Постанова 4803 № 212/7311/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1403/21 Справа № 212/7311/20 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2020 року, яке ухвалено суддею Колочко О.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 27 жовтня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Меланчук І.В. звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві. Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 у період часу з 04.10.1976 року по 09.04.1996 року працював на різних посадах ш. Гігант РУ ім. Дзержинського Об`єднання «Кривбасруда», правонаступником якого є відповідач. Працюючи в шкідливих умовах отримав професійне захворювання - пиловий бронхіт. Висновком ЛТЕК від 15.05.1996 року позивачу первинно встановлено 15% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням. При повторному переогляді висновком МСЕК від 14.05.2004 року позивачу встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням безстроково. У зв`язку із ушкодженням здоров`я позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у фізичному болі та стражданнях, яких він зазнає, у стані здоров`я позивача виникли незворотні зміни, що свідчить про настання для нього негативних явищ. Вказав, що він постійно відчуває виражену задишку при незначному фізичному навантаженні, кашель з виділенням харкотиння та сухий, біль та важкість у грудній клітці, періодичний головний біль, запаморочення, внаслідок постійного кашлю. Через професійне захворювання та у зв`язку з погіршенням стану здоров`я позивач відчуває себе непотрібним для суспільства, рідних та близьких людиною. Просить стягнути з відповідача як компенсацію за заподіяну моральну шкоду 118 075 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2020 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000 грн. без врахування податку з доходу фізичних осіб та судовий збір на користь держави в розмірі 840,80 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивача ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Меланчук І.В. посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить змінити рішення суду збільшивши суму моральної шкоди до заявленої в позові. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції визначено розмір моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача. Судом першої інстанції не враховано, що у зв`язку з виникненням професійного захворювання позивачу систематично спричиняється фізичний біль, який призводить до необхідності регулярного тривалого медичного лікування, професійне захворювання призвело до істотної зміни звичного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності, стало причиною нераціональної втрати життєвого часу та енергії, супроводжується дискомфортом. Позивач позбавлений можливості повноцінно працювати, реалізовувати свої наміри в професійній сфері, реалізовувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Внаслідок прогресування професійного захворювання, отриманого на підприємстві відповідача, позивач постійно відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, кашель, біль та важкість у грудній клітці, періодичний головний біль, запаморочення . При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. В апеляційній скарзі відповідача ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а також неповне з`ясування обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що посилаючись на те, що суд першої інстанції помилково та безпідставно поклав на відповідача обов`язок з відшкодування моральної шкоди позивачу не зважаючи на те, що ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є правонаступником тієї частини ВО «Кривбасруда» до якої входили шахта «Гігант», тому вважає, що обов`язок відшкодувати суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків. На думку відповідача, судом першої інстанції залишено поза увагою роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди», тому сума стягнення завищена та не відповідає тяжкості та характеру шкоди, вимогам розумності та справедливості. Також суд першої інстанції не врахував того, що позивачем не дотримано порядку розгляду спору про відшкодування моральної шкоди, тобто попереднього звернення з заявою про відшкодування моральної шкоди до комісії по трудовим спорам підприємства, пропущено строк позовної давності, а тому підстави для її відшкодування відсутні. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, яка набрала чинності з 23.05.2020 року та якою передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди визначеної рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзиви на апеляційні скарги не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги представника позивача та відповідача ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» підлягають залишенню без задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 04.10.1976 року по 17.06.1977 року позивач працював на посаді підземного прохідника ш. «Гігант», з 17.06.1977 року по 20.03.1978 року працював підземним гірничим майстром, з 20.03.1978 року по 01.09.1978 року працював на посаді підземного заступника начальника дільниці м. «Гігант», з 01.09.1978 року по 23.10.1995 року підземним гірничим майстром, з 23.10.1995 року по 23.12.1997 року інженером відділу охорони праці ш. Гігант РУ ім. Дзержинського Об`єднання «Кривбасруда». 23.12.1997 року позивача звільнено з займаної посади за ст. 40 п.1 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією структурної одиниці об`єднання шахти «Гігант» (а.с. 22-33) Відповідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 29 квітня 1996 року, позивачу встановлено професійне захворювання - пиловий бронхіт І ст. Причиною професійного захворювання є тривалий більше 17 років стаж роботи в умовах запиленості повітря робочої зони, параметри якого перевищували ГДК (а.с.15-16) Відповідно до довідки ЛТЕК від 15.05.1996 ОСОБА_2 первинно встановлена ступінь втрати професійної працездатності 15% по пиловому бронхіту, без встановлення групи інвалідності (а.с.9) При повторних переоглядах висновком ЛТЕК від 08.07.1997 року, 04.06.1998 року, 10.06.1999року, 30.05.2000року позивачу підтверджено ступінь втрати професійної працездатності 15 %. Висновком МСЕК від 27.04.2001 року позивачу встановлено 25 % втрати професійної працездатності, без встановлення групи інвалідності. При наступному переогляді висновком МСЕК від 23.04.2003 року позивачу підтверджено ступінь втрати професійної працездатності 25 %. Висновком МСЕК від 14.05.2004 позивачу ОСОБА_1 встановлено 25% втрати професійної працездатності по пиловому бронхіту безстроково з 01 травня 2004 року, без встановлення групи інвалідності (а.с. 9-10,11-12, 13-14). У зв`язку з отриманим хронічним професійним захворюванням позивач періодично проходить лікування, що підтверджується виписками із історії хвороби (а.с. 17-21). Суд, частково задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків і пов`язане з виробництвом, і наявності у зв`язку з цим підстав, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком ЛТЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності, в 1996 році, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів вважає, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року. У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, у редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України, в редакції 1963 року про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у Постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23615,00 грн., а максимальний 944600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)», з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004, ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, та тягнуть за собою відчуття болю. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції помилково та безпідставно поклав на відповідача обов`язок з відшкодування моральної шкоди позивачу не зважаючи на те, що ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є правонаступником тієї частини ВО «Кривбасруда» до якої входила шахта «Гігант», тому вважає, що обов`язок відшкодувати суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне. Криворізький гірничорудний трест «Кривбасруда» був створений після визволення міста від окупації в лютому 1944 році для відбудови підприємств гірничорудної промисловості Кривбасу, який підпорядковувався Наркомату гірничодобувної промисловості УРСР та з 1951 року трест «Кривбасруда» був розділений на два трести «Дзержинськруда» та «Ленінруда». Криворізький трест «Дзержинськруда» з 1951 року підпорядковувся Міністерству металургійної промисловості СРСР та у 1973 році реорганізований в промислове об`єднання видобутку руд підземним способом «Кривбасруда». З 1975 року до складу виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» входило 11 рудоуправлінь на правах структурних одиниць, у тому числі шахта «Саксагань» та шахта «Гігант». Станом на 01 січня 1978 року до складу ВО «Кривбасруда» входило 10 рудоуправлінь, на правах структурних одиниць, у тому числі шахта «Саксагань» та шахта «Гігант». 01 жовтня 1989 року рудоуправління імені Кірова та ХХ партз`їзду виділилися зі складу об`єднання в самостійні підприємства з наданням їм юридичного статусу. Інші рудоуправління, згідно з наказом Мінметалургії СРСР від 07 вересня 1989 року за №170 та наказом по об`єднанню від 20 вересня 1989 року за №349 були ліквідовані, а на їх базі створено на правах структурних одиниць 10 шахт: «Першотравнева-1», «Першотравнева-2», ім. Леніна, ім. Орджонікідзе, «Гвардійська», «Октябрська», «Родіна», «Саксагань», «Гігант», ім. Валявка. 01 серпня 1995 року наказом Мінпромполітики України від 27 липня 1995 року за №148 зі складу об`єднання ВО «Кривбасруда» виділена шахта «Саксагань» у самостійне державне підприємство. Згідно п. 1 наказу ВО «Кривбасруда» від 07 жовтня 1997 року № 120 шахта «Гігант», як структурна одиниця була ліквідована. Згідно з наказом Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263 виробниче об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було перейменовно на державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктом 2 цього наказу правонаступником перейменованого виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було призначене державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248 та пункту 1 наказу державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» (далі - ДАК «Укррудпром») від 31 грудня 1999 року № 347 державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» шляхом реорганізації було перетворено на дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром». У наказі ДАК «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 вказано, що зазначене дочірнє підприємство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав і обов`язків реорганізованого державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктами 1 та 3.2 наказу ДАК «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 вказане дочірнє підприємство шляхом реорганізації було перетворено у відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», яке стало правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов`язків дочірнього підприємства. Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ ««Криворізький залізорудний комбінат» від 30 березня 2011 року № 1/2011 та зареєстрованого 04 квітня 2011 року, ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» змінив найменування на ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» та є правонаступником усіх прав та обов`язків ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат». Аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Верхового Суду від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц та 14 липня 2020 року у справі №212/6988/17-ц. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що правонаступником усіх прав та обов`язків Державного виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у структурній одиниці якого на шахті «Гігант» працював позивач з 1976 року по 1996 року є ПАТ «Кривбасзалізрудком»., оскільки шахта «Гігант», як структурна одиниця не була виділена зі складу ДВО «Кривбасруда» у нову юридичну особу, а була ліквідована, то у даному випадку юридична особа ПАТ «Кривбасзалізрудком», як правонаступник ДВО «Кривбасруда» повинен нести перед позивачем, який працював у ліквідованій структурній одиниці ДВО «Кривбасруда», відповідальність за спричинену внаслідок ушкодження його здоров`я моральну шкоду. У зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з ш. «Гігант» РУ ім. Дзержинського ВО «Кривбасруда», правонаступником яких є ПАТ «Кривбасзалізрудком» на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, чого роботодавцем зроблено не було, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань. Колегія суддів вважає, що не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову доводи апеляційної скарги відповідача, що позивачем не дотримано порядку розгляду спору про відшкодування моральної шкоди, тобто попереднього звернення з заявою про відшкодування моральної шкоди до комісії по трудовим спорам підприємства, оскільки згідно роз`яснень, наведених в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Також Пленум Верховного Суду України в п. 6 Постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» наголошує, що при застосуванні норм Кодексу законів про працю України щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо. Суд не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»( далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, яке набрала чинності з 23.05.2020 року та якою передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди визначеної рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, стаж роботи позивача на підприємстві відповідача, який складає 19 років 07 місяці, в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним, на теперішній час, професійної працездатності у розмірі 25 %, який встановлено безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності- безстроково. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки його постійно турбує біль та важкість у грудній клітці, періодичний головний біль, запаморочення, що призводить до істотного зниження його можливостей спілкуватись з оточуючими людьми. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги представника позивача про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними. Посилання представника позивача, як приклад, на судові рішення у цивільних справах,які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 25%, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли бути підставою для скасування або зміни рішення суду. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 04 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: