Постанова 4818 № 646/3570/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 13 жовтня 2021 року м. Харків справа № 646/3570/20 провадження № 22-ц/818/1189/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю секретарів Гришиної А.О., Проневича Д.О., Семикрас О.В., ім`я (найменування) сторін: позивач ОСОБА_1 , відповідач Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, представники - Лагутін Іван Володимирович, ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2020 року в складі судді Янцовської Т.М. та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2020 року та на додаткове рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2020 року в складі судді Янцовської Т.М., у с т а н о в и в: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - ДП «Украерорух») про стягнення матеріальної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували в трудових стосунках з 01 жовтня 1993 року по 18 травня 2020 року. На підставі наказу ДП «Украерорух» №116/о від 18 травня 2020 року вона була звільнена з роботи зв`язку з виходом на пенсію на підставі положень статті 38 КЗпП України, проте відповідач не виконав вимоги трудового законодавства в частині проведення повного розрахунку з працівником у день звільнення, а саме не виплатив матеріальну допомогу на підставі пункту 6.25.2 Колективного договору в розмірі 20 посадових окладів. Зазначає, що неправомірними діями відповідача щодо невиплати належних сум їй причинено моральну шкоду, розмір якої вона оцінює в 20000 грн. Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просила стягнути 258300 грн матеріальної допомоги, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 19 травня 2020 року по день ухвалення рішення суду та 20000 грн моральної шкоди. 14 липня 2020 року ДП «Украерорух» подало відзив на позовну заяву, в якому просило позовні вимоги залишити без задоволення. Відзив мотивовано тим, що у зв`язку з запровадженням карантину, забороною авіасполучення в період карантину, падінням обсягів повітряного руху в повітряному просторі України та попиту в отриманні аеронавігаційних послуг, необхідності нести критичні виробничі витрати (маски, електроенергія, оперативний ремонт ЗНС тощо) у ДП «Украерорух» відсутні кошти для фінансування витрат понад законодавчо гарантовані виплати працівникам та сплати матеріальної допомоги. Вважало, що вказані обставини непереборної сили є підставою для звільнення ДП «Украерорух» від відповідальності за затримку проведення остаточного розрахунку під час звільнення позивачки та стягнення моральної шкоди. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу у розмірі 258300 гривень, 10049,43 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 1000 грн моральної шкоди, 126,12 грн судового збору. В іншій частині позов залишено без задоволення. Стягнуто з ДП «Украерорух» судовий збір у в розмірі 1658,12 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач при звільнені ОСОБА_1 не виконав вимоги пункту 6.25.2 Колективного договору, а тому має сплатити матеріальну допомогу, передбачену Колективним договором. Також, на підставі статті 117 КЗпП України ОСОБА_1 має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19 травня 2020 року по 28 жовтня 2020 року у розмірі 100494,29 грн, проте виходячи з фінансового стану підприємства суд першої інстанції вважав за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 до 10049,43 грн. Оскільки відповідачем було порушено трудові права позивачки, з урахуванням обставин справи, засад розумності та справедливості, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 1000 грн моральної шкоди. У листопаді 2020 року ОСОБА_3 представник ОСОБА_1 подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26934,94 грн. Заява мотивована тим, що у зв`язку з розглядом справи позивачем понесено судові витрати на професійну правничу допомогу, які враховуючи часткове задоволення позову, підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 . Додатковим рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2020 року з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов ОСОБА_1 частково задоволено, витрати на професійну правничу допомогу документально підтверджені, проте, враховуючи особливості предмета спору, суб`єктний склад правовідносин, ціну позову, складність справи та значення розгляду справи для сторін, а також характер виконаної адвокатом роботи та критерій розумності її розміру, наявні підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з ДП «Украерорух» на корись позивачки, до 8000 грн. 27 листопада 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_3 представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №711/4010/13, оскільки дані правовідносини не є релевантними. При ухваленні рішення судом першої інстанції не обґрунтовано підстави зменшення розміру середнього заробітку в 10 разів. Матеріали справи не містять доказів фінансового стану ДП «Украерорух», які б унеможливлювали сплату визначених на підставі статті 117 КЗпП України сум у повному обсязі. З 15 червня 2020 року відновлено авіаперельоти над територією України та відповідно надання послуг з аеронавігаційного обслуговування, а тому висновки суду першої інстанції про можливе істотне погіршення його фінансового становища є необґрунтованими. Відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн є співмірним, оскільки обставини несвоєчасної виплати матеріальної допомоги призвели до депресивного стану та погіршення здоров`я позивачки, яка замість відпочинку на пенсії та облаштування житла, яке мала намір придбати за вказані кошти, вимушена захищати свої права через суд. 28 листопада 2020 року ДП «Украерорух» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, та ухвалити нову постанову, якою позов залишити без задоволення. Апеляційна скарга мотивована тим, що виплата матеріальної допомоги можлива лише за рахунок власних коштів підприємства, проте наразі операційна діяльність ДП «Украерорух» є збитковою. Для виконання умов Колективного договору на підприємстві діє Програма соціального захисту та у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація наразі не може здійснювати ці виплати у повному обсязі, однак гарантує надання матеріальної допомоги на умовах відстрочки. 16 березня 2020 року Адміністрацією ДП «Украерорух» разом з профспілковими організаціями внесено зміни до Колективного договору для працівників, які досягли пенсійного віку і звільняються з підприємства у зв`язку з виходом на пенсію у 2020 році до 15 червня 2020 року, та таких, хто вже звільнився з підприємства у зв`язку з виходом на пенсію у 2020 році, та при звільненні не отримали матеріальну допомогу, відповідно до яких адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у відповідних розмірах, однак, виплата матеріальної допомоги буде здійснюватися на основі договору між працівником та адміністрацією, типова форма якого повинна бути погоджена з профспілковою організацією. Вказані зміни зареєстровані 28 травня 2020 року в Управлінні соціального захисту населення Бориспільської міської ради Київської області. Оскільки Колективним договором передбачено виплату матеріальної допомоги для працівників, то підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 відсутні. Також посилалось на відсутність вини у непроведені остаточного розрахунку, що підтверджено висновком Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин (hardship) від 29 липня 2020 року № 2051/1.2. Вказало, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки позивачкою не надано доказів на підтвердження вказаних обставин. Вважає, що підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутні, оскільки матеріали справи не містять доказів сплати коштів на користь Адвокатського бюро «Максима Шипенка». Також, з наданих позивачкою документів не вбачається можливим визначити, в якій справі клієнтові (позивачу) надається правнича допомога. 10 лютого 2021 року ОСОБА_3 представник ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ДП «Украерорух», в якому просив залишити апеляційну скаргу ДП «Украерорух» без задоволення Відзив мотивовано тим, що доводи відповідача про збитковість підприємства та відсутність власних коштів є безпідставними та спростовуються балансом підприємства. Вимогами чинного законодавства передбачено застосування положень статті 177 КЗпП України у разі невиплати працівнику усіх належних йому сум незалежно від їх призначення, а тому доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення є безпідставними. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, шо виплата матеріальної допомоги ОСОБА_1 в розмірі 258 300 грн за наявності на рахунках коштів (9 573 795,53 грн та 6 909 562,63 EUR) була неможливою внаслідок обставин непереборної сили. Висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованими, оскільки договором визначено строк сплати гонорару, який станом на час подання заяви про розподіл судових витрат та відповідних доказів не настав, що не суперечить усталеній судовій практиці. 24 лютого 2021 року ДП «Украерорух» подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 , в якому просило залишити апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 без задоволення. Відзив мотивовано доводами, викладеними в апеляційній скарзі ДП «Украерорух». Інші учасники справи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційні скарги ДП «Украерорух» та ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з таких підстав. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга, четверта, п`ята статті 263 ЦПК України). Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 працювала на посаді диспетчера центру комутації повідомлень Харківського регіонального структурного підрозділу ДП «Украерорух» ( т. 1, а. с. 13 17). 18 травня 2020 року ОСОБА_1 була звільнена з ДП «Украерорух» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України (т. 1, а. с. 18). За змістом приписів пункту 6.25.2 Колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками (у редакції, чинній на час звільнення позивачки з роботи) у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: - при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів Згідно з повідомленням Харківського регіонального структурного підрозділу ДП «Украерорух» від 18 травня 2020 року № 22.1-12/110/20 посадовий оклад позивачки згідно штатного розпису на дату звільнення з посади диспетчера центру комутації повідомлень складає 12915 грн; стаж роботи з 01 жовтня 1993 року по 18 травня 2020 року складає 26 років; згідно з пунтком 6.25.2 Колективного договору розмір матеріальної допомоги складає 258300 грн. Матеріальна допомога позивачці не була виплачена у день звільнення у зв`язку зі складним фінансовим станом підприємства та відсутністю наявних коштів ДП «Украерорух». (т. 1, а. с. 19). Наказом ДП «Украерорух» від 16 березня 2020 року № 197 установлено початок простою на підприємстві з 18 березня 2020 року до 31 травня 2020 року (т. 1, а. с. 87). Відповідно до протоколу № 2 від 18 березня 2020 року робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру вирішено відповідно до пункту 14.1 Колективного договору задекларована вимушена необхідність здійснювати лише обов`язкові виплати, які не пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм (заробітна плата працівників та обов`язкові податки та збори), до 31 травня 2020 включно з можливістю продовження заходу до досягнення стабілізації фінансового стану ДП «Украерорух» за окремим рішенням робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру по результатам аналізу подальшого фінансово-економічного стану підприємства (т. 1, а. с. 94- 96) . Наказом ДП «Украерорух» від 27 травня 2020 року № 410 продовжено простій по підприємству з 01 червня 2020 року до 15 липня 2020 року (т. 1, а. с. 97-98). Відповідно до довідки ДП «Украерорух» № 10/06-3 від 10 червня 2020 року ОСОБА_1 нараховані виплати, які враховуються для обчислення середнього заробітку у березні: посадовий оклад - 6864,56 грн, доплата за роботу в нічний час - 340,45 грн, доплата за вислугу років - 3432,28 грн, індексація - 34,63 грн, виплати, нараховані за 92,75 годин за 12 робочих днів при нормі часу 174,5 годин та 23 робочих дня. У квітні 2020 року були відсутні виплати, які враховувалися при обчисленні середнього заробітку, у зв`язку з тим, що з 18 березня 2020 року по 15 липня 2020 року на підприємстві оголошено простій з ініціативи роботодавця (т. 1, а. с. 124) . Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець. Відповідач, заперечуючи проти стягнення з нього середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилався на відсутність його вини в затримці такого розрахунку та зазначав про наявність обставин непереборної сили та форс-мажорних обставин, спричинених карантинними обмеженнями у зв`язку з поширення коронавірусної хвороби. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. 17 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» № 530-ІХ та внесені зміни до частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» відповідно до яких запровадження в Україні карантинних обмежень визнано форс-мажором. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову». Згідно з висновком Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року № 2051/1.2 про істотну зміну обставин з 12 березня 2020 року в Україні згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» на всій території України установлено карантин, при цьому Уряд заборонив будь-які пасажирські перевезення, в тому числі авіаційним транспортом. Доходи Украероруху напряму залежать від інтенсивності повітряного руху в повітряному просторі України. Істотна зміна обставин на підприємстві сталася не внаслідок поведінки сторін колективного договору, а у зв`язку з діями треті осіб, а саме: Всесвітньої організації здоров`я, держави України та її уповноважених органів - Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Вказаним висновком підтверджено настання істотної зміни обставин, що унеможливлюють виконання умов колективного договору мж адміністрацією підприємства та профспілками, зареєстрованого Управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради від 11 лютого 2015 року у період настання карантинних обмежень (з 16 березня 2020 року) та протягом 6 місяців після їх завершення. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. Отже компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Встановивши, що відповідач при звільнені позивачки не виконав вимоги пункту 6.25.2 Колективного договору та не виплатив матеріальну допомогу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення матеріальної допомоги в розмірі 258300 грн в судовому порядку. Проте, відповідно до висновку Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин від 29 липня 2020 року з 16 березня 2020 року мала місце істотна зміна обставин, яка з незалежних від відповідача причин унеможливила належне виконання ДП «Украерорух» умов Колективного договору в частині своєчасної виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги при звільненні, що свідчать про відсутність вини відповідача в невиконанні умов Колективного договору, а тому судова колегія не вбачає підстав для стягнення з ДП «Украерорух» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також моральної шкоди. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про залишення позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди без задоволення. Щодо додаткового рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 16 листопада 2020 року, то слід зазначити таке. Матеріали справи свідчать, що адвокат Лагутін І.В. представляв інтереси позивачки в суді першої інстанції на підставі договору про надання правничої допомоги від 02 червня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Максима Шипенка» (т. 1, а. с. 160 - 162). На виконання умов Договору позивачкою видано довіреність, якою остання уповноважила ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на представництво її інтересів, у тому числі у судових установах усіх рівнів. Відповідно до пункту 1.1. Договору клієнт доручає, а бюро відповідно до чинного законодавства України приймає на себе зобов`язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором, з питань стягнення з ДП «Украерорух» на користь клієнта матеріальної допомоги, інших виплат, передбачених чинним законодавством та Колективним договором. Сторонами узгоджено гонорар адвоката за надання професійної правничої допомоги, а саме гонорар сплачується клієнтом у разі випадку ухвалення судового рішення на користь клієнта, яке набрало законної сили у розмірі 10 % суми стягнутої на користь клієнта. Обсяги правової допомоги, наданої адвокатом клієнту в суді першої інстанції, зазначено в акті наданих послуг № 1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги № б/н від 02 червня 2020 року, саме: надання усної консультації з вивченням документів та аналізом судової практики щодо можливості захисту порушених прав клієнта 3 год., зібрання доказів з метою підготовки до позову (направлено адвокатські запити, отримано інформацію від відповідних організацій 2 год., складання та подання до Червонозаводького районного суду міста Харкова позовної заяви в інтересах клієнта - 10 год., надання усної консультації з вивченням документів та аналізом судової практики щодо правової позиції ДП «Украерорух», викладеної у відзиві - 3 год., складання та подання до Червонозаводького районного суду міста Харкова розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку 2 год., складання заяви про компенсацію судових витрат 1,5 год. Також, згідно цього акту визначено розмір винагороди бюро, який становить 269349,43*10% - 26934,94 грн (т. 1, а. с. 163 164). Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу). Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови). З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Враховуючи, часткове задоволення позовних вимог на суму 258300 грн, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної Адвокатським бюро «Максима Шипенка» роботи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачки 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Доводи ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди спростовуються висновками Верховного Суду, сформованими за результатами розгляду аналогічних справ та викладених у постановах від 29 липня 2021 року у справі № 359/3250/20 та від 28 вересня 2021 року у справі № 359/3756/20, згідно з якими запровадження в України карантинних обмежень є форс - мажорними обставинами, що свідчить про відсутність вини роботодавця та виключає можливість стягнення з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України). При частковому задоволенні позову, у випадку покладання судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України). Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджено: при поданні позовної заяви 1681,60 грн, за подання апеляційної скарги- 2308,48 грн (т. 1, а. с. 1, 226). Відповідачем за подачу апеляційної скарги сплачено у загальному розмірі 4088,41 грн (т. 1, а. с. 197, 212). Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то розмір судового збору, що підлягає стягненню з ДП «Украерорух» на користь держави становить 2583 грн. Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги ДП «Украерорух» у частині вирішення спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню 165,74 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2020 року - в частині вирішення спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди залишити без задоволення. Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (місцезнаходження юридичної особи: 08300, Київська обл., місто Бориспіль, Аеропорт, Ідентифікаційний код юридичної особи 19477064) на користь держави 2583,00 грн (дві тисячі п`ятсот вісімдесят три грн 00 коп.) судового збору. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (місцезнаходження юридичної особи: 08300, Київська обл., місто Бориспіль, Аеропорт, Ідентифікаційний код юридичної особи 19477064) 165,74 грн (сто шістдесят п`ять грн 74 коп.) судового збору. В іншій частині рішення залишити без змін. Додаткове рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2020 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 20 жовтня 2021 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина