Постанова Київський апеляційний суд № 359/3885/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 359/3885/20 Головуючий у І інстанції Чирка С.С. Провадження № 22-ц/824/2817/2021 Головуючий у ІІ інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 31 березня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Журби С.О., Ігнатченко Н.В., за участі секретаря Тимошевської С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про стягнення матеріальної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, УСТАНОВИВ: у травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що з 01.12.1994 року по 12.05.2020 року він був співробітником Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - Украерорух). На підставі наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №495/о від 12.05.2020 року позивач був звільнений з посади провідного інженера з радіонавігації та радіолокації аеродромного комплексу «Черкаси» служби систем навігації та спостереження РСП «Київцентраеро» ДП Украерорух за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України. Позивач зазначає, що на день звільнення не отримав повного розрахунку за належними виплатами від роботодавця на підставі п.6.25.2 колективного договору. А саме, роботодавець не виплатив матеріальну допомогу у розмірі 20 посадових окладів, що становить 518 900,00 гривень. Позивач також вважає, що у зв`язку із відсутністю повного розрахунку в день його звільнення відповідач має сплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку відповідно до положень статті 117 КЗпП України. Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України матеріальну допомогу у розмірі 518 900 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 13 травня 2020 року та по день ухвалення рішення суду в даній цивільній справі. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні в розмірі 518 900 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 212 748 грн. 64 коп., а також судові витрати в сумі 840,80 грн. Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2021 року стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) на користь ОСОБА_1 судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) в розмірі 25 000,00 гривень. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 13.11.2020 року відповідач Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух) звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам, встановленим по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. В доводах апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам, наданим Украерорухом на підтвердження відсутності фінансової можливості підприємства здійснювати додаткові (понад ті, що передбачені законодавством) виплати за колективним договором, що передбачені зокрема розділом 6 Колективного договору. Так, згідно з пунктом 14.1 розділу 6 Колективного договору, усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (за їх наявності). Отже, наявність власних коштів у підприємства - пряма умова виконання умов розділу 6, у тому числі пункту 6.25.2. колективного договору. Звертають увагу апеляційного суду на ту обставину, що в ситуації, яка склалась у І кварталі 2020 року (зниження обсягу польотів більш як на 90%), підприємство перестало отримувати прибуток та несе мільйонні збитки внаслідок ведення своєї операційної діяльності. На доказ відсутності у підприємства вільних коштів, відповідачем було надано суду Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід, Форма №2 за І Квартал 2020р.), яким підтверджується фінансова неспроможність підприємства виплачувати матеріальну допомогу у зв`язку із виходом на пенсію. Однак, судом аргументи відповідача враховані не були, належної оцінки вищевказаному Звіту не надано. Відповідач наголошує на тому, що у середині березня 2020 року карантин лише було запроваджено на Україні, а збитки підприємства вже склали 299 444 млн. гривень А станом на квітень-травень 2020 року та впродовж часу до 15 червня 2020 року авіасполучення було майже припинено, за виключенням поодиноких гуманітарних рейсів. Ті кошти, що залишились на рахунках відповідача, не покривають щомісячних витрат на заробітну плату, податки, інші обов`язкові платежі, у зв`язку із чим у липні 2020 року підприємство змушене було укласти кредитний договір з Європейским банком реконструкції та розвитку. Судом також невірно трактовано поняття «власні кошти» підприємства. Так, підприємством відповідача за звітний період внаслідок проведення операційної (основної) діяльності не було отримано коштів, а навпаки наявний збиток. Наявність коштів на рахунках підприємства не визначає його фінансову спроможність. За відсутності фінансового результату від діяльності підприємства власний капітал його не наповнюється, що позбавляє відповідача можливості здійснювати виплати, передбачені зокрема пунктом 6.25 КД. Крім того, ДП «Украерорух» посилався на практику Верховного Суду у аналогічних справах, відповідно до якої виплата одноразової допомоги згідно з умовами колективного договору можлива у разі наявності фінансової можливості. Відповідач також зазначає, що оскільки колективним договором передбачається не законодавчо встановлена соціальна гарантія, а додатково встановлений соціальний захист для працівників Украероруху, то законні підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відсутні. У доповненнях до апеляційної скарги 03 лютого 2021 року, відповідач також вважає необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області, яким з відповідача на користь позивача стягнуто 25 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Вважає розмір гонорару, визначений позивачем та його адвокатом, завищеним щодо іншої сторони спору, з огляду на складність справи та витрачений адвокатом час, неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та в задоволенні цих вимог позивача відмовити. У відзиві на апеляційну скаргуДП «Украерорух», поданому адвокатом Казаком К.І. в інтересах ОСОБА_1 , представник позивача не погоджується з доводами скарги та просить відмовити в їх задоволенні, а рішення районного суду залишити без змін. У судовому засіданні представник ДП «Украерорух» підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив скасувати рішення суду першої інстанції і додаткове рішення, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Казак К.І. у судовому засіданні заперечував проти задоволення вимог скарги та доповнень до апеляційної скарги, посилаючись на доводи, викладені у відзиві. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працював в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України на посаді провідного інженера радіонавігації та радіолокації аеродромного комплексу «Черкаси» служби систем навігації та спостереження РСП «Київцентраеро». 12.05.2020 року позивач був звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, на підставі ст.38 КЗпП України. Вказані обставини підтверджуються витягом з наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №495/о від 12 травня 2020 року (а.с.34) та копією трудової книжки, виданої на ім`я позивача (а.с.29-32). З листа Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №1-17.4/7206/20 від 30.06.2020 року вбачається, що розмір посадового окладу позивача на дату його звільнення складав 25 945 гривень (а.с.85). Зі змісту п.6.25.2 колективного договору, укладеного між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками (в редакції від 01 лютого 2020 року) вбачається, що у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів (а.с.39-40). Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення матеріальної допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на отримання матеріальної допомогивідповідно до умов колективного договору. ДП «Украерорух» безпідставно відмовлено у виплатіпозивачу матеріальної допомоги з огляду на фінансові показники прибутку підприємства станом на 12 травня 2020 року. Колегія суддів погоджується з вказанимивисновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Спірні правовідносини регулюються главою ІІ «Колективний договір», главою VII «Оплата праці» КЗпП України, а також Законом України «Про колективні договори і угоди». Відповідно до ст.10 та ч.3 ст.13 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективнихдоговорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, а також сторін, які їх уклали. Ні чинним законодавством України, ні положеннями самого колективного договору, укладеного на підприємстві відповідача, не передбачено можливості припинення чи зміни порядку його дії за рішенням робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру або іншого аналогічного органу. За таких умов, незважаючи на рішення зазначеної групи № 2від 18.03.2020 р., на яке посилався відповідач, обов`язок виконання ним умов колективного договору не припинявся, відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Встановлено, що ОСОБА_1 працював в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України з 01.12.1994 року по 12.05.2020 року. Його безперервний стаж роботи в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України становить повних 25 років. У зв`язку з цим, у роботодавця виникло зобов`язання з виплати на користь позивача матеріальної допомоги в день звільнення, згідно з п.6.25.2 колективного договору. Розмір матеріальної допомоги, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 518 900 гривень (розмір посадового окладу ? 20). Крім цього, зі звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І квартал 2020 року вбачається, що сукупний дохід Державного підприємства обслуговування повітряного руху України склав 299444 гривень. В той же, час за аналогічний період попереднього року сукупний дохід становив - 365 401 гривень (а.с.66). З листа від 30 червня 2020 року Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №1-17.4/7206/20 «Про надання інформації адвокату Казаку К.І » встановлено, що станом на 12 травня 2020 року залишок грошових коштів на рахунках Украероруху, в тому числі валютних, складав 2 783 721 гривень 49 копійок, 14706 доларів США 46 центів, 5 610 993 Євро 81 центів, у тому числі на резервному рахунку обслуговування боргу - 2 508 902 Євро 26 центів, 1630,83 фунтів стерлінгів (а.с.84-86). За таких обставин, суд першої інстанції вірно вважав, що на підставі п.6.25.2 колективного договору у ДП «Украерорух» виник обов`язок виплатити позивачу в день звільнення його з роботи матеріальну допомогу в розмірі518 900,00 гривень (25945 х 20). Стосовно доводів апелянта щодо того, що підприємство на даний час не має прибутку та несе збитки, відтак не має джерел для виплати матеріальної допомоги і не повинно її виплачувати. Зазначену позицію відповідач ґрунтував на положеннях п.14.1 колективного договору, відповідно до якого усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів Украероруху (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених додатком 26 до цього договору. Зазначаючи про те, що з початку введення в дію в Україні карантинних заходів у 2020 році підприємство несе збитки, відтак не має сплачувати передбачені колективним договором виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, до яких відноситься і передбачена п.6.25.2 колективного договору матеріальна допомога, відповідач фактично здійснює підміну понять «прибуток підприємства» та «майно підприємства» (до якого входять і кошти підприємства), і які не є тотожними. Зокрема, прибутком (доходом) суб`єкта господарювання відповідно до ст. 142 Господарського кодексу України є показник фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. В той же час відповідно ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Зважаючи на наведене, той факт що підприємство у 2020 році має від`ємні показники діяльності жодним чином не може свідчити про відсутність у нього власних коштів, за рахунок яких мають здійснюватися передбачені п.6.25.2 колективного договору матеріальні виплати. Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду. З огляду на наведені норми, для доведення своїх тверджень про відсутність у відповідача коштів, за рахунок яких мають виконуватися передбачені колективним договором зобов`язання, він повинен був надати до суду відповідні докази з цього приводу (зокрема передбачений ст. 66 Господарського кодексу України баланс підприємства), чого в даному випадку зроблено не було. Представлені ж відповідачем документи щодо показників діяльності у 2020 році не містять інформації про майно підприємства, відтак не можуть слугувати належним доказом з цього приводу. Крім того, в судовому засіданні представники відповідача зазначали про наявність у відповідача коштів в кількості, що значно перевищує обсяг зобов`язань перед позивачем, однак безпідставно з точки зору суду наполягали на використанні в даному випадку саме поняття чистого прибутку підприємства. При цьому посилання апеляційної скарги на положення постанови КМ України № 1554 від 12.10.2000 року в даному випадку є не коректним, оскільки дана постанова врегульовує лише методику оцінки вартості майна під час приватизації, має спеціальний режим застосування та не може використовуватися в даних правовідносинах. З урахуванням викладеного доводи апелянта в цій частині також не можуть бути прийняті судом. Стосовно доводів апеляційної скаргив частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача з роботи розмір його середньоденної заробітної плати становив 2045, 66 грн., загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 травня 2020 року по 08 жовтня 2020 року становить 212 748 гривень 64 копійки Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції що наявноситі передбачених ст. 117 КЗпП України підстав для задоволення вимог в цій частині. Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За положеннями статті 117 КЗпП України, обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. За обставинами справи встановлено, що позивач отримав своєчасно всі суми, які належали йому при звільненні, крім одноразової матеріальної допомоги, передбаченої п.6.25.4 Колективного договору. За змістом даного пункту Колективного договору адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у випадку звільнення працівника пенсійного віку за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, проте,не вказано, що така виплата має бути проведена у день звільнення працівника. Нормами КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» не передбачено такої виплати у складі заробітної плати як одноразова матеріальна допомога при звільненні працівника пенсійного віку за власним бажанням. Виходячи з того, що така виплата передбачена лише умовами Колективного договору, який не містить положень щодо строків її виплати, суд помилково стягнув середній заробіток за затримку виплати такої матеріальної допомоги, застосувавши до спірних правовідносин ст.117 КЗпП України. За вказаних обставин рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в позові. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для частково задоволення апеляційної скарги відповідача. При цьому, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку не ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати сумм підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог в цій частині. Щодо доводів апеляційної скарги в частині безпідставного стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відтак законом встановлено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000 гривень. Вказана обставина підтверджується договором про надання правової допомоги від 19 травня 2020 року, укладений між ним та адвокатським об`єднанням «КПД Консалтинг» (т. І а.с.11-15), заявкою на надання послуг №1 до договору про надання правової допомоги від 19 травня 2020 року (т. І а.с.18-19), актом про надану правову допомогу від 08 жовтня 2020 року (т. І а.с.222), платіжними дорученнямипро сплату витрат за надання правової допомоги (том І а.с. 207-218) Наведені докази є достатніми у розумінні ст. 80 ЦПК Українина підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу, при цьому колегія суддів,? враховуючи обсяг? ?виконаних? адвокатом робіт на стадії розгляду справи в суді першої інстанції,? є? ?співмірним із заявленим розміром оплачених послуг адвоката. Враховуючи викладені обставини колегія суддів? ?не вбачає підстав длявідмови в задоволенні вимог позивача про стягнення на його користь з відповідача витрат на правничу допомогу.? ? ? ? Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Оскільки ОСОБА_1 при зверненні до суду? сплатив судовий збір в розмірі 840,80 грн., а його витрати на оплату професійної правничої допомоги ?склали 25 000 гривень, що разом становить 25840,80 гривень, то скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд, керуючись положеннями ст. 141 ЦПК України, вважає правильним змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат, стягнувши з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог (25000+840,80/100*70=18088).? ? На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2020 року в частині стягнення з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку - скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити. Змінити рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2020 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2021 року в частині вирішення питання про стягнення судових витрат, вказавши, що до стягнення з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог в загальному розмірі 18 088,00 гривень. В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 01 квітня 2021 року. Реквізити сторін позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 відповідач: Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух), ЄДРПОУ 19477064, юридична адреса: 08300, Аеропорт, Київська обл., м. Бориспіль Суддя-доповідач Д.О. Таргоній С.О. Журба Судді: Н.В. Ігнатченко