Постанова 4803 № 180/1436/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1818/21 Справа № 180/1436/20 Суддя у 1-й інстанції - Тананайська Ю. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Городничої В.С., суддів Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат, адвоката Родрігес Наталії Аркадіївни, в інтересах ОСОБА_1 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом адвоката Родрігес Наталії Аркадіївни, в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2020 року адвокат Родрігес Н.А., в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що ОСОБА_1 при виконанні трудових обов`язків, внаслідок нещасного випадку, отримав виробничу травму про що було 12.09.2013 року складено Акт про нещасний випадок на виробництві. Оглядом МСЕК від 26.11.2013 року ОСОБА_1 первинно з 22.11.2013 року встановлено 60% втрати професійної працездатності у зв`язку з травмою на виробництві та третю групу інвалідності. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, лікування. На підставі викладеного, просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я в розмірі 180 000,00 грн, без утримання податків і зборів інших обов`язкових платежів. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2020 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000 гривень, з утриманням обов`язкових платежів, згідно законодавства України. Стягнуто з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 840 гривень 80 коп. Не погодившись з рішенням суду, адвокат Родрігес Н.А., в інтересах ОСОБА_1 , звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду першої інстанції змінити в частині визначення розміру суми моральної шкоди та стягнути з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я у розмірі 180 000, 00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В своїй апеляційній скарзі адвокат Родрігес Н.А., в інтересах ОСОБА_1 , посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. В апеляційній скарзі АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просили змінити рішення суду у частині розміру відшкодування моральної шкоди, зменшити розмір стягнутої з АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь позивача суми в рахунок відшкодування моральної шкоди з 60 000 грн. до 30 000 грн. з утриманням податків та зборів. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач щорічно здійснює фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників; при прийнятті на роботу позивача проведено інструктаж та попереджено про наявність джерела підвищеної безпеки та шкідливих умов праці на підприємстві в зв`язку зі специфікою виробництва; місцевий суд не прийняв до уваги виписку із акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності позивача, якою встановлено 60% втрати професійної працездатності, сума стягнута судом є завищеною; стягнуті кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди є доходом позивача, який з 23 травня 2020 року відповідно до пп.164.2.14, п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України є об`єктом оподаткування. Сторони правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалися. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 04 серпня 2013 року при виконанні трудових обов`язків підземного кріпильника 4 розряду на підприємстві відповідача з ОСОБА_1 стався нещасний випадок про що було складено Акти форми Н-1 та Н-5. (а.с.10-17). Згідно Акту форми Н-1 від 12 вересня 2013 року, причиною нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 04.08.2013 року, стало: невиконання посадових обов`язків п.3.4.1, п. 5.5 посадової інструкції заступника начальника дільниці № 2 по внутрішньошахтному транспорту шахти 9/10; незадовільний стан гірничої виробки; невиконання інструкції по охороні праці для підземного кріпильника. Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 26.11.2013 року ОСОБА_1 первинно встановлено третю групу інвалідності, встановлено 60% втрати професійної працездатності, у зв`язку із виробничою травмою (а.с.8). Згідно за ч.1 ст.9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, завданої робітнику у наслідок ушкодження його здоров`я, здійснюється Фондом у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 № 1105-ХIV (далі Закон № 1105-ХIV), що набрав чинності з 01.04.2001 року. Обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди застрахованим особам, які потерпіли на виробництві, до внесення змін до Закону № 1105-Х1У на підставі Закону України від 23.02.2007 № 717-У, був покладений на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. З матеріалів справи вбачається, що за професійними захворюваннями позивачу вперше була встановлена втрата професійної працездатності 26.11.2013 року, тобто під час дії правового акту, яким було покладено обов`язок щодо відшкодування моральної шкоди на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Разом з тим, 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону України від 28.12.2014 № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці». Частина восьма статті 36 цього Закону передбачає, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Пункт 1 частини другої статті 10 цього Закону передбачає обов`язок страховика - Фонду соціального страхування України виплачувати тільки ті страхові виплати, які передбачені цим законом. Отже, Фонд соціального страхування України не здійснює відшкодування моральної шкоди постраждалим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей. Таким чином, у разі професійного захворювання, нещасного випадку, що стався з працівником на виробництві, таку шкоду потерпілій особі повинен відшкодувати роботодавець на підставі ст.237-1 КЗпП України, якщо порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. З наведеного вбачається, що між сторонами склалися трудові правовідносини, виробнича травма отримана ОСОБА_1 під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави, що передбачені ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Згідно з вимогами ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Встановивши зазначені обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що виробнича травма, отримана ОСОБА_1 , завдала йому фізичного болю та душевних страждань, виникла вона з вини АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», яким було допущено небезпечні фактори виробничого середовища та трудового процесу, що підтверджено висновками МСЕК про втрату позивачем працездатності, а тому наявні правові підстави для відшкодування моральної шкоди, яка завдана позивачу внаслідок трудового каліцтва, за рахунок відповідача. Обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності змін здоров`я, розміру втрати працездатності, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності - 60 %, та правильно вважав за необхідним визначити розмір компенсації в сумі 60 000 грн, що відповідає розміру заподіяної моральної шкоди. Доводи в апеляційній скарзі АТ «МГЗК» про відсутність обов`язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду позивачу, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки той факт, що роботодавець ознайомив свого працівника з умовами праці, в тому числі її шкідливими факторами, не позбавляє підприємства від законодавчо встановленого обов`язку забезпечити якісні та безпечні умови праці. Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008 року встановлено, що обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155, ратифікованою Україною законом № 3988-VI ( 3988-17 ) від 02 листопада 2011 року передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Крім того, доводи відповідача в апеляційній скарзі про відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди спростовується матеріалами справи: факт заподіяння такої шкоди, у зв`язку із виробничою травмою, встановлений медичними довідками та виписними епікризами, про тривалість лікування та перенесений фізичний біль, що вимагає додаткових зусиль для продовження активного громадського життя та підтримання в належному стані здоров`я, позивач обмежений в спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв`язки. Також є безпідставними доводи позивача та відповідача в апеляційних скаргах стосовно необгрунтованого визначення судом першої інстанції розміру морального відшкодування, оскільки виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд першої інстанції враховано характер отриманої виробничої травми, роботу позивача на підприємстві відповідача в небезпечних умовах, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 60%, стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та можливість такого відновлення. Доводи апеляційної скарги позивача, про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що моральна шкода мала бути стягнута на користь позивача без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне. Відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України). Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. В зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги позивача та вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що розмір моральної шкоди необхідно стягнути з урахуванням утримання з нього обов`язкових податків і зборів. Приведені в апеляційних скаргах інші доводи про те, що суд не дав оцінки доказам у справі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтами норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Таким чином, доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги Акціонерного товариства Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат, адвоката Родрігес Наталії Аркадіївни, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий В.С.Городнича Судді: О.В.Лаченкова М.Ю.Петешенкова