Постанова 4824 № 753/2299/20

Справа № 753/2299/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/10683/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 вересня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Сас Ю.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання сина у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. В обґрунтування позову позивач зазначала, що з 2015 року сторони проживали однією сім`єю та шлюбні відносини не оформляли. За час проживання сторін разом у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження сина, відповідач змінив своє відношення до позивача та не проявляє батьківських почуттів до дитини. Протягом останніх двох років сторони проживають окремо. Дитина проживає з позивачем та перебуває на її утриманні. Останній рік дитина взагалі не бачила батька. Починаючи з весни 2019 року відповідач жодної участі в утриманні дитини не приймає та ніякої матеріальної допомоги не надає. Відповідач не має іншої родини та інших неповнолітніх чи малолітніх дітей, не має на утриманні інших осіб, зокрема батьків чи осіб, які потребують обов`язкового утримання з його боку. Відповідач офіційно ніде не працевлаштований, має мінливий дохід. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 березня 2020 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 3000 грн. щомісячно, починаючи з 05 лютого 2020 року до досягнення дитиною повноліття, вирішене питання судового збору. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач направив до суду апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив рішення суду першої інстанції скасуватита ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. 06.07.2021 року позивач направила відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджуючись із доводами викладеними у апеляційній скарзі, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що вказане рішення відповідає наведеним вимогам з огляду на наступне: Під час розгляду справи судом встановлено, що сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 і перебуває на її утриманні. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що сторони не домовились про добровільну участь батька в утриманні дитини, а вимога про стягнення аліментів в розмірі 3000 грн. є обґрунтованою, виходячи із середньої заробітної плати працівника для місцевості, де проживає відповідач (м. Київ). Свою незгоду з оскаржуваним рішенням позивач обґрунтовує тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження об`єктивного існування підстав, визначених чинним законодавством для стягнення аліментів, адже він продовжує піклуватися про сина, систематично його відвідує та бере участь в його утриманні. Також в апеляційній скарзі відповідач зазначає про перебування на його утриманні доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні. Положеннями ст. 180 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду із відповідним позовом. Приписами ст. 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів судом має бути враховане: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. В ході розгляду справи судом першої інстанції була належним чином встановлена наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання сина. Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. В своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає про відсутність підстав для стягнення з нього аліментів у зв`язку з тим, що він належним чином виконує батьківські обов`язки та надає матеріальне утримання дитині. В той же час на підтвердження таких обставини належних доказів стороною відповідача до суду представлено не було, відтак вони залишилися недоведеними та не можуть бути прийняті судом. Свою незгоду з оскаржуваним рішенням апелянт обґрунтовував й тим, що суд безпідставно з його точки зору не врахував того факту, що у нього на утриманні перебуває інша дитина. В той же час такі твердження також не можуть бути прийняті апеляційним судом. При вирішенні питання щодо стягнення з особи аліментів суд враховує наявність у нього інших дітей. В той же час така обставина має значення з огляду на матеріальний стан платника, його здатність сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі. Сам по собі факт народження дитини не може автоматично свідчити про факт її матеріального утримання відповідачем, відтак зміну матеріального стану останнього. Дане питання потребує окремого доведення. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20. В той же час належні докази з цього приводу до суду також представлені не були. Таким чином, з огляду на вищевказане, народження у відповідача ще однієї дитини не є безумовною підставою для задоволення його вимоги про звільнення останнього від сплати аліментів. До апеляційної скарги для підтвердження своїх посилань про свій низький рівень майнового стану апелянт надав довідку ТОВ «Нетасіст» про розмір свого доходу. В той же час такі посилання відповідача апеляційним судом оцінюються критично. По перше, апелянтом не було належним чином обґрунтовано наявності перешкод, які завадили йому подати вказаний доказ до суду першої інстанції, хоча у відповідності до положень ч. 3 ст. 367 ЦПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. По-друге, вказана довідка свідчить лише про розмір коштів, які виплачуються відповідачу зазначеним товариством, і жодним чином не містить інформації про те, чи це є єдиним джерелом доходів відповідача та який їх загальний розмір. Крім того, при вирішенні справи суд враховує не тільки заробіток відповідача, але його майновий стан в цілому, в тому числі наявність у нього іншого майна. В даному випадку до матеріалів справи були представлені відповідні докази з приводу того, що в ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем була встановлена наявність у відповідача двох автомобілів. В свою чергу вищевказане свідчить про те, що за своїм майновим станом апелянт може виплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі, визначеному судом першої інстанції, який колегія суддів апеляційного суду вважає таким, що відповідає принципу розумності і справедливості. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що зазначені в апеляційній скарзі доводи апелянта не доводять незаконності чи необґрунтованості оскаржуваного рішення суду. Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи відповідно до наявних у ній на час розгляду матеріалів та представлених сторонами доказів, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, рішення є законним та обґрунтованим, правові підстави для його скасування чи зміни відсутні, відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько