Постанова 4824 № 359/3366/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 359/3366/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/4748/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Борець Є.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І. при секретарі - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення заборгованості по виплаті матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку при звільненні, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та апеляційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 грудня 2020 року, встановив: у квітні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь 622 700 грн. матеріальної допомоги, посилаючись на те, що положеннями Колективного договору була передбачена виплата матеріальної допомоги при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 20 посадових окладів, однак вказані кошти при звільненні йому виплачені не були, тому він просив стягнути також середній заробіток за час затримки розрахунку з 10 квітня 2020 року до дня ухвалення рішення суду. Також позивач просив стягнути суму сплаченого судового збору та витрати на правничу допомогу в розмірі 50 000 грн. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 грудня 2020 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу в розмірі 622 700 грн., та з відповідача було стягнуто судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп. і витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн. В задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено. Представник позивача - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час зата ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на Не погоджуючись із рішенням, відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Клименко К.О. просив відхилити апеляційну скаргу відповідача. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника відповідача - Бохан О.Г. , ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що він з 17 лютого 1999 року безперервно працював в ДП «Украерорух». Станом на день звільнення з роботи 10.04.2020 займав посаду провідного інженера електрозв`язку групи засобів зв`язку та телекомунікації відділу організації експлуатації засобів автоматизації ОПР, зв`язку та телекомунікації служби експлуатації засобів зв`язку, навігації та спостереження. Розмір його посадового окладу становив 31135 грн. Наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №335/о від 11 березня 2020 року він був звільнений з роботи з 10 квітня 2020 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, згідно із ст.38 КЗпП України. В цьому наказі йому була призначена матеріальна допомога у розмірі 20 посадових окладів. Однак іншим наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №362/о від 19 березня 2020 року пункт про призначення матеріальної допомоги був виключений. Стаж його безперервної роботи становить 21 рік. Матеріальну допомогу, передбачену пунктом 6.25.2 колективного договору, який діє на підприємстві, йому при звільненні виплачено не було. Враховуючи викладене, просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну допомогу в розмірі 20 посадових окладів, що становить 622 700 гривень, та середній заробіток за період з 10 квітня 20920 року до дня ухвалення рішення суду. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 грудня 2020 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу в розмірі 622 700 грн., та з відповідача було стягнуто судовий збір і витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн. В задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково - щодо стягнення матеріальної допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було спростовано його обов`язок з виплати позивачу матеріального допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що з Висновку Торгово-промислової палати України №2051/1.2 від 29 липня 2020 року вбачається, що світова ситуація з розповсюдженням коронавірусу COVID-19 мала критичний вплив як на світову, так і на українську авіаційну галузь. Соціальні та фінансові наслідки для авіації (в тому числі авіакомпаній, аеропортів та провайдерів аеронавігаційних послуг) виявились руйнівними. Починаючи з 12 березня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України був установлений карантин, були заборонені пасажирські перевезення, в тому числі авіаційним транспортом. Згідно з рішенням РНБО України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», введеного в дію указом Президента України №87 від 13 березня 2020 року, були закриті пункти пропуску через державний кордон України для здійснення регулярного пасажирського сполучення. Зважаючи на виконання введеного органами державної влади України карантину, заборони виконання міжнародних польотів та польотів над територією України, вітчизняні авіакомпанії, які здійснювали пасажирські перевезення, тимчасово призупинили провадження своєї операційної діяльності. На підприємстві було встановлено простій та режим неповного робочого дня, а тому починаючи з 16 березня 2020 року наведені вище обставини унеможливили виконання ДП «Украерорух» зобов`язань, передбачених колективним договором. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права послався в рішенні на положення ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст. 10, 13, 116, 117 КЗпП України. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 17 лютого 1999 року безперервно працював в ДП «Украерорух» та на день звільнення займав посаду провідного інженера електрозв`язку групи засобів зв`язку та телекомунікацій відділу організації експлуатації засобів автоматизації ОПР, зв`язку та телекомунікацій служби експлуатації засобів зв`язку, навігації та спостереження. Розмір його посадового окладу становив 31 135 гривень. Наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №335/о від 11 березня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи з 10 квітня 2020 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, згідно із ст. 38 КЗпП України. У своїй апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що судом першої інстанції не було враховано, що положеннями Колективного договору передбачена можливість виплати матеріальної допомоги лише за наявності відповідних коштів у підприємства. Представник відповідача вказував, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам на підтвердження відсутності фінансової можливості підприємства здійснювати додаткові (понад ті, що передбачені законодавством) виплати за колективним договором, що передбачені зокрема розділом 6 Колективного договору, пунктом 14.1 якого передбачено, що «усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (за їх наявності). За таких обставин скаржник вважав, що наявність власних коштів у підприємства - пряма умова виконання вимог розділу 6, у тому числі пункту 6.25.2. колективного договору. Відповідач зазначав, що внаслідок введення карантинних обмежень підприємство не отримувало прибуток, а тому було позбавлене можливості виплатити позивачеві матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію. Однак, такі доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в частині стягнення матеріальної допомоги та відмови у задоволенні позовних вимог. Згідно ст.10, а також ч.1 та ч.3 ст.13 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Відповідно до положення ч.1 ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положеннями ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Як вбачається з п.6.25.2 Колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками, в редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи, у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація підприємства гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшувала посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшувала посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не міг перевищувати 20 посадових окладів. Згідно ст.10, а також ч.1 та ч.3 ст.13 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положеннями ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Відповідач, відмовляючи позивачу в нарахуванні матеріальної допомоги зв`язку з виходом на пенсію, посилався на те, що відповідно до протоколу №2 від 18 березня 2020 року, робочою групою з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру було прийнято рішення про здійснення виплати лише заробітної плати працівникам, а також обов`язкових податків та зборів. Разом з тим, положеннями чинного законодавства та Колективного договору можливість припинення чи зміни порядку його дії за рішенням робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру або іншого аналогічного органу відповідача передбачено не було. Тому є безпідставними посилання відповідача на ту обставину, що з 20.05.2020 на підприємстві діє нова редакція Колективного договору, відповідно до якої п. 6.25.2 договору було змінено, та вказується, що виплата матеріальної допомоги буде здійснюватися на основі договору між працівником та адміністрацією, типова форма якого повинна бути погоджена з профспілковою стороною, а виплата матеріальної допомоги буде проводитись за схемою: 1 посадовий оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, протягом 10 банківських днів з дати початку дії договору, залишок суми матеріальної допомоги по узгодженому графіку (орієнтовно 1 оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, раз на 2 місяці, починаючи з 12 місяця з дати підписання договору), а договір на виплату матеріальної допомоги може бути підписаний до 01.07. 2020 за умови відсутності судового спору між працівником та підприємством з цього питання. Пунктом 14.1 Колективного договору визначено, що усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених Додатком 26 до цього Договору. Однак зі змісту додатку 26, черговість виплати матеріальної допомоги у зв`язку із виходом працівника на пенсію передбачена не була, що свідчить про обов`язковість виконання умов п.6.25.2 колективного договору щодо виплати працівникові, який звільняється у зв`язку з виходом на пенсію, передбаченої положеннями договору матеріальної допомоги. Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги Звіт про сукупний дохід відповідача за І квартал 2020 року, який свідчить про значні збитки підприємства, також не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вказаний звіт не є доказом відсутності у підприємства коштів та не свідчить про неможливість виконання відповідачем вимог Колективного договору. Крім того, відповідачем не було наведено обставин, які б свідчили про те, що виконання зобов`язань, передбачених п. 6.25.2 Колективного договору, ставиться в залежність від наявності прибутку відповідача, тоді як поняття власних коштів підприємства та його сукупного доходу за певний період не є тотожними. Також відповідачем не доведено і твердження про відсутність станом на день звільнення позивача у підприємства на рахунках коштів, достатніх для виплати йому матеріальної допомоги. Посилання відповідача на те, що його адміністрацією разом з профспілковими організаціями було напрацьовано та внесено зміни до Колективного договору щодо порядку виплати відповідної матеріальної допомоги на умовах розстрочки, не може бути підставою для відмови у виплаті матеріальної допомоги, оскільки відповідні зміни до Колективного договору було прийнято вже після звільнення позивача. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду в частині задоволених вимог і доводи апеляційної скарги відповідача про те, що Висновком Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року встановлена наявність істотних змін обставин для зміни умов Колективного договору, із посиланням на положення ст. 617 ЦК України щодо звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання внаслідок непереборної сили, оскільки в даному випадку позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати матеріальної допомоги не заявлялись. Сама по собі наявність форс-мажорних обставин у вигляді карантинних обмежень не звільняє відповідача від обов`язку виконання зобов`язань перед позивачем. Доводи представника позивача - ОСОБА_2 , викладені в апеляційній скарзі, зводяться до того, що відповідно до положень ст. 116, 117 КзпП України з позивачем мало бути проведено в день звільнення виплату всіх належних йому сум, зокрема, матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію. Відмовляючи в задоволенні цієї вимоги, суд першої інстанції зробив взаємовиключні висновки щодо підстави для задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги при звільненні та для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність ДП «Украерорух», що полягає у відмові виплатити позивачу матеріальну допомогу, розцінюються судом як свавільне втручання відповідача у право позивача на мирне володіння належними йому грошовими коштами, що гарантується ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже фінансовий стан ДП «Украерорух» не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, а лише для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду в порядку, передбаченому ст.435 ЦПК України. Разом з тим, суд першої інстанції послався на вищевказаний Висновок Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року, як на підставу для відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. За положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Нормами КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» не передбачено такої виплати у складі заробітної плати як одноразова матеріальна допомога при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Враховуючи, що така виплата передбачена лише умовами Колективного договору, який не містить положень щодо строків її виплати, підстав для стягнення середнього заробітку за затримки виплати такої матеріальної допомоги, немає. Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції , задовольняючи в цій частині вимоги частково, визначив розмір таких витрат з дотримання положень ст. 133 та 141 ЦПК України. Доводи апелянта про те, що суд має виходити з реальності адвокатських витрат, встановлювати їх дійсність і необхідність, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та співрозмірність у порівнянні з ринковим цінами адвокатських послуг не знайшли свого пітвердження. Положеннями статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За таких обставин доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача не спростовують висновку суду щодо задоволення позовної вимоги про стягнення матеріальної допомоги. Рішення суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку слід викласти в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 грудня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 05 квітня 2021 року. Головуючий Судді