Постанова Київський апеляційний суд № 359/3245/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 359/3245/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/5797/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Борець Є.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І. при секретарі - Ольшевський П.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення заборгованості по виплаті матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку при звільненні, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Клименко Катерини Олегівни на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2020 року, встановив: у квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - ДП «Украерорух») на свою користь матеріальну допомогу в розмірі 469 600 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку з 23 березня 2020 року до дня ухвалення рішення суду. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 469 600 грн., в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено, стягнуто з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 420,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Клименко К. О., залишено без задоволення, апеляційну скаргу ДП «Украерорух» задоволено частково, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2020 року в частині стягнення з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн. змінено, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу з 25 000 грн. до 20 000 грн., в іншій частині рішення залишено без змін. Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного від 21 грудня 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині вирішення судових витрат скасовано та направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Звертаючись до суду ОСОБА_1 позовні вимоги мотивував тим, що з 01 квітня 1993 року він безперервно працював у регіональному структурному підрозділі «Київцентраеро» ДП «Украерорух» та на день звільнення з роботи займав посаду інженера з УПР 1 категорії організаційно-методичної групи САО. Розмір його посадового окладу становив 23 480 грн. Наказом виконуючого обов`язки директора регіонального структурного підрозділу «Київцентраеро» ДП «Украерорух» від 23 березня 2020 року № 115/о він був звільнений з роботи з 23 березня 2020 року за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України. Стаж його безперервної роботи в ДП «Украерорух» склав повних 26 років. В пункті 6.25.2 Колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками, передбачено обов`язок відповідача виплатити йому матеріальну допомогу в розмірі 20 посадових окладів, що становить 469 600 грн., однак відповідач відмовив добровільно виконати цей обов`язок. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 469 600 грн., в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено, стягнуто з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 420,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн. Представник позивача - Клименко К.О. подала апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин по справі. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що з Висновку Торгово-промислової палати України №2051/1.2 від 29 липня 2020 року вбачається, що світова ситуація з розповсюдженням коронавірусу COVID-19 мала критичний вплив як на світову, так і на українську авіаційну галузь. Соціальні та фінансові наслідки для авіації (в тому числі авіакомпаній, аеропортів та провайдерів аеронавігаційних послуг) виявились руйнівними. Починаючи з 12 березня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України був установлений карантин, були заборонені пасажирські перевезення, в тому числі авіаційним транспортом. Згідно з рішенням РНБО України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», введеного в дію указом Президента України №87 від 13 березня 2020 року, були закриті пункти пропуску через державний кордон України для здійснення регулярного пасажирського сполучення. Зважаючи на виконання введеного органами державної влади України карантину, заборони виконання міжнародних польотів та польотів над територією України, вітчизняні авіакомпанії, які здійснювали пасажирські перевезення, тимчасово призупинили провадження своєї операційної діяльності. На підприємстві було встановлено простій та режим неповного робочого дня, а тому починаючи з 16 березня 2020 року наведені вище обставини унеможливили виконання ДП «Украерорух» зобов`язань, передбачених колективним договором. Заперечуючи проти заявленого позову, представник відповідача вказував, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам на підтвердження відсутності фінансової можливості підприємства здійснювати додаткові (понад ті, що передбачені законодавством) виплати за колективним договором, що передбачені зокрема розділом 6 Колективного договору, пунктом 14.1 якого передбачено, що «усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (за їх наявності). За таких обставин скаржник вважав, що наявність власних коштів у підприємства - пряма умова виконання вимог розділу 6, у тому числі пункту 6.25.2. колективного договору. Відповідач зазначав, що внаслідок введення карантинних обмежень підприємство не отримувало прибуток, а тому було позбавлене можливості виплатити позивачеві матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію. Всі суми, які підлягали виплаті при звільненні, позивач отримав вчасно, а дії відповідача щодо відмови у виплаті матеріальної допомоги пов`язані з непереборними обставинами, що унеможливили виконання ДП «Украерорух» зобов`язань, передбачених Колективним договором. Однак, такі доводи відповідача не можуть бути підставою для відмови в задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Згідно ст.10, а також ч.1 та ч.3 ст.13 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Відповідно до положення ч.1 ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положеннями ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Як вбачається з п.6.25.2 Колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками, в редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи, у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація підприємства гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшувала посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшувала посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не міг перевищувати 20 посадових окладів. Відмовляючи в задоволенні цієї вимоги, суд першої інстанції зробив взаємовиключні висновки щодо підстави для задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги при звільненні та для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Разом з тим, суд першої інстанції послався на вищевказаний Висновок Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року, як на підставу для відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. За положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник відповідача посилався на ту обставину, що до вказаних статей внесені зміни на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (Закон № 2352-IX від 01.07.2022). Зокрема, ст. 116 КЗпП України викладена в такій редакції. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Ст. 117 КЗпП України також викладена в новій редакції. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Посилання представника відповідача на внесення змін до вказаних статей не може бути підставою для обмеження розміру середнього заробітку не більше як за шість місяців, оскільки на час виникнення спірних правовідносин, вказані статті були чинними в попередній редакції. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. В постанові Верховного суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року (справа №359/4305/20) міститься правовий висновок, згідно якого обставини непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на підприємстві на дату звільнення позивача з роботи мають встановлюватись на підставі сертифікату, виданого на підставі статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а не на підставі письмового документа - висновку ТПП України від 29 липня 2020 року № 2051/1.2, який не є достатнім та переконливим доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Зазначене відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру, а тому суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, зокрема суду при вирішенні такого питання необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, та з чим була пов`язана її тривалість з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. Аналогічних за змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18). Враховуючи, що розмір середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, перевищує розмір заборгованості відповідача з виплати позивачеві матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, тобто є очевидно неспівмірним із загальною сумою заборгованості ДП «Украерорух», суд вважає справедливим і таким, що відповідатиме наведеним вище критеріям, зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні позивача до розміру суми, яку підприємство заборгувало працівникові при звільненні. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 482 862 грн. 47 коп. Разом з тим, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку до розміру суми матеріальної допомоги - 469 600 грн. В позовній заяві позивачем було заявлено розмір витрат на правничу допомогу в сумі 50 000 грн. До позовної заяви було додано копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №3859, видане 24.09.2009 Клименко К.О., Договір про надання правої допомоги №16/04/3 від 16.04.2020, укладений між позивачем та Клименко К.О. , Додаткову угоду до Договору про надання правової допомоги від 16.04.2020, в якому було визначено перелік послуг на загальну суму 50 000 грн., платіжне доручення від 17.04.2020 на суму 50 000 грн. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 2 ч. 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з проведенням експертизи. Витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а у разі відмови в позові - на позивача (ч. 2 статті 141 ЦПК України). Згідно положень ч.. 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Відповідно до матеріалів справи адвокат Клименко К.О. готувала позовну заяву, відповідь на відзив на позовну заяву, апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, брала участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, яке тривало 26 хвилин. Судові засідання тривали: 19.06.2020 - 9 хвилин, 30.07.2020 - 3 хвилини, 09.10.2020 - 17 хвилин, 17.12.2020 - 33 хвилини. З грудня 2020 року представництво інтересів позивача здійснювала адвокат Роздоба А.В. на підставі укладеного між позивачем та АО «ЮРІКС ЛІГАЛ» Договору про надання правової допомоги від 17.12.2020, яка була також присутня в судовому засіданні 17.12.2020. 02.06.2021 позивач уклав договір про надання правничої (правової) допомоги з адвокатом Перегудою А.П., яким було складено касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, та в якості представника адвокат брав участь у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції. Адвокатом Перегудою А.П. було подано до суду апеляційної інстанції розрахунок витрат на професійну правничу, в якому він просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати в загальному розмірі 54 493 грн. До складу витрат представник включив витрати на надану ним правничу допомогу в розмірі 21 000 грн., витрати на правничу допомогу Клименко К.О. в розмірі 33 493 грн. з урахуванням сплаченої суми 16 507 грн. на виконання постанови Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, в якій було визначено розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. Представник відповідача подав в судовому засіданні 20.04.2023 клопотання, в якому просив відмовити представнику позивача у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в повному розмірі, посилаючись на те, що витрати в сумі 20 000 грн. були сплачені на користь позивача з урахуванням утриманих податків відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року було скасовано постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку та в частині вирішення судових витрат. Колегія суддів визначає загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені позивачем в сумі 5 000 грн. Включені до складу витрат на професійну правничу допомогу витрати на придбання пального - 3 000 грн. не є такими витратами. Також на користь позивача слід стягнути суму сплаченого судового збору - 1 682 грн. 40 коп. Враховуючи викладене рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку та в частині вирішення судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення вказаної вимоги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Клименко Катерини Олегівни задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині вирішення судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту. Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки в сумі 469 600 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн. та судовий збір в сумі 1 682 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 25 квітня 2023 року. Головуючий Судді