Постанова 4824 № 359/3841/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 лютого2021 року м. Київ Справа № 359/3841/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/2371/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Журавського В.В. 16 жовтня 2020 року у м. Києві, повний текст рішення складений 21 жовтня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та стягнення матеріальної допомоги при звільнені працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, В С Т А Н О В И В У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив суд стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України матеріальну допомогу в розмірі 667700 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку з 30 квітня 2020 року та по день ухвалення рішення суду в даній цивільній справі. Позовні вимоги мотивовані тим, що в період часу з 01 квітня 1993 року по 30 квітня 2020 року він працював на різних посадах в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України (далі Украерорух). На підставі наказу Украерорух №454/о від 29 квітня 2020 року він був звільнений з роботи у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст.38 КЗпП України. Згідно вимог КЗпП України відповідач не здійснив повного розрахунку за фактично відпрацьований час з ОСОБА_1 , а саме: не виплатив матеріальну допомогу на підставі п.6.25.2 колективного договору у розмірі 20 посадових окладів. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та стягнення матеріальної допомоги при звільнені працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію - задоволено. Стягнуто з державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 667700 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 328509 грн. Стягнуто з державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в розмірі 840, 80 грн та витрати на оплату правової допомоги у розмірі 35000 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню. Не погодилось із вказаним судовим рішенням Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, в.о. директора - Ярмаком А.М. подано апеляційну скаргу, в якій він зазначає про незаконність рішення як такого, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам поданим Украерорухом на підтвердження відсутності фінансової можливості підприємства здійснювати додаткові виплати за колективним договором, що передбачені, зокрема, розділом 6 Колективного договору. Представником відповідача до суду було надано Звіт про сукупний дохід, Форма № 2 за I квартал 2020 року, яким підтверджується фінансова неспроможність підприємства виплачувати матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію, однак суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаному звіту. Також зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки поняттю власних коштів підприємства, яких в Украерорусі, станом на I квартал 2020 року не вистачає навіть на забезпечення обов`язкових платежів (податків, заробітної плати) та функціонування Украероруху в цілому. Також представник відповідача вказує на те, що ними разом з профспілковими організаціями внесено зміни до Колективного договору, відповідно до яких розроблено графік виплати матеріальної допомоги особам, які звільнилися з підприємства у зв`язку з виходом на пенсію, тобто відповідач не відмовляється від виплати такої допомоги, однак, зважаючи на брак коштів, пропонує певну розстрочку такої виплати. Представник відповідача вказує на те, що ними було здійснено розрахунок з позивачем на підставі КЗпП України та виплачено всі належні йому кошти, що передбачені чинним трудовим законодавством України. Крім того, вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги практику Верховного Суду у аналогічних справах. На підставі викладеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Клименко К.О. зазначає, що доводи викладені в апеляційній скарзі є безпідставними, а рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Представник позивача також вказує на те, що доводи викладені представником відповідача в апеляційній скарзі не підтверджують фінансову неможливість здійснити виплати позивачу в розмірі 667700 грн. Також вказує на те, що положення ст. 117 КЗпП України застосовуються у випадку невиплати будь-якої належної працівнику суми у день звільнення, а не лише виключно виплат, які відносяться до системи оплати праці. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні представник відповідача Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - Бохан О.Г. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив її задовольнити. Позивач ОСОБА_1 та його представники - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в Украерорусі на посаді диспетчера управління повітряним рухом районного диспетчерського центру РСП «Київцентраеро» (т.1 а.с. 32-37). 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав на ім`я в.о. директора Украероруху Ярмаку А. заяву про звільнення його з займаної посади за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію з 30 квітня 2020 року та просив виплатити йому матеріальну допомогу на підставі п. 6.25.2 Колективного договору Украероруху (т.1 а.с. 39). Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №454/о від 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 диспетчера управління повітряним рухом районного диспетчерського центру РСП «Київцентраеро» Украероруху, звільнено з роботи 30 квітня 2020 року за власним бажанням, в зв`язку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України (т.1 а.с. 38). 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав на ім`я директора Украероруху Ярмаку А. заяву в якій вказував на те, що всупереч ст. 47 КЗпП України з ним не був проведений повний розрахунок при звільнені та не видано на його вимогу довідки про середньомісячний та середньоденний заробіток. Просив надати йому довідки про середньомісячний та середньоденний заробіток та здійснити повний розрахунок при звільнені, виплативши йому матеріальну допомогу при звільненні, передбачено п. 6.25.2 Колективного договору (т.1 а.с. 44). Відповідно до пункту 6.25.4 розділу 6 «Соціальні гарантії, пільги та компенсації» Колективного договору (редакція з 01 лютого 2020 року) зазначено, що при звільненні працівників пенсійного віку за власним бажанням, у яких при прийомі на роботу в підприємство була оформлена пенсія, адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 10 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 10 років - по 2 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом (т.1 а.с.21). п.6.25.2 колективного договору, укладеного між адміністрацією Украероруху та профспілками (в редакції від 01 лютого 2020 року, тобто чинній на час звільнення позивача з роботи) у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів (відповідно до Змін та доповнень до договору від 06 червня 2018 року за №32 та від 18 липня 2019 року за № 49) (т.1 а.с. 72). Згідно пункту 14.1 колективного договору усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів Украероруху (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених додатком 26 до цього договору. Згідно додатку 26 до колективного договору «Черговість фінансування заходів на соціальне та матеріальне забезпечення працівників підприємства згідно з договором» не передбачено послідовність та пріоритет з виплати матеріальної допомоги при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Згідно даних звіту про фінансові результати вбачається наявність доходів відповідача (т.1 а.с. 134-135). В порядку визначеному ст.13 КЗпП України та ст.10 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Згідно із ч.1 ст.5 вказаного Закону умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» установлено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. В силу ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Велика Палата Верховного Суду постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З наведених обставин вбачається, що сторони перебували у трудових правовідносинах в період з 01 квітня 1993 року по 30 квітня 2020 року. Тобто позивач має безперервний стаж роботи у відповідача 27 років. У зв`язку з цим, на підставі п.6.25.2 колективного договору, у відповідача виникло зобов`язання з виплати на користь позивача матеріальної допомоги в день звільнення, в розмірі 667700 грн. Однак, на день звільнення позивач не отримав повного розрахунку по належним виплатам від роботодавця. Доводи відповідача про те, що підприємство на даний час не має прибутку та несе збитки, відтак не має джерел для виплати матеріальної допомоги і не повинно її виплачувати, колегія суддів апеляційного суду відхиляє з огляду на наступне. Зазначену позицію відповідач ґрунтував на положеннях п.14.1 колективного договору, відповідно до якого усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів Украероруху (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених додатком 26 до цього договору. Проте додатком 26 до колективного договору «Черговість фінансування заходів на соціальне та матеріальне забезпечення працівників підприємства згідно з договором» не передбачено послідовність та пріоритет з виплати матеріальної допомоги при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, натомість згідно пункту 6.25.2 колективного договору адміністрацією гарантовано виплату матеріальної допомоги при набутті працівником відповідного статусу та звільненні за власним бажанням. Твердження відповідача те, що з початку введення в дію в Україні карантинних заходів у 2020 році підприємство несе збитки, відтак не має сплачувати передбачені колективним договором виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, до яких відноситься і передбачена пунктом 6.25.2 колективного договору матеріальна допомога, також відхиляються колегією суддів, оскільки той факт, що підприємство у 2020 році має від`ємні показники діяльності сам по собі не може свідчити про відсутність у нього власних коштів, за рахунок яких мають здійснюватися передбачені пунктом 6.25.2 колективного договору матеріальні виплати. До того ж відсутність у підприємства коштів, за рахунок яких мають виконуватися передбачені колективним договором зобов`язання, не підтверджено належними та допустимими доказами. При цьому показник фінансових результатів господарської діяльності підприємства (прибуток суб`єкта господарювання) не містить інформації про майно підприємства, що становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. А Постановою Кабінету Міністрів України №1554 від 12 жовтня 2000 року, на яку посилається відповідач, врегульовуються питання методики оцінки вартості майна під час приватизації, тобто вона має спеціальний режим застосування та не може використовуватися для спірних правовідносинах. Доводи апеляційної скарги щодо наявності нової редакції колективного договору, відповідно до якої було змінено порядок виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, колегія суддів відхиляє, оскільки до правовідносин сторін мають бути застосовані лише ті норми, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, тобто в даному випадку на час звільнення позивача. Положення нової редакції колективного договору, були прийняті після звільнення позивача, а тому на спірні правовідносини не розповсюджуються. А отже висновок суду першої інстанції про наявність невиконаного відповідачем зобов`язання щодо виплати позивачу суми матеріальної допомоги та наявність правових підстав для її стягнення відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства України. Перевіряючи доводів апеляційної скарги щодо безпідставності нарахування та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу матеріальної допомоги, апеляційний суд виходить з наступного. З аналізу положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України вбачається, що в день звільнення працівнику мають бути виплачені усі без виключення належні до виплати суми, незалежно від того, чи входять такі виплати до системи оплати праці, чи ні. Тобто санкція визначена ст. 117 КЗпП України застосовується у випадку невиплати будь-якої належної працівнику суми у день звільнення. Зважаючи на викладене, посилання відповідача на те, що передбачені ст. 117 КЗПП України наслідки застосовуються виключно до виплат, які відносяться до системи оплати праці, є безпідставними. У справі, що переглядається апеляційним судом, положеннями пункту 6.25.2 колективного договору Державного підприємства обслуговування повітряного руху України в редакції від 01 лютого 2020 року, тобто чинній на час звільнення позивача з роботи, адміністрацією гарантовано при звільненні працівників пенсійного віку за власним бажанням, у яких при прийомі на роботу в підприємство була оформлена пенсія, надання матеріальної допомоги у визначених розмірах та ця виплата здійснюється при звільненні і не обумовлена фінансовими здобутками підприємства. Посилання відповідача в обґрунтування відсутності вини щодо невиплати належної позивачу матеріальної допомоги на дані висновку Торгово-промислової палати України №2051/1.2 від 29 липня 2020 року відхиляються колегією суддів, оскільки вказаний висновок зроблений на підтвердження наявності підстав для ініціювання відповідачем внесення змін до колективного договору. Разом з тим, обставини щодо пандемії внаслідок короновірусної хвороби (COVID-19) були визнані на міжнародному рівні, є загальновідомими. Вказані обставини мали вплив на діяльність підприємства, внаслідок цього відповідачем були прийняті накази №197 від 16 березня 2020 року «Про простій на підприємстві», № 245 від 10 квітня 2020 року «Про встановлення режиму неповного робочого часу», № 410 від 27 травня 2020 року «Про продовження простою на підприємстві» та ін.. Ці обставини зумовили і чисельне звільнення працівників, в тому числі і звільнення позивача, що було визнано сторонами в ході розгляду справи. При цьому, слід також врахувати, що мала місце затримка виплати не заробітку позивача, а матеріальної допомоги передбаченої колективним договором, тобто додаткової виплати. Позивач не вказує і матеріали справи не містять даних про втрати позивача пов`язані із затримкою виплати. А отже враховуючи правову природу та розмір простроченої заборгованості роботодавця, обставини у зв`язку з якими пов`язана затримка, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, колегія суддів вважає, що обсяг відповідальності роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні в контексті вирішення цієї справи є непропорційним наслідкам порушення. Тому, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини цієї справи, є доцільне зменшення розміру середньогозаробітку за час затримки розрахунку при звільненні з суми 328509,00 грн до суми 82000,00 грн. У зв`язку цим рішення суду першої інстанції підлягає до зміни. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що в частині вирішення позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги при звільнення суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду в цій частині відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає. Разом з тим, в частині рішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені судом першої інстанції не враховані доводи відповідача, не надано їм належної оцінки обставинам, які зумовили порушення, тому в цій частини рішення суду першої інстанції підлягає до зміни. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені змінити в частині суми стягнення, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 01 травня 2020 року по 16 жовтня 2020 року з суми 328509, 00 грн до суми 82000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 25 лютого 2021 року.