Постанова 4824 № 753/15412/20

Єдиний унікальний номер справи 753/15412/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/4285/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Сас Ю.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року позивач звернулась до суду з позовом про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтовувала наступним: Позивач працювала на посаді головного юрисконсульта відділу правового супроводження корпоративного бізнесу управління супроводження банківських операцій юридичного департаменту з 12.03.2004 р. Відповідно до наказу №132-п від 23.06.2020 р. у зв`язку з ліквідацією ПАТ КБ «Надра» позивача було звільнено з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпПУ, попередження про о наступне вивільнення від 31.10.2017 р. Позивач зазначає про те, що є матір`ю трьох дітей - 2009, 2014 та 2019 років народження. З 02.08.2019 р. по 12.06.2022 р. позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною, під час якої її й було звільнено. Позивач вважає її звільнення неправомірним, оскільки не було дотримано передбачених законом гарантій при звільненні жінок, які мають дітей до 3-х років. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я 02.06.2020 р. позивач перенесла хірургічне втручання, лише 15.06.2020 р. їй було знято шви. Через погіршення стану здоров`я відповідач не могла відреагувати на звільнення, тому звернулася до суду у вересні 2020 р. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року в задоволенні вищевказаного позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача відбулось законно, не відповідає обставинам справи, оскільки роботодавцем не було дотримано процедури звільнення, а саме не було забезпечено її працевлаштування відповідачем. У зв`язку з цим просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду проходить до наступних висновків: Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з підстав, передбачених трудовим законодавством, з додержанням визначеної законом процедури. З наведеною позицією суду першої інстанції погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на наступне: Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Отже ч. 3 ст. 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме заборонено звільнення, зокрема, жінок, які мають дітей віком до трьох років, та передбачено обов`язкове їх працевлаштування у випадках звільнення за ініціативою власника при повній ліквідації підприємства, установи, організації. Ліквідацією юридичної особи є спосіб припинення суб`єкта господарювання, при якому припиняються всі його права, а зобов`язання мають бути виконані повністю в межах ліквідаційної процедури (ст. 111 ЦК України). Під реорганізацією юридичної особи розуміють припинення юридичної особи з переходом прав та обов`язків до іншої особи (правонаступника) в порядку загального правонаступництва (ст. 104 ЦК України). При цьому, згідно ч. 4 ст. 36 КЗпП України у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Таким чином, на власника підприємства, установи, організації обов`язок працевлаштування зазначеної у ст. 184 КЗпП України категорії жінок може бути покладено лише у випадку реорганізації юридичної особи, коли права та обов`язки юридичної особи переходять до іншої особи внаслідок правонаступництва. В іншому випадку, зокрема при повному припинення юридичної особи без правонаступництва, такий обов`язок покладається на спеціально створений та відповідним чином уповноважений орган. Порядок вивільнення працівників унормовано у ст. 49-2 КЗпП України. У цьому порядку при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю на підприємстві на якому відбувається вивільнення працівників, а саме така обставина настає внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, інформація про звільнення доводиться до відома державної служби зайнятості. Саме державна служба зайнятості в силу частини п`ятої наведеної статті вчиняє дії по працевлаштуванню вивільненого працівника. Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про зайнятість населення» основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, а також його територіальних органів є: реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції; сприяння громадянам у підборі підходящої роботи; надання роботодавцям послуг з добору працівників; участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру; сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій; організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці; проведення професійної орієнтації населення тощо. Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі необхідності особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства. Таким чином, обов`язок по працевлаштуванню вивільнених в результаті повної ліквідації роботодавця працівників, у тому числі жінок, які мають дітей віком до трьох років, покладено саме на державну службу зайнятості, а не на роботодавця, який ліквідований без правонаступника. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 911/3259/16. Оскільки саме державна служба зайнятості в силу ч. 4 ст. 49-2 КЗпП України вчиняє дії по працевлаштуванню вивільненого працівника, підстави для покладення відповідальності на відповідача в даному випадку відсутні. Крім того, в ході розгляду справи встановлено, що непрацевлаштування позивача стало наслідком невчинення нею певних дій, а саме звернення до служби зайнятості, оскільки без особистої участі позивача уповноважені особи служби зайнятості позбавлені можливості її працевлаштувати. Окремо звертає увагу колегія суддів також на наступне: Згідно вимог ст.235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Таким чином поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення. У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає. Положення ч. 3 ст. 184 КЗпП України не встановлюють безумовної незаконності звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років. Зокрема, таке звільнення є законним у разі повної ліквідації підприємства, установи, організації. При цьому для звільненої особи законом встановлені додаткові гарантії, які полягають не у визнанні звільнення незаконним, а у обов`язку її працевлаштування відповідним уповноваженим органом та збереження на період такого працевлаштування середньої заробітної плати (але не більше трьох місяців). Зважаючи на викладене, у разі нездійснення такого працевлаштування (за умови дотримання встановленої для цього процедури) або збереження на такий період (до 3-х місяців) середнього заробітку, звільнена жінка має право висувати вимоги про виконання вищевказаного обов`язку, однак не позиватися про поновлення її на роботі. Вказана позиція кореспондується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 16 травня 2018 року у справі №759/19440/15-ц. Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько