошти у визначений договором строк. На підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 надав розписку та письмові вимоги про повернення коштів, які були направлені ним відповідачу. У той же час, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, та вказуючи на переуступку позивачем прав вимоги за договором позики, часткову сплату боргу, доказів цього суду не надав. Обставини, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, ним не доведені. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з позичальника на користь позивача заборгованості за договором позики відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить визнати дії відповідача зловживанням процесуальними правами через затягування розгляду справи та ненадання доказів. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що ненадання відповідачем суду доказів, про які він зазначає у поданих до суду заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі, не є підставою вважати, що відповідач зловживає процесуальними правами. Ненадання стороною доказів у справі враховується судом під час розгляду справи по суті. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.